Серед держав, що претендують на членство в ЄС, Молдова вирізняється особливо: це одна з найбідніших країн Європи з населенням менше трьох мільйонів осіб, близько 30% її території фактично перебуває поза контролем уряду, а третина громадян є резидентами інших країн. На перший погляд далеко не найочевидніший кандидат. Втім, саме молдовська зовнішньополітична траєкторія останніх років є одним із найцікавіших прикладів того, як держава здатна кардинально змінити курс, переорієнтуватися на захід та прискоритися в тих процесах, в яких не було прогресу десятиріччями. 23 червня 2022 року Рада ЄС одночасно надала статус кандидата Україні та Молдові й відтоді обидві держави рухаються спільним переговорним треком.
Угода є, реформ немає (2014-2019)
Угода про асоціацію між Молдовою та ЄС була підписана 27 червня 2014 року і набула чинності того ж року. Разом із нею Кишинів отримав безвізовий режим - це рішення набуло чинності вже у квітні 2014 року. На папері все виглядало добре і впевнено, на практиці - ні.
Друга половина 2010-х не наблизила Молдову до членства ані на метр. Олігарх Влад Плахотнюк, що був лідером Демократичної партії Молдови, контролював впливових депутатів, суддів, прокурорів та значну частину медіапростору в країні, за що й отримав прізвисько “Господар Молдови”. Плахотнюк був палким прихильником федералізації Молдови та зближення з Росією й всебічно сприяв цьому процесу. За цих умов жодні зовнішні стимули від ЄС не могли запустити реальних реформ: інституції формально існували, але фактично виконували функцію своєрідного “євроінтеграційного фасаду”. Симптоматично, що саме в цей період стався найбільший фінансовий скандал у новітній історії країни. Схема, яку розслідувачі пов'язали з колом Плахотнюка, призвела до виведення близько мільярда доларів через офшорні структури, а Національний банк у листопаді 2014 року витратив всі власні резерви. Борг ліг на плечі молдовських платників податків і став символом системної корупції в країні.
Точка перелому: Санду та її реформи (2020-2026)
Перемога Маї Санду на президентських виборах у 2020 році та здобуття партією PAS більшості в парламенті республіки дозволили сформувати уряд без компромісів з іншими партіями, вжити форсованих антикорупційних заходів, реформувати судову систему та дати друге дихання євроінтеграції. Реформи просувалися із затримками через опір постолігархічної системи, і першої каденції Санду не вистачило, щоб повністю закрити питання верховенства права, але загальний напрямок змінився кардинально. Саме цей внутрішній розворот у поєднанні з геополітичним потрясінням лютого 2022 року дав Молдові те, чого бракувало роками. Після того як президентка Санду підписала заявку на членство 3 березня 2022 року, Молдова отримала статус кандидата 23 червня 2022 року одночасно з Україною.
Дві республіки отримали статус одночасно, але тут варто підкреслити принципову різницю в їхньому бекграунді. Україна подала заявку на членство буквально за кілька днів після початку повномасштабного вторгнення. Для неї кандидатство стало наслідком екзистенційного поштовху – повномасштабної війни за виживання держави та нації. Для Молдови геополітичний контекст став лише підсиленням до її внутрішнього розвороту при президентці Санду, тобто Молдова мала більше інституційного спокою для системної підготовки до переговорів з ЄС. Ця різниця вже впливає і буде впливати на динаміку проєвропейських перетворень в обох державах.
У 2024 році офіційно розпочалися переговори про вступ в ЄС із Молдовою та Україною. Однак реальний старт предметного процесу тривалий час блокувався Угорщиною. Молдова в цій ситуації страждала "за компанію" - просто як заручник чужого конфлікту. Втім багаторічний прем’єр Віктор Орбан програв вибори перспективному Петеру Мадяру, а вже 15 червня 2026 року для Молдови та України був офіційно відкритий перший переговорний кластер “Основи процесу вступу”, а в липні було відкрито шостий кластер “Зовнішні відносини”. Про ефективність (а, точніше, неефективність) виконання Україною взятих на себе обов’язків поговоримо нижче.
Місце ПМР у євроінтеграції Молдови. Різниця з окупованими територіями України.
Придністровський конфлікт звісно не новий, він веде відлік від вересня 1990 року, а “гаряча” фаза війни закінчилася 1992 року. Придністров'я міжнародно визнане частиною Молдови, але де-факто є проросійським анклавом, де розміщені російські “миротворці”, що фактично є окупаційними військами.
ПМР - це не лише безпекова, а й цілком практична перешкода для євроінтеграції. Позитивно, що позиції Кишинева та Брюсселя поступово еволюціонували від абсолютного “ні” до більш прагматичного підходу. У вересні 2023 року міністр закордонних справ та європейської інтеграції Молдови (примітно, що й сама назва міністерства категорично пов’язує закордонні справи та євроінтеграцію) Ніку Попеску заявив: “Підконтрольна Кишиневу територія може приєднатися до ЄС незалежно від того, що відбувається на сході від нас, включно з ситуацією навколо Придністров'я». Такий сценарій цілком реальний, прецедент Кіпру, який у 2004 році увійшов до ЄС, є тому підтвердженням.
