Автор: Максим Сиромолот
Що сталося?
З 1 по 2 вересня більше ніж 500 тисяч ізраїльтян/ок вийшли на масові протести після загибелі шести полонених у Газі. За словами організаторів, близько 300 тисяч людей вийшли на вулиці Тель-Авіву, та ще приблизно 200 тисяч взяли участь у демонстраціях в інших містах. Вони вимагають припинення вогню та обмін полоненими, серед яких близько 100 ізраїльських заручників/иць у руках терористів ХАМАСу. Протестувальники/ці вступають у конфлікти з поліцією. Десятки були затриманими. Є навіть поранені.
Передісторія
Після жахливого терористичного нападу ХАМАСу на територію Ізраїлю 7-го жовтня, більше тисячі, здебільшого цивільних, ізраїльтян/ок було вбито, та близько 250 людей були взяті полоненими. Того ж дня Ізраїль почав масштабну військову операцію на території Гази, вбиваючи більше десятків тисяч цивільних осіб, приблизно половина з яких - діти, аргументуючи це тим, що ХАМАС ховається в тунелях під цивільними об’єктами на кшталт лікарень, шкіл та багатоповерхівок.
У листопаді було досягнуто тимчасового припинення вогню, протягом якого більше ніж 100 заручників/иць було обміняно на звільнення палестинців/ок, ув’язнених в Ізраїлю.
Після цього більше ніяких угод не було досягнуто. Жорстокість з обох сторін продовжилась. Ізраїль, здається, поступово досягає своїх цілей, попри різку критику зі сторони міжнародної спільноти. Утім нещодавно трапилось дещо незаплановане.
1-го вересня шість ізраїльських полонених були знайдені вбитими у Газі, на території Рафаху. Відповідно до слів ЦАХАЛу, полонені були застрелені в голову ХАМАСом як тільки ізраїльські сили наблизився до їхнього місця перебування. Водночас ХАМАС заперечує це і стверджує, що полонені загинули внаслідок дій ізраїльської армії. Проте варто й згадати статтю Reuters від 2 вересня, згідно з якою, представник ХАМАСу розповів про “нові інструкції” щодо полонених, видані бойовикам ХАМАСу. За його словами, якщо Ізраїль не хоче йти на перемир’я й збереження життів палестинських цивільних в Газі, то вони не дозволять ЦАХАЛу отримати живих полонених.
У будь-якому разі, брати полонених – це жахливий воєнний злочин, і якщо ХАМАС справді вбили їх, щоб ЦАХАЛ не зміг звільнити їх живими, то це об’єктивно ще більш жахливий воєнний злочин, незалежно від обставин і динаміки конфлікту.
Однак нам відомі й інші випадки, підтверджені ЦАХАЛом, коли ізраїльські полонені були вбиті килимовими бомбардуваннями Ізраїлю в Газі або навіть застріленими, як це було в грудні з трьома полоненими, що розмахували білими прапорами й кликали на івриті по допомогу.
Тому ситуація залишається надзвичайно складною і безсумнівно трагічною. Кожна сторона звинувачує іншу в загибелі заручників/иць, і поки що немає чітких доказів, які б могли прояснити обставини їх смерті. У будь-якому випадку, дії обох сторін призводять до численних жертв серед цивільного населення та полонених, що лише підкреслює необхідність негайного припинення вогню та переговорів щодо обміну полоненими і пошуку мирного вирішення конфлікту.
Угода
Після тимчасового листопадового перемир’я на декілька днів, вогонь не зупинявся з обох сторін. Ізраїльські війська вбили понад 40000 людей, більшість із яких цивільні, жінки та діти. Війна змусила переселитися більшість населення Гази, що складає 2.3 мільйона людей, нерідко по декілька разів. Всюди голод та різні спалахи хвороб без можливості відвідати лікарів. “В’язниця просто неба”, адже Газа заблокована як і Ізраїлем, так і Єгиптом. З просьби Південної Африки, Міжнародний суд ООН буде розслідувати, чи не відбувається прямо зараз геноцид палестинського народу в Газі.
Ізраїль продовжує свої воєнні операції через важливість повернення полонених, знешкодження ХАМАСу та недопуску їх до влади в Газі, аби запобігти подібним до 7-го жовтня терористичних актів.
Міжнародна спільнота, бачачи жахіття, що відбувається кожного дня в Газі, намагаються знайти вирішення цій ситуації та повсякчас пропонують різні мирні плани. Деякі, що доходили до Радбезу ООН, блокувалися правом вето США, доки 25 березня Сполучені Штати замість ветування, утрималися, що посприяло прийняттю першого плану від Радбезу. Згідно з ним, на місяць Рамадану пропонувалось зупинити вогонь, аби обмінятися полоненими та пропустити гуманітарну допомогу до Гази з подальшою метою досягнення тривалого і сталого припинення вогню. Ізраїль різко виступав проти подібного плану.
