Вступ
Роман Шухевич – легендарний командир Української Повстанської Армії (УПА), одна з ключових фігур українського визвольного руху ХХ століття. В історичних дослідженнях його діяльність часто аналізується крізь призму військово-політичної боротьби, однак не менш важливим аспектом його життя була релігія. Його духовність та релігійні переконання не лише формували його особистість, а й впливали на політичну та військову діяльність.
Родинне виховання та релігійні основи світогляду
Роман Шухевич народився 30 червня 1907 року в родині, яка належала до галицької інтелігенції та мала глибоко вкорінені християнські традиції. Його батько, Йосип Шухевич, був суддею, а мати – Теодозія Шухевич (з дому Стасевич) – походила з родини священника.
Дядько Романа, Степан Шухевич, був греко-католицьким священником, що відіграло значну роль у його духовному вихованні.
З раннього дитинства Роман виховувався в атмосфері глибокої релігійності та національної свідомості. Родина Шухевичів не лише дотримувалася церковних традицій, а й брала активну участь у релігійному житті громади. Роман та його брат Юрій відвідували греко-католицькі богослужіння, були активними в церковному середовищі.
Навчаючись у Львівській академічній гімназії, він не лише отримав ґрунтовні знання з історії та літератури, а й сформував свої духовні та моральні переконання. Великий вплив на нього мав митрополит Андрей Шептицький, постать якого він високо цінував.
ОУН і роль релігії в націоналістичному русі
Членство Романа Шухевича в Організації українських націоналістів (ОУН) ще більше зміцнило його релігійні переконання. ОУН пропагувала ідею "Україна понад усе", але при цьому не відкидала християнські цінності. ОУН спиралася на концепцію "християнського націоналізму", де релігія відігравала роль морального орієнтира для борців за незалежність.
У програмних документах ОУН було підкреслено, що боротьба за Українську державу має вестися на основі християнської моралі. Ця позиція не була випадковою, адже значна частина членів ОУН походила з Галичини – регіону, де домінувала Українська греко-католицька церква (УГКЦ).
Шухевич як один із лідерів ОУН поділяв ці погляди. Для нього боротьба за Україну була не лише політичним, а й духовним покликанням. Він бачив у ній продовження традицій українського козацтва, яке також поєднувало військовий чин із глибокою вірою в Бога.
Українська Повстанська Армія: релігія як духовний стрижень боротьби
Під час Другої світової війни, коли Шухевич очолив УПА, релігія стала ще важливішим елементом у житті повстанців. УПА проводила боротьбу як проти нацистів, так і проти радянського режиму, а духовне життя допомагало зберігати моральний дух серед бійців.
УПА підтримувала тісні зв’язки з греко-католицьким та православним духовенством. Священники благословляли вояків, проводили богослужіння в підпіллі, організовували освячення прапорів та молебні. Відомо, що повстанці носили іконки та хрестики, а у лавах УПА побутувала традиція молитви перед боєм.
Шухевич особисто підтримував дружні контакти з митрополитом Андреєм Шептицьким та його наступником Йосипом Сліпим. Існують свідчення, що він неодноразово радився з церковними діячами щодо моральних аспектів боротьби, зокрема щодо ставлення до цивільного населення та військових злочинів ворога.
Особиста релігійність Шухевича у підпіллі
У підпільних умовах, особливо після 1945 року, коли боротьба УПА перейшла в партизанську фазу, релігійність Шухевича залишалася непохитною. Попри постійні переслідування з боку НКВС, він знаходив час для молитви, дотримувався постів та святкував релігійні свята разом із побратимами.
За свідченнями його оточення, у важкі моменти він часто повторював слова:
"Бог і Україна – понад усе!”
Цей вислів відображав його глибоке переконання, що без духовного стрижня неможливо досягти перемоги в національно-визвольній боротьбі.
Згідно з деякими історичними джерелами, навіть у свої останні хвилини життя під час бою з радянськими спецслужбами в Білогорщі 5 березня 1950 року Шухевич встиг перехреститися, розуміючи, що його земний шлях добігає кінця.
Висновок
Роман Шухевич був не лише воєначальником і політичним діячем, а й глибоко релігійною людиною. Його віра не була формальною чи поверхневою – вона стала основою його моральних принципів, світогляду та боротьби. Він вважав, що Україна може бути вільною лише тоді, коли її народ матиме духовну опору, а релігія залишатиметься важливим елементом національної ідентичності.
Віра допомагала йому вистояти у важкі моменти, приймати складні рішення та залишатися вірним своїм ідеалам. Його життя є прикладом того, як релігійні переконання можуть гармонійно поєднуватися з боротьбою за національну незалежність, стаючи джерелом сили та натхнення.
