Країни Близького Сходу співпрацюють з Росією тією мірою, якою їм це вигідно. А санкційні механізми Заходу все більше цю вигоду обмежують.
На тлі війни та розриву із Заходом 2022 рік був повний успіхів і рекордів у розвитку відносин Росії з країнами Близького Сходу. Однак до початку 2024 року висхідні тренди почали розвертатися у зворотний бік, зіштовхнувшись із суворою реальністю. Більшість близькосхідних країн мають особливі партнерські відносини зі США, а це означає, що не можуть ігнорувати їх тиск. Тому банки Туреччини та ОАЕ почали масово закривати рахунки росіянам та відмовлятися приймати платежі з Росії.
Вашингтону навряд чи може повністю видавити Москву з близькосхідного економічного життя, багато країн все ще бачать вигоду від співпраці з нею. Однак замість надії на Близький Схід як опору Росії у протистоянні із Заходом Кремль отримав регіон нескінченної боротьби зі США за кожен клаптик своєї торговельно-економічної діяльності.
Турецько-еміратські проблеми
Початок 2024 року приніс Росії не найприємніші новини з Близького Сходу. Два ключові економічні партнери Москви в регіоні — Туреччина та ОАЕ — стали обмежувати взаємодію з російськими контрагентами.
Насамперед, з 1 січня турецькі банки почали масово відмовлятися приймати платежі з Росії. Ця проблема періодично виринала ще з літа минулого року, проте з початку 2024-го вона стала повсюдною, поширившись майже на всі турецькі банки. Також різко посилилися правила відкриття рахунків для громадян РФ: держбанки Туреччини тепер роблять це лише за наявності студентської візи чи дозволу на роботу. Навіть DenizBank, відомий своїм лояльним ставленням до росіян, почав закривати рахунки та не відкривати нові тим, хто не має місцевого ВНЖ.
Причина турецьких проблем особливо не приховувалась — це тиск США. Посол РФ у цій країні Олексій Єрхов скаржився, що представники Сполучених Штатів «тероризують» турецький бізнес, який співпрацює з Росією. Ну а головною причиною того, що відбувається, став указ президента США Джо Байдена, ухвалений наприкінці 2023 року, який спростив запровадження санкцій проти фінансових інститутів третіх країн, помічених у співпраці з російським ВПК.
Це відразу позначилося на торговельно-економічних показниках. Вже 2023 року торговельний оборот між Туреччиною та Росією після колосальних $65 млрд 2022 року просів приблизно на 20%. Але в січні 2024 року турецький експорт до Росії, за даними державної статистики Туреччини, впав відразу на 39% порівняно з січнем 2023 року — з $1,04 млрд до $631 млн. Російський бізнес почав визнавати: Туреччина для Росії втратила статус основного хаба паралельного імпорту.
Схожа динаміка спостерігається і з ОАЕ – другим торговельно-економічним партнером Росії на Близькому Сході. Великі банки Еміратів обмежили розрахунки з РФ та почали закривати рахунки російських клієнтів. Ситуація повторює турецьку: складнощі були ще з вересня 2023 року, але різко посилилися після указу президента США щодо вторинних санкцій у грудні. Ситуація з банківським обслуговуванням ускладнюється навіть для компаній із російською участю, які не отримують гроші з Росії та не переводять їх туди. У найбільших банках ОАЕ росіянам практично неможливо відкрити рахунок.
Простір боротьби
У 2022 році перші успіхи у співпраці з Близьким Сходом породили в Росії чимало надій на розвиток цього напряму. Спочатку досягнень вистачало. Країни регіону не приєдналися до санкційного тиску Заходу, багато хто на Близькому Сході побачив нові економічні можливості у зростаючій ізоляції Росії. В результаті торгівля з Туреччиною, ОАЕ та Іраном вийшла на новий рівень. Окремі спостерігачі поспішили охрестити Близький Схід «опорою Росії у протистоянні із Заходом».
