Раптово я перестав відчувати
Слова почали губити зміст
Насичуючись надмірною люб’язністю
Але я ж знаю що інакше не можна
Раптово хотілость мовчати
Або кричати
Але духу зроби одне з того не було
Мене захопив стрій
Тиша несла в собі сльози
Біль про можливо втрачене
Чи по про те що так й не почалась
Моментами здається що ти програв
Але згодом розумієш що й гри не було
Все навколо проста ілюзія
Ілюзія щастя чи його відсутності
В житі у всіх навколо та нас самих
Найсумніше що в цій ілюзії ми губимось
Безмежні бажання того що не зробить тебе щасливим
Чи відсутність потреби в найважливіших речах
Але де ж енциклопедія найважливіших речей?
Раптово осі наповнюються водою
Чомусь завжди вважала щастя в людях
Чому ж тоді не можу їх зберегти
І ти більше можливо не зазирнеш
Не порушиш мій погляд
Не захопиш частину шляху
Та ти більше не поруч
Завжди лякає знати що може вже і все
І більше ніколи не побачу погляд
Твій що зупиняються на мені
Зворушливо й криваво
Але я вмію прощатись
Тож зможу і з тобою
І з таким життям прописаним в цікаву і довгу історію
Та ти просто той
Хто залишився позаду
Тож
Як згадаєш
Може посміхайся й ти мені
