Колись давно я зосередилась на сонці.
Воно таке - яскраве і сліпуче.
І так давно сліпить себе давала мУці,
Що випалила ТА пів віку вже мого.
Жагуча!
Чи мУка то?
Чи справді сонця промені?
Не розібралась...
Невідомо ...
Але я знаю:
Всесвіт посила мені
Розраду в візерунках слова.
21.10.2024 ©Ірина Вірна
у зрізаних квітів зранені очі...
Не можу я зійти з протореного шляху...
Це перша зрада...
Стаття(радше есе) досліджує поетичний образ Києва в творчості Аттили Могильного як багатовимірний хронотоп пам’яті, любові та втечі. Місто постає не лише декорацією, а повноцінним героєм, що супроводжує поета аж до його остаточного мовчання.
Нехай втрата надії, свідчить нам лише про початок перед новими воротьми свідомості.
Стаття(радше есе) досліджує поетичний образ Києва в творчості Аттили Могильного як багатовимірний хронотоп пам’яті, любові та втечі. Місто постає не лише декорацією, а повноцінним героєм, що супроводжує поета аж до його остаточного мовчання.
Нехай втрата надії, свідчить нам лише про початок перед новими воротьми свідомості.