У березні 2026 року уряд Молдови представив у Брюсселі комплексне бачення реінтеграції регіону. Документ закріплює ключовий принцип: Придністров'я не матиме жодного спеціального статусу в єдиній Молдові. Водночас він прямо фіксує, що реінтеграція і вступ до ЄС можуть відбуватися з різною швидкістю, тобто норми ЄС тимчасово не застосовуватимуться на лівому березі Дністра. Документ, проте, обходить головну практичну проблему. У ньому немає жодної конкретної відповіді на питання, як домогтися виведення російських військ.
Здається, проблема тотожна українській, але в цьому контексті важливо зафіксувати різницю: і Молдова, і Україна мають території поза ефективним контролем центрального уряду. Відмінність лише в масштабі і характері. Придністров'я - локалізований, заморожений конфлікт із чітким географічним контуром і передбачуваними акторами. Україна стикається з активною повномасштабною окупацією значної частини своєї території, де лінія зіткнення постійно змінюється. Молдова може планувати реінтеграцію у спокої, Україна ж змушена вирішувати аналогічне питання просто зараз, у стані екзистенційної війни.
Реформи: де Молдова випереджає Україну і чому
Євроінтеграція на практиці – це насамперед реформи. І саме тут проявляється одна з найпомітніших асиметрій між двома країнами.
Певна компактність Молдови (всього ~2,5 млн населення та у ~18 разів менша України площею) надає молдовському уряду помітну адміністративну перевагу. Вибори 2025 року, де PAS знову здобула парламентську більшість, дали Кишиневу ще одне вікно можливостей для непопулярних, але необхідних рішень, що вони й роблять. Посадовці ЄС неодноразово підтверджували, що Молдова просувається по низці внутрішніх реформ швидше за Україну (впровадження необхідних реформ, що визначені в Угоді про асоціацію з ЄС, Україною виконано на 87% - Молдовою на 93%).
Ключовим маркером цієї асиметрії є так звані “10 пунктів Качки-Кос”. У грудні 2025 року Україна та ЄС узгодили перелік десяти пріоритетних реформ у сфері верховенства права та антикорупції зі строком виконання один рік. Ці зобов'язання стали індикатором того, наскільки Київ готовий підкріплювати декларовані євроінтеграційні амбіції конкретними діями. Станом на кінець червня 2026 року Україна виконала лише 15 балів зі 100. Жоден із десяти пунктів не закрито повністю.
Молдова ж вже реалізувала низку конкретних реформ, частину з тих, що були визначені як пріоритетні на 2025-2027 роки. Найважливішими стали реформа судової системи із запровадженням перевірки доброчесності (ветингу) суддів і прокурорів, перезапуск Вищої ради магістратури та Вищої ради прокурорів, цифровізація митних процедур і державних послуг, а також масштабна енергетична реформа, що передбачала відмову від довгострокової залежності від російського газу, перехід до ринкових закупівель і поглиблення інтеграції з енергетичним ринком ЄС.
Водночас боротьба з високопосадовою корупцією є найбільш проблемним напрямком роботи уряду. Наступного уряду, оскільки 4 липня 2026 року уряд Молдови пішов у відставку саме через великий корупційний скандал, який не пройде безболісно для правлячої партії та пані президентки.
Хоча різниця у темпі євроінтеграції не є драматичною й Молдову не приймають в ЄС з хвилини на хвилину, однак вона вказує на глибокий розрив у спроможності інтегруватися в ЄС між країною, яка реформується в умовах відносної стабільності, і країною, де реформування відбувається в умовах активної війни, мобілізації, руйнування інфраструктури і колосального тиску на виконавчу та законодавчу владу. Це однозначно не виправдання для України, оскільки саме відсутність достатньої політичної волі у парламентарів та урядовців не дозволяє компенсувати складність української геополітичної позиції.
Роль Румунії у євроінтеграції Молдови
Румунія є найактивнішим лобістом Молдови в Брюсселі. Її підтримка є багатовимірною і цілком практичною. По-перше, через спільні засідання парламентських комітетів Бухарест передає Молдові власний досвід законодавчої гармонізації, реформування судової системи та використання єврофондів, що був набутий після власного вступу до ЄС у 2007 році. По-друге, на рівні інституцій ЄС румунський євродепутат Зігфрід Муреша, голова Комітету парламентської асоціації ЄС-Молдова, є одним із найактивніших адвокатів Кишинева в Брюсселі, а президент Румунії Нікушор Дан підтвердив безумовну підтримку молдовської та української євроінтеграції на неформальному саміті ЄС у квітні 2026 року. Нарешті, по-третє, Румунія вже переклала весь масив регуляцій та нормативних документів ЄС румунською мовою, чим опосередковано зекономила Кишиневу місяці суто технічної роботи з перекладу величезного обсягу документів.