Далі розвиток плану відбувався наступним чином:
З квітня ХАМАС почав заявляти, що не будуть погоджуватися на мирні плани, якщо вони не матимуть постійного припинення вогню. Нетаньягу своєю чергою пообіцяв: "Ми увійдемо в Рафах і знищимо батальйони ХАМАСу там - з угодою чи без, щоб досягти повної перемоги".
На початку травня за посередництва Катару та Єгипту, ХАМАС приймають трикроковий план із поступовим виведенням ізраїльських військ із Гази, поверненням усіх військових та цивільних ізраїльських полонених, звільненням палестинських в’язнів в Ізраїлі та масштабної міжнародної реконструкції в Газі.
Майже одразу після цього Ізраїль запускає одну з наймасштабніших операцій за весь час війни: війська заходять до Рафаху, вбиваючи ще більше цивільних та ігноруючи заклики до негайного перемир’я.
10 червня вже США пропонує свій трикроковий план на голосування в Радбезі за який проголосували 14 держав та одна (росія) - утрималась. США стверджує, що план розроблений Ізраїлем, попри факт, що він підозріло був схожий на попередній план розроблений Катаром та Єгиптом.
6 липня ХАМАС відмовляється від своєї основної вимоги негайного припинення вогню, приймаючи план США, який надає шість тижнів ізраїльській армії у першій фазі трикрокового плану задля повної зупинки вогню.
Ізраїль, як і до цього, стверджує, що їм треба знищити ХАМАС та звільнити всіх полонених. Війну зупиняти не готові, лише тимчасово для часткового обміну полоненими.
З плином часу Нетаньягу взагалі починає стверджувати, що він не буде приймати договору, якщо південь Гази не буде закріплятися за Ізраїлем, адже саме там зброя іде через Єгипет до ХАМАСу (Філадельфійський коридор), а також він вважає за необхідним поліцейський контроль на півночі Гази, щоб забороняти переселеним палестинцям/ок повертатись додому, бо серед них можуть бути терористи/ки.
Опозиційні партії, разом із деякими однопартійцями Нетаньягу, починають критикувати прем’єр-міністра в тому, що він просто не хоче втрачати своєї влади й готовий жертвувати полоненими заради своїх політичних інтересів. Але про це трохи згодом.
Зрештою, Беньямін Нетаньягу пояснює недавні новини про вбивство шести полонених тим, що ХАМАС просто не хоче ніякої угоди. І це звучить, м’яко кажучи, неправдоподібно, зважаючи на кількість людей, що звинувачують Нетаньягу у смертях цих полонених через власне його відмову домовлятися та його навмисними перешкоджаннями укласти угоду про припинення вогню, яка б звільнила ізраїльських полонених, не кажучи про повернення деяких палестинських в’язнів та тимчасове припинення масових вбивств палестинців/ок у Газі.
Нетаньягу своєю чергою відмовився приймати цю угоду на підставах того, що це призведе до “ще більших масових вбивств”. Хоча 3 місяці тому Байден заявляв, що ХАМАС уже не чинить тієї загрози Ізраїлю, яка б дозволила їм такий же теракт як 7-го жовтня. Першого вересня, коли протести були в розпалі, президент США узагалі заявив, відповідаючи на питання журналістів, що Нетаньягу не робить достатньо для звільнення полонених.
Люди на вулицях
І ось: шість полонених знайдені вбитими. Нетаньягу замість компромісів продовжує додавати умов до потенційного мирного плану. Недільним вечором, сповнені горем та злістю, сотні тисяч ізраїльтян та ізраїльтянок виходять шаленим натовпом на вулиці. Вони вийшли звинуватити Нетаньягу, стверджуючи, що ці полонені могли повернутися живими, якби угода про закінчення війни в Газі була укладена з ХАМАСом.
Одним із полонених був ізраїльський американець Херш Ґолдберг-Полін (Hersh Goldberg-Polin). Він був захоплений в полон на музичному фестивалі, там йому відірвало руку гранатою. Його батьки часто виступали в медіа, вимагаючи негайного припинення вогню. За 12 днів до його смерті, вони виступали на з’їзді Демократичної партії США, заявляючи, що повернення полонених - це“не політичне питання, а гуманітарне”, додаючи згодом, що це повинна бути “угода, що поверне цю різноманітну групу зі 109 полонених додому й закінчить страждання невинних цивільних в Газі, і час цій угоді - зараз”.
Багато людей прийшли на похорони їхнього сина. Батько Херша, Джон Полін (John Polin) заявив: “Ми тебе підвели, всі ми тебе підвели... Можливо, твоя смерть стане тим каменем, тим паливом, яке допоможе повернути додому решту 101 заручників/иць.”. Складно уявити, що має відбуватися всередині людини аби прийти до такого висновку, але це не єдина історія. Багато сімей та родичів полонених вийшли на вулиці Тель-Авіву та інших міст, аби розказати про своє горе й спробувати змінити ситуацію, аби врятувати хоча б інших заручників/иць.
