27.12.2012 р.
***
Щось пише розум романтичне,
Шукає щастя та дарма -
Чого не сталось: не дотичне
До цього вбогого життя!
***
Почім душа тепер страждає:
Можливо боже послання?
Так треба і це означає -
Високість намірів буття!
***
Орнамент зимній, візерунок
На шкло чепляється весь час,
Снігами вкрилися хатинки,
Вдача ж полишила всіх нас...
Де час відлунює у горах древніх,Де тіні князів тримають свій суд,Палає в душі голос предків таємний,Він кличе до істини, вічних споруд.
Цей вірш — сповідь відкинутого, який усе одно не перестає любити. Він говорить не як герой, а як тінь, що памʼятає смак світла, навіть коли його вже не залишилось. Тут ніжність не кричить — вона визнає свою поразку й усе ж чекає.
Де час відлунює у горах древніх,Де тіні князів тримають свій суд,Палає в душі голос предків таємний,Він кличе до істини, вічних споруд.
Цей вірш — сповідь відкинутого, який усе одно не перестає любити. Він говорить не як герой, а як тінь, що памʼятає смак світла, навіть коли його вже не залишилось. Тут ніжність не кричить — вона визнає свою поразку й усе ж чекає.
