– Мама я хочу Людину павука і MGR:R у себе вдома!
– Але у нас вже є Людина павук і MGR:R вдома!
– Тим часом Людина павук і MGR:R вдома:
Вітаю! І переходячи до справи... Так, цей проєкт – буквально суміш людини павука з її переміщенням та прийомами з однієї сторони і замісів проти роботів на манер MGR:R з другої. Цю гру можна віднести до піджанру "нерозкритих потенціалів" і зараз ви зрозумієте чому я так думаю.
Графіка. Типовий проєкт двотисячних, гра не сказати, що добре збереглася до нашого часу, проте виглядає приємно. Окремо ще можна додати фізику яка дає окремий великий плюс до гри і саме через неї графіка у деякі моменти виглядає гарно.
Музика. Не рівень MGR, але визнаю - вона непогана, у ключові моменти часом навіть може викликати емоції.
Геймплей. Головний нюанс гри, її ж палиця на двох кінцях. З плюсів – наша рука-протез, вона ж головна механіка гри. Завдяки їй ми можемо бити морди в ближньому бою, ефектно приземлятися ворогам на голови, підкидати предмети в повітря, щоб жбурляти їх (або ж чіплятися крюком і жбурляти їх, стоячи на місці), виривати важкі предмети, чи то білборди, чи то монорейки, чи то інші речі. І нарешті, притягування крюком. Той самий закос під людину павука, завдяки якому ви і будете набирати швидкості на рівнях. До речі про них, так тут це просторі й нерідко вертикальні локації, де супротивники можуть бути розкидані буквально де завгодно, через що частину часу ми миролюбно бовтаємося по пустельних локаціях у пошуках солдатів. Що ж, час мінусів. І почну я з... Зброї. Пістолет, гранати і слот у який можна взяти дробовик, снайперську гвинтівку, кулемет, гранатомет і ракетницю (які треба ще знайти на рівнях). І знаєте що? Вогнестріл тут або марний, або ламає баланс геть. Приклад – пістолет з кількох пострілів може вбити звичайних солдатів, однак броньованих або мехів він у житті не вб'є. Але варто вам узяти в руки умовний гранатомет, як усі вмирають з одного/двох пострілів. До того ж можу виділити проблему, що половина речей у грі не використовується. Пам'ятаєте дробовик і снайперську гвинтівку? За всю гру ви використовуєте їх 3-4 рази. Можливість метати предмети? Будуть давати через раз, змушуючи вас пострілювати пістолетиком по мехах, які помирають якраз через те, що в них летять машини або ж ракети.
Сюжет. Ні хлопці, тут шедевральної історії не чекайте. Сюжет тут для галочки і ви половину часу не будете розуміти що ви взагалі робите. Цікаві боси? Ні. Це або бос-вертоліт, або божевільний німець, який робить два удари, після чого пафосно ходить півхвилини навколо арени. Хоча… можливо треба похвалити металевого червʼяка, ось під час його битви був справжній епік, коли скрізь іскрив струм і постійно тряслася земля, особливо в моменти, коли доводилося хапатися за його око і потім у повітрі влаштовувати піке на нього з усієї сили.І весь нонсенс у тому, що це взагалі прохідний бос, ви скажете що «напевно фінальний бос буде крутішим» але ні! Його взагалі тут немає! Що ж, час закінчувати.
Висновки: Як я вже сказав, Bionic Commando – типовий представник піджанру ігор з "не реалізованим потенціалом". Є ідея, а ось реалізація кульгає. Згадуючи згаданий вище MGR:R, ти одразу ж відзначаєш для себе сюжет, незвичайну механіку клинка (яка використовується ПОВНІСТЮ) і топові саундтреки. "Біоніку" ж тут нічим похвалитися, протез, який дає змогу літати між будівлями та використовувати прийоми, єдине, що намагається тримати вашу увагу.