Важливо підкреслити, що поки ЄС тримає Молдову та Україну в одному переговорному треку, це опосередковано вигідно і для України. Ця підтримка може мати лише короткостроковий/середньостроковий характер, оскільки від ЄС вже звучать певні сигнали про необхідність роз’єднати неформальну пару Україна-Молдова на два окремих треки відразу після відкриття першого кластеру, про що в червні доволі двозначно заявила Урсула фон дер Ляєн. Ну й вищезазначений Зігфрід Муреша прямо аргументує, що інтеграція меншої країни (очевидно - Молдови) є “легшим завданням” для ЄС, ніж інтеграція України, що також можна сприйняти як натяк на роз’єднання пари.
А що ж за “План Б” має Молдова? У січні 2026 року Мая Санду на одному з британських подкастів заявила: “Якби у нас був референдум, я б проголосувала за об'єднання з Румунією. Подивіться, що відбувається сьогодні навколо Молдови. Подивіться, що відбувається у світі. Маленькій країні, як Молдова, стає дедалі важче вижити як демократії, як суверенній країні і, звичайно, протистояти Росії”. Водночас опитування свідчать, що більшість громадян Молдови такий сценарій не підтримує. За даними компанії IMAS за червень 2025 року, проти об'єднання з Румунією виступали 62% респондентів, за - 28%. Тому офіційний Кишинів залишається на треку конвенційної євроінтеграції.
Цікаво, що у червні 2026 року нижньою палатою парламенту Румунії без голосування була схвалена законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою. Схвалена вона була лише завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи. Довкола документу не проходило належних дебатів, а сама пропозиція була подана правопопулістською партією “S.O.S. România” зовсім не з метою реалізації бажань громадян Молдови та Румунії об’єднатись у великій європейські демократичній родині, а зовсім навпаки, для “підігріву” ультраправого електорату навколо ідеї так званої “Великої Румунії”. Сам факт існування цього варіанту посилює позицію Кишинева на переговорах із Брюсселем. Тема унії точно не є маргінальною, це й є своєрідний “План Б” для Молдови: технічне поглинання Молдови Румунією як членом ЄС - і відповідно автоматичний вступ Молдови в союз. План далеко не новий, він є центральною ідеєю руху Unirea та інших уніоністів Молдови. На сьогодні складно сказати, наскільки цей план реально реалізувати в осяжній перспективі, оскільки навіть референдум 2024 року щодо конституційного закріплення євроінтеграційного курсу пройшов із мінімальною перевагою - 50,35% проти 49,65%.
Цифри нагадують: молдовський проєвропейський консенсус є реальним, але крихким, а радикальний шлях інтеграції в ЄС через унію з Румунією малоймовірно знайде достатньої підтримки серед молдован.
Гагаузія - вузол внутрішньої нестабільності
Доволі крихкий консенсус щодо інтеграції в ЄС не єдиний підводний камінь. За даними “Європейської правди”, автономний регіон, якому молдовський закон надає право на вихід зі складу держави у разі об'єднання з Румунією (ще у 2014 році 98,9% учасників консультативного голосування підтримали право регіону проголосити незалежність у разі об'єднання Молдови з Румунією), голосує виключно за проросійські партії. У березні 2025 року чинна башкан (найвища посадова особа в Гагаузії) Євгенія Гуцул була затримана молдовськими правоохоронцями. Кишинів намагається приборкати джерело дестабілізації, не радикалізуючи гагаузів. Ця динаміка залишається відкритим питанням молдовської внутрішньої політики.
Висновки
Молдовська євроінтеграційна траєкторія спростовує кілька стереотипів: що бідність держави ставить хрест на шляху до ЄС, що незавершений конфлікт автоматично блокує переговорний процес, що пострадянська держава з корумпованою спадщиною не здатна наздогнати вимоги Брюсселя. Молдова за п'ять років пройшла шлях від захопленої олігархом держави до “top performer”, як її називають в ЄС. Зробила вона це не завдяки сприятливим умовам, а всупереч їм, оскільки конфлікт з Придністров'ям залишається невирішеним, Гагаузія досі є постійним джерелом нестабільності, а проросійські мережі всередині країни нікуди не зникли. Реформаторська воля, що підкріплена зовнішньою підтримкою, виявилася сильнішою за ці чинники. Принаймні поки що…
Молдова та Україна рухаються спільним вектором. Реалістичний горизонт членства для обох - середина/друга половина 2030-х. Молдова наближається до членства швидше, ніж Україна, а унія з Румунією залишається для Кишинева “планом Б”. У Молдови є “запасні двері” в ЄС, у України - тільки один коридор, і темп руху в ньому визначаємо тільки ми.
