Часто ми маємо велику спокусу написати пролог, тому що у ньому можна викласти цікаву для автора частину історії персонажа, яка багато пояснить, розкриє його цілі і цінності, і не потрібно думати, як саме «вплести» її в історію (тобто хто розповідає цю передісторію і навіщо?). У більшості випадків наявність прологу вказує на лінь та/або слабкість автора, або ще й на плутанину щодо найкращого місця, з якого повинна розпочатися історія. Дуже часто у авторів виникає проблема з тим, щоб у ненудний і небанальний спосіб пояснити читачеві мотивацію персонажа, замість дозволити самому розібратися із цим. Тому що «дозволити самому розібратися» - означає не просто дозволити, а ще й дати все необхідне для цього, і це необхідне повинно прикрашати і збагачувати текст, а не навпакиJ. Тому порада стосовно прологу наступна: подумайте, чому ви вирішили написати пролог: це робить вашу історію кращою чи просто полегшує вам роботу? Паола Мюн’є у своїй книзі «The Writer's Guide to Beginnings» пропонує письменникам розгорнути свою книгу на 50-тій сторінці і щиро поміркувати, чи цей момент тексту не є найбільш захоплюючим місцем для того, аби саме з нього розпочати свою історію.
Якісний, а надто конкурентний текст не змушує читача довго чекати. Найкраще, якщо персонаж потрапить у напружену ситуацію вже на першій сторінці. На сайті https://writerunboxed.com/ є рубрика, у якій читачів просять написати короткий відгук про перші сторінки текстів відомих авторів, написати в коментарях, чи такий початок спонукав продовжити читання. Часто читачі пишуть, що не спонукав, переважно через занадто велику кількість деталей в описі чи неоригінальність персонажа, та найчастіше – через відсутність напруги. Для нас важливо пам’ятати наступну річ: відомим авторам немає необхідності захоплювати увагу читачів з перших рядків, їхні шанувальники і так знають, що очікувати від тексту. Проте молоді автори не мають доступу до такої розкоші.
Перша сторінка повинна розкривати характер персонажа та в ідеалі – містити заявку на конфлікт або, принаймні на те, у якій сфері конфлікт розгортатиметься. Щодо персонажа: він надто амбітний? Тоді ми зустрінемо його на роботі о 21-й годині або у сварці з дружиною через те, що він постійно на роботі. Персонаж – бунтар? Тоді ймовірно знайомство з ним розпочнеться зі сцени, де він утнув щось божевільне і сам достоту не розуміє, навіщо. Це важливо, тому що у нас більше не буде шансу справити перше враження. Читач ухвалює рішення за лічені секунди щодо того, хто персонаж і яка його мотивація, і потім читає увесь твір згідно цього першого враження. Щодо конфлікту: перша сторінка повинна піднімати, ставити або хоча б зачіпати питання, на яке дасть відповідь твір. Іншими словами, питання, на яке персонаж зможе дати собі відповідь, коли здолає свій шлях героя. Це деколи краще робити ретроспективно.
Кінематографічність описів
Початок новели Ульріки Х’юм «Маки»: «Я народився догори дригом. Пуповина двічі обкрутилася довкола моєї шиї.» (Одразу опиняємося у пологовому, бачимо немовля, яке лікар тримає за ноги головою вниз, воно синюшне і верещить) Початок роману «Усі ці красиві коні» Кормака Маккарті: «Полум’я свічки та відображення полум’я у дзеркалі захиталося і випросталося, коли він увійшов до холу і вдруге – коли зачинив двері». Завдяки такій здатності автора створювати не просто описи, а сцени, тобто завдяки кінематографічності описів у тексті, три романи Кормака Маккарті було екранізовано. Перші рядки тексту, які створюють у читача відчуття, схожі на ті, які ми переживаємо під час перегляду початку фільму, потрапляючи в інший світ з його звуками, запахами, коливанням світла, тінями та іншими деталями, задають тон усього тексту, який авторові належить підтримувати на наступних сторінках.
