Dishonored, Hitman, Metal Gear, Splinter Cell, Dishonored, Deus Ex... Колекція стелс-екшенів відома кожному геймеру, який себе поважає, всі знають про ці ігри, але... Здається, ми забуваємо про одну чорну конячку, яка стоїть нарівні з усіма цими проєктами, але про її існування знають лише одиниці. Стікс - хороший і по-своєму хардкорний стелс-екшен, у якого є свої сильні та слабкі сторони. І почну я з мінусів гри.
1. Хардкорність. Так, людина, яка пройшла HK і MG:R, зараз на повному серйозі каже, що гра хардкорна, зараз все поясню.
1.1. Вороги. Мама дорога, тут надто багато ворогів: прислужники, робітники, стражники, елітні стражники, лицарі, арбалетники, елітні арбалетники, жуки, елітні жуки, гобліни, орки та ельфи. І тепер уявіть, що для кожного такого ворога потрібен свій підхід, когось можна лише отруїти або розчавити люстрою, когось можна вбити лише метальним ножем або стрибком зверху і так далі. Розподіл цих самих ворогів на не найбільших локаціях іноді буває зовсім вже стрьомним.
1.2 Арсенал. Так, у вас є ножі, можливість невидимості та заклику клонів, АЛЕ ЦЕ НЕ ДОПОМОЖЕ ВАМ ВБИТИ БЕЗСМЕРТНОГО ЛИЦАРА, ЩО СТОЇТЬ ПОСЕРЕД КОРИДОРУ. Кхем-кхем, деякі речі на кшталт піску і ножів все ж бували корисними, але їх нереально знайти на рівнях.
1.3 Орієнтація в просторі. Гра до біса вертикальна, і рівні це суцільні лабіринти, місцеві карти хрін вам підкажуть як потрапити в ту чи іншу точку для просування сюжету.
1.4 Смерть - збереження - смерть... Справа не в тому, що я лох і не вмів грати, але весь геймплей гри часом зводиться до ручних збережень. Бо автозбереження відбуваються між рівнями глав (а між ними ви вже повірте КУПА можливостей померти і втратити весь прогрес за останні 30 хвилин).
2. "Reuse" рівнів. Уявіть що ви пройшли половину гри, пройшовши ВЕЛИЧЕЗНУ кількість довгих локацій, уявили? Ну так ось, друга половина гри - повернення до самого початку через всі ці лабіринти, але тепер з посиленими противниками. Та-дам.
3. Графіка. Незважаючи на 2014 рік гра виглядає як іграшка з 2008-го.
Так, побомбили і досить. Як не крути, гра як стелс-екшен працює, і що дивно, через перераховані вище проблеми рано чи пізно звикаєш до тутешнього геймплею, нехай під кінець і хочеш уже дропнути все, що відбувається. Наостанок хочу згадати плюси гри, щоб ви розуміли, що Стікс заслуговує на право на життя.
1. Сюжет. Він спочатку здається чимось клішованим і максимально приземленим, але дайте йому шанс і ви здивуєтеся.
2. Мальовані кат-сцени. Це слабкий аргумент, але в мальованих сценках чомусь починаєш відчувати атмосферу і тутешній наратив близько стімпанківського світу з механізмами та магією, де персонажі не такі вже й пустушки, та я про ті самі мальовані сцени допиту.
3. Симулятор гросмейстера. Я вже наскаржився на складних і різних супротивників на деколи невеликих локаціях, уявляєте яким стратегом потрібно було бути, щоб пройти гру з майже мінімумом убивств ворогів і тривог? То-то ж.
Стікс як гра, можливо, не найкращий стелс-екшен (так і є)... Але, як я вже говорив, він заслуговує на право на життя, бо щосили намагається вдарятися у свій незвичайний стиль. Так що я не буду радити гру звичайному гравцеві, максимум фанату такого типу ігор.
Оцінка: 7/10