Нетаньягу попросив вибачення у батьків Херша: “Ми намагались, але не встигли”.
У понеділок, 2 вересня, ізраїльська найбільша профспілка, Гістадрут, що репрезентує більше ніж 800 тисяч робітників/иць закликала до всезагального одноденного страйку. До страйку також доєднався Ізраїльський Бізнес-Форум, який репрезентує робітників/иць з 200 найбільших компаній країни, так само підтримали страйк і великі компанії з технічної сфери. У результаті, величезні частини економіки Ізраїлю були зупинені, включно з ізраїльським найважливішим аеропортом (Бен-Гуріон), громадським транспортом, банками, державними установами, школами тощо. Робітничий суд ухвалив рішення, що страйк повинен закінчитись о 14:30 за локальним часом, приймаючи петицію від уряду, що вважає страйк суто політично вмотивованим.
У Єрусалимі цього ж дня ввечері декілька тисяч протестувальників/иць зібралися біля приватного будинку Нетаньягу в Єрусалимі, викрикуючи “Deal Now!” (“Угоду Зараз”), несучи труни загорнуті в Ізраїльські прапори.
Дедалі більше людей починають розуміти, що ізраїльська влада своїми діями лише погіршує шанс на виживання своїх громадян/ок в Газі, виписуючи їм смертний вирок. Якщо спочатку люди ще могли вірити в казочки влади про те, що військовий тиск змусить ХАМАС повертати полонених, то через майже рік дій ЦАХАЛу, влада доказала не лише неправдивість своїх слів, а й те, що військовий тиск буквально вбиває своїх полонених замість їх повернення.
3-го вересня організація Hostages and Missing Families Forum (Форум заручників/иць та сімей зниклих) організувала ще один протест в Тель-Авіві навпроти штаб-квартири ЦАХАЛу, вимагаючи термінового припинення вогню та обміну полоненими. “It’s now or never — there’s a deal on the table.” (“Зараз або ніколи - угода прямо перед очима”).
Ілай Албег (Eli Albeg) - батько полоненої Лірі Албег (Liri Albeg) - вимагає припинення вогню задля звільнення заручників/иць. Тель-Авів, навпроти штаб-квартири ЦАХАЛу. 3 вересня.
Проте варто згадати, що в деяких регіонах Ізраїлю страйк був повністю проігнорований, що свідчить про глибокий розкол всередині ізраїльського суспільства з приводу питання припинення вогню.
Варто також згадати, що це не перший протест, де центральною фігурою є Нетаньягу. Сотні тисяч людей вийшли на вулиці у 2023 році, щоб протестувати проти його планів реформувати судову систему країни, що, за словами критиків, було спробою уникнути звинувачень у корупційних діях з минулого прем’єрства. І протест 2-го вересня, і антинетаньягівські протести 2023 року є одними з наймасштабніших, якщо не найбільшими за всю історію Ізраїлю.
Два місяці тому опитування показали, що 72% ізраїльтян/ок вважають, що прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу повинен піти у відставку через провали в обороні кордону 7 жовтня, а 64% підтримували угоду щодо перемир’я з ХАМАСом.
Люди в міністерствах
Та окрім людей на вулицях, у людей з міністерств також з’являються претензії.
Нагадаємо, що декілька місяців тому Головний прокурор Міжнародного кримінального суду, Карім Хан, запросив ордери на арешт прем’єр-міністра Ізраїлю, Беньяміна Нетаньягу, міністра оборони Ізраїлю, Йоава Ґаланта, та деяких лідерів ХАМАСу через підозри в скоєнні низки воєнних злочинів та злочинів проти людства після оцінки жахливих подій, що досі продовжуються.
І, власне, потенційно військовий злочинець та один із головних організаторів військових операцій у Газі, Йоав Ґалант, кілька днів тому стверджував, що угода з ХАМАСом потрібна не тільки для звільнення полонених, а й зі стратегічних міркувань, тому що Ізраїль зараз перебуває під загрозою удару зі сторони Хезболли й Ірану (нашу статтю про історію Хезболли можна прочитати тут). Це означає, що угода дозволить ізраїльським військам перегрупуватися й змістити фокус із Гази до інших регіональних загроз. Якщо ж Ізраїль продовжує операцію в Газі, то це призведе лише до ескалації напруженості з іншими державами й мілітарними утвореннями на Близькому Сході, що своєю чергою може посприяти повноцінній регіональній війні.