Проте все це не скасовує суто прагматичного підходу регіону: країни Близького Сходу співпрацюють з Росією тією мірою, як це їм вигідно. А санкційні механізми Заходу можуть цю вигоду обмежити.
Свого часу США досить довго і методично виробляли інструменти для посилення економічного тиску на Іран, а тепер повторюють те саме щодо Росії. Звісно, ізолювати Москву об'єктивно складніше, ніж Тегеран, — має зовсім інші можливості. Однак Вашингтон не зупиняється на цьому напрямі та крок за кроком тестує нові методи.
У результаті - Близький Схід перетворюється для Росії не на опору, а на поле нескінченної економічної боротьби проти західного тиску. Тут треба вгризатися в кожен сантиметр: банківські послуги, транзит товарів, продукція подвійного призначення — все це підпадає під нові заборони Заходу, змушуючи російську сторону постійно битися за свої інтереси.
Нині ця боротьба лише починається. Американська державна машина працює не дуже швидко. Йде аналіз минулих методів, вироблення рекомендацій профільним відомствам, все це потім затверджується американською виконавчою владою. Зрозуміло, що груднева ухвала Байдена — не останній крок США проти економічної присутності Росії на Близькому Сході.
Обмеження та спокуси
Американському тиску закономірно найбільше схильні ті країни Близького Сходу, які мають особливі відносини зі США. Зрозуміло, що у регіоні є відносно надійний для Росії Іран, який не реагує на санкції американців. Однак цього явно замало. Торгівля Москви та Тегерана навіть у успішному 2022 році склала лише $4,9 млрд — це менше, ніж у Росії з Туреччиною, ОАЕ та навіть Єгиптом. За підсумками 2023 року ірано-російський товарообіг не зріс, а знизився на 17%.
Абсолютна більшість держав Близького Сходу мають особливі відносини з Вашингтоном: країни Перської затоки, Єгипет, Туреччина, Йорданія, Ізраїль, навіть Ірак — усі зав'язані на США, а отже, так чи інакше реагуватимуть на американські умовляння. Робити економічну ставку на не пов'язані з Вашингтоном Іран та Афганістан (ще можна додати хуситів Ємену) складно навіть за наявності великої фантазії.
Можна скільки завгодно говорити, що Близький Схід не поділяє американські цінності і втомився від гегемонії США — ці тези й справді мають чимало підстав. Проте банки ОАЕ все одно віддадуть перевагу залишитися в західній юрисдикції, ніж зосередитися виключно на роботі з російськими клієнтами. Та сама історія з Туреччиною. Зіткнувшись із жорсткою необхідністю обирати — чи Росія, чи бізнес із Заходом, більшість країн Близького Сходу віддадуть перевагу останньому, а Вашингтон все частіше ставитиме їх перед таким вибором з різних питань.
Серйозною проблемою США залишається те, що вони протиставляють Росії на Близькому Сході лише механізми примусу та обмежень. Тобто країна, яка надто активно розвиває відносини з Москвою, може багато чого втратити. Варіант, що за відмову від зв'язків із Росією країна може щось придбати, Захід поки що не пропонує.
У такій парадигмі Росія збереже певну привабливість, тому що дає можливості отримати додаткові вигоди, нехай і ризиковані. Москва готова надати атомні технології Єгипту та Туреччини, якими західні країни не готові ділитися на тих самих умовах, або продавати дешеві нафтопродукти країнам Затоки для реекспорту. Зрештою, безліч російських релокантів із грошима та знаннями — це теж певний актив.
Загалом, Росія для країн Близького Сходу — це партнер хоч і не пріоритетний, але той, якого шкода втратити. Тому більшість із них продовжать намацувати баланс між американським батогом та російськими пряниками. Росію в цій боротьбі навряд чи вдасться повністю видавити з регіону, але вона також не буде відчувати себе комфортно. Західний тиск не тільки нікуди не піде, а й посилюватиметься.
