Автори: Соломко Дмитро та Ворона Антон.
Всеосяжна та прогресивна угода про Транстихоокеанське партнерство (далі ТТП) від 5 жовтня 2015 року являє собою міжнародну торгово-економічну організацію, первинною метою якої стало створення зони вільної торгівлі в басейні Тихого океану з населенням більше ніж 800 млн людей. ТТП певний час можна було називати розширеним форматом економічної моделі АСЕАН, допоки туди не приєдналася Велика Британія в березні-липні 2023 року. Невиключно, що з часом й інші окремі європейські держави можуть виявити інтерес щодо приєднання до організації.
Першочергово дана угода про вільну торгівлю не тільки асоціюється, а ще й являє собою противагу економічній експансії КНР в Індо-Тихоокеанському регіоні (ІТР) та світі загалом; а також низці інших організацій та угод, зокрема АТЕC та АСЕАН.
12 країн учасниць, серед яких: Японія, Австралія, Малайзія, Канада, Сінгапур, Нова Зеландія, Бруней, Британія, Чилі, В’єтнам, Мексика та Перу Тихоокеанського регіону, які підписали угоду про Всеосяжне прогресивне Транс-тихоокеанське партнерство (далі ВПТТП), мають стратегічно вигідні позиції для вирішення багатьох притаманних цьому регіону проблем за допомогою торговельної політики. Попри перспективність цієї угоди, США покинули переговорний процес про започаткування угоди ще у 2017 році за президентства Дональда Трампа через його передвиборчі положення. Загалом на ці 12 країн припадає 15 відсотків світового ВВП. Водночас про свою зацікавленість в участі в цій угоді виявила низка держав ІТР, такі як: Індія, Південна Корея, Індонезія, Колумбія, Тайвань та майже усі інші члени АСЕАН., Хотілося б зазначити, що нещодавно вслід за Британією неочікуваною стало подання Україною заявки на приєднання до ТТП.
ТТП стало першою повністю сформованою спробою проекту нового типу геополітичного та економічного впорядкування, шляхом впровадження регуляторного проекту, що використовує договірно-інституційну форму, щоб відкрити простір для транснаціональних бізнес-операцій і прописати реформи ліберального типу для регуляторних держав та їх ринків. До того ж ТТП є найбільшою торговельною угодою, яка була укладена поза межами Світової організації торгівлі (СОТ) між великою кількістю держав [2].
Перспективи ТТП є двох видів – геополітичні та економічні. Як для країн учасниць так і нових зацікавлених у приєднані угода складає можливості вільної торгівлі, зменшення мит на продукції, лібералізації нетарифних обмежень у торгівлі товарами й послугам з країнами ІТР, а також відкриває доступ на нові ринки збуту електроніки, автомобілів, корисних копалин та інших типів товарів та послуг. Крім того, це надає змогу розширити доступ до прямих іноземних інвестицій з боку країн учасниць договору. В геополітичному ж вимірі ТТП постає суттєвим об’єднанням що з часом охопить майже усію територію країн Тихоокеанського басейну. Це несе в собі тісну політичну, технологічну та економічну інтеграцію гравців ІТР перед експансіоністською загрозою збоку КНР [4].
Ще з давніх часів Китай був зацікавлений у розширені свого економічного впливу на інші країни та захопленням різних ринків, будь-то ювелірний або промисловий ринок. Ще з давнини відомий нам Великий шовковий шлях (приблизно 138 рік до н.е.) постачав товари з Китаю до Східної та Західної Європи, Близького Сходу, Північної Африки. В основному постачались такі товари, як: вовна, порох, хутра, прикраси, шовк тощо.
Станом на сьогодні можна сказати, що Китай є одним із ключових гравців на економічній арені, поступаючись хіба що США. Наразі китайську економічну політику можна назвати такими гучними словами, як «експансіоністська та загарбницька». Її вплив поширюється як на ІТР, так і на Європу, Південну Америку, Близький схід та Африку.
Жертвами економічної експансії Китаю можуть слугувати країни південно-східної Азії (АСЕАН) та Океанії.