Таким чином, виходить, що людина з такими ж ідеологічними, часто ультраправими, поглядами, як і Нетаньягу, виступає проти продовження операції в Газі на підставі логіки Realpolitik. З іншої сторони, Нетаньягу пропонує повний контроль над Філадельфійським коридором з повсюдним поліцейським контролем на невизначений термін, що не приймається очевидно як ХАМАСом, так і Єгиптом. Щобільше, одіозний прем’єр назначив полковника Елада Горена “главою гуманітарно-цивільних зусиль у Смузі Гази”, надавши йому звання бригадного генерала. Іншими словами, Нетаньягу вже створив окупаційну адміністрацію в Газі на невизначений час, маскуючи це фальшивими і кричущими іменами про гуманітарні цивільні справи та надання допомоги громадянам/кам, адже Нетаньягу неодноразово заявляв, що не пускатиме переселених жителів до своїх домівок, і вже були випадки, де тих розстрілювали, якщо вони намагались повернутись.
Отож, Ґалант тепер звинувачує й критикує Нетаньягу в непродуманих рішеннях й нехтуванням життями полонених. Як повідомляється в Times of Israel, Ґалант узагалі стверджує, що прем’єр-міністр доказує нібито Філадельфійський коридор є набагато важливішою ціллю, ніж збереження полонених, провокуючи ще більше дискусій та заперечень навіть серед своєї команди міністрів.
Цікавою є стаття 3-го вересня, написана ізраїльським генералом, Іцхаком Бріком (Yitzhak Brik). Починаючи гучною назвою: “It Is Not Hamas That Is Collapsing, but Israel” (“Це не ХАМАС розвалюється, а Ізраїль”), Іцхак підтримує позицію Йоава Ґаланта з тієї точки зору, що якщо продовжувати так вести війну в Газі та Лівані, то Ізраїль буде під загрозою з інших фронтів:
(Переклад з англійської) “Дехто стверджує, що виведення армійських сил із Гази після підписання угоди про звільнення заручників/иць з ХАМАСу було б рівнозначне поразці та капітуляції... Це твердження ґрунтується на фундаментальному нерозумінні того, що відбувається в Секторі Гази. Воно підживлюється кліше, які поширюють політичні та військові кола, щоб виправдати свої дії та отримати підтримку громадськості й легітимність для продовження невдалої війни... Саме ці люди, які заявляють, що припинення бойових дій означає нашу поразку та капітуляцію, наближають армію до краху, а державу — до занепаду.”
Попри твердження Нетаньягу та його основних ультраправих поплічників, США та ізраїльські медіа стверджують, що після масивних протестів, на інтенсивних спробах перемовин, Ізраїль заявляє, що готовий поступитися Філадельфійським коридором.
Зухвалість
Та, окрім того, що Нетаньягу не погоджується на перемовини та додає умов до потенційної угоди, у цей самий час Ізраїль продовжує свій семиденний рейд на табір біженців у Дженіні, що знаходиться на окупованому Ізраїлем, згідно з відповідним рішенням Міжнародного суду ООН, Західному березі. Репортери Associated Press бачили, як бульдозери руйнували дороги. Палестинський Червоний Півмісяць повідомив, що ізраїльські сили блокували їхні машини швидкої допомоги, не даючи їм дістатися до поранених.
Правозахисні організації повідомляють про зловживання щодо палестинців/ок, затриманих Ізраїлем, а військові підтвердили загибель щонайменше 36 палестинців/ок у своїх центрах утримання з жовтня.
Ізраїль заявляє, що вбив 14 бойовиків у Дженіні і заарештував ще 25. Палестинські медики повідомляють, що щонайменше 29 людей загинули, зокрема п’ятеро дітей.
Ці жахливі дії підкреслюють зухвалість ізраїльської політики, яка, попри міжнародні осудження та запити про перемир'я, демонструє небажання враховувати гуманітарні наслідки своїх військових операцій. Це ще більше ускладнює ситуацію і ставить під сумнів реальність намірів Ізраїлю досягти угоди щодо звільнення полонених і припинення насильства. Адже це вже не Газа, а окуповане Ізраїлем місто Дженін, що повинно було бути в складі незалежної палестинської держави…
Висновки
З огляду на ці події, ситуація в Ізраїлі та Газі демонструє складність та суперечливість поточної політичної та військової ситуації. Беньямін Нетаньягу, попри величезний тиск з боку населення та міжнародної спільноти, продовжує висувати нові умови та уникати суттєвих поступок у переговорах. Масові протести, страйки та критика з боку його власних міністрів свідчать про глибокий розкол у суспільстві і серед політичних еліт. Водночас військові операції на Західному Березі і триваючий конфлікт у Газі підкреслюють відсутність реальних зусиль для мирного врегулювання конфлікту. Вся ця ситуація ставить під сумнів ефективність і наміри ізраїльського уряду щодо вирішення конфлікту та забезпечення безпеки як для своїх громадян/ок, так і для палестинців/ок.