Яскравим представником впливу Китаю у південно-східної Азії є В’єтнам, який є частиною китайського глобального проекту «Один пояс, один шлях» (далі «Пояс і шлях» або BRI). Дана ініціатива на папері має за мету, використовуючи китайські технології та промислові досягнення, спрямувати створення нового типу глобалізації, привертаючи країни та компанії до китайських орбіти, та поставити Китай у центр нової глобалізації.
В’єтнам у цій ідеї відіграє ключову роль, адже південно-східна Азія, а отже й В’єтнам, займає центральне місце на карті BRI. Через даний факт на В’єтнам чиниться тиск зі сторони Китаю щодо прийняття нових інфраструктурних та економічних проектів. В’єтнам вже має гіркий досвід співпраці з Китаєм, проблеми із залізницею Кат Лінь-Ха Донг, яку започаткували у 2011 році та запустили у 2021, тривали впродовж усього періоду її будівництва. Її ціна зросла з 552,8 мільйона доларів до майже 870 мільйонів. Перша лінія метро Ханоя, протяжністю 13 кілометрів, була відкладена майже на десять років через тривале виконання робіт китайським підрядником, що викликало обурення у В'єтнамі [3].
"Цей урок змусив В'єтнам з обережністю ставитися до китайських кредитів, чи то в рамках Ініціативи BRI, чи ні" – стверджує аналітик Ле Хонг Хієп з сінгапурського Інституту ISEAS-Юсофа Ішака в телефонному інтерв'ю в'єтнамській службі "Голосу Америки", – "Китайські кредити часто надаються із зобов'язанням використовувати китайських підрядників та обладнання, і В'єтнам не хоче повторення досвіду з метро" [3]. Тому В’єтнам із обережністю ставиться до китайських інвестицій, але тиск зі сторони китайського уряду не залишає шансів Ханою й далі ігнорувати «Пояс і шлях». В’єтнаму доведеться ще довго виходити з-під впливу КНР, якщо він не бажає, щоб загрози його національній безпеці й далі продовжувалися [3].
Не тільки для В’єтнаму всеосяжна угода про ТТП стала своєрідним виходом із економічних лап Китаю. Інші члени ТТП, такі як Японія, Австралія та Канада активно налагоджують ланцюги постачання мінеральної сировини для акумуляторів електромобілів в обхід ринку КНР. Це також стає частиною функціонування зони торгівлі ТТП. Австралія та Канада мали трохи інший досвід ділових відносин із Китаєм, проте він залишив такий самий відчутний та болісний ефект на цих країнах. За словами високопосадовців з Японії: «Австралія та Канада є ідеальними партнерами, які поділяють однакове почуття обережності щодо Китаю». Така риторика може свідчити лише про те, що значення ТТП буде тільки зростати у майбутньому [1].
Виходячи з усіх вище зазначених фактів, КНР продовжує втягувати країни різних світів, зокрема вищезазначені регіони, у залежність від кредитів та своїх інвестицій, створюючи з них маріонеткові одиниці задля своєї вигоди. І саме тому угода про Транс-тихоокеанське партнерство набуває надважливого значення в економічному та геополітичному протистоянні з КНР. Попри те, що ІТР останнім часом відіграє меншу роль в зовнішньо-економічній політиці Китаю, уряд Сі Цзіньпіня не полишає активних спроб встановити якомога більше зон вільної торгівлі в регіоні залучаючи різні за рівнем розвитку країни до великих економічних угод, об’єднань та пропонуючи різноманітні двосторонні пакти. Зокрема, низка держав учасниць ТТП вже набули залежності (або стали занадто близькими до цього), як, до прикладу, Австралія, Нова Зеландія, Канада тощо. На даний момент Китай прагне перехопити ініціативу у створенні підконтрольної собі зони вільної торгівлі, в якій він буде продовжуватиме експансіоністську політику. А отже ТТП постає саме тим економічним угрупуванням, яке відповідає сутності та засадам вільної торгівлі, і зі своїм розширенням має убезпечити весь Тихоокеанський регіон від амбіцій Китаю [4].
Список використаних джерел
1. Japan courts Canada, Australia for China-free EV supply chain
2. The Essence, Significance, and Problems of the Trans-Pacific Partnership
3. Vietnam Wary of Chinese Pressure on Infrastructure Program
