Конні Сгарбосса — вокалістка SeeYouSpaceCowboy — давно чекала на можливість створити саме такий альбом. А він не міг просто так матеріалізуватись. Бо як визнає вокалістка, вона просто не мала для цього ментального ресурсу. Останні роки вона боролась із залежністю від наркотиків. Дівчина буквально ледь трималась на плаву, а рік назад вона мало не покінчила життя самогубством.
«Кажуть, музика рятує життя. Для мене було б катарсисом записати такий альбом як «The Romance Of Affliction» [у ньому йдеться про одужання і позбавлення залежності]. Але правда полягає в тому, що я все ще мала передозування і була на порозі смерті через два тижні після завершення запису. Тобто музика не сильно допомогла мені відчути полегшення. Якщо тільки тимчасово, але саме це й дуже розчарувало», — розповіла Конні в інтерв'ю з Rock Sound.
«А потім, коли ми взялися за цей альбом, я вже не вживала деякий час, хоч все ще була взагалі не тут. Мені тоді подумалось: «Гаразд, можливо, просто кричати в порожнечу вже не так дієво, як колись». Можливо, я трохи подорослішала, просто це затягнулось через усе лайно, з яким я справлялась стільки років. Саме тому цей альбом набагато амбітніший у творчому плані», — додала вокалістка.
Щоправда, як тільки почався запис, вона не знала про що писати. Адже з наркотиками вона покінчила. Їй більше не потрібен був SeeYouSpaceCowboy у тому самому значенні. Тож дівчина змінила свою увагу з внутрішнього болю на речі, які вона дуже любила. Однією з таких речей став нуарний світ графічних романів «Місто гріхів». Саме звідти Конні черпала натхнення для візуалу. Власне з візуалу й розпочалась робота над альбомом.
Вона уявляла собі романтизовану версію певного періоду, оскільки вона велика шанувальниця історичних фільмів. Приміром, їй до вподоби експресіонізм в німецькому кіно.
«Я згадувала [мюзикл] «Мулен Руж» від База Лурмана або Дженніфер Коннеллі з «Темного міста», де вона співає в лаунжі. Я згадувала всі ці фільми, які мені подобаються, і навіть альбоми від колективів на кшталт Panic at the Disco або звук подібний до постхардкору», — сказала дівчина в інтерв'ю з New Noise Magazine.
Відтак, вона прийшла до інших учасників колективу з ідеєю створити щось подібне в музиці. І вже разом вони домовлялись яким буде візуал, сторітелінг і звучання.
«Уся історія створена мною. Я самостійно знаходила й підбирала кожне вбрання, в якому ви нас бачите. Бігала й планувала кожен кадр у всіх кліпах. Хоч бути креативною директоркою для інших гуртів — це робота моєї мрії, зробити це для власного колективу теж крутий досвід. Мене мотивувало усвідомлення, що ми рухаємось саме до того, чого прагнемо. Бо цей альбом відчувається як щось набагато вищого рівня порівняно з усією ранньою творчістю», — сказала Конні в інтерв'ю з Rock Sound.
Основний мотив альбому «Coup De Grâce» — весь світ котиться у прірву, а ви у той самий час знаходитесь на танцполі в убогому лаунж-клубі. Слухачі ніби спостерігають за маленьким клаптиком раю, віддаленим від усього хаосу зовнішнього світу.
Щось схоже було в бурлеск-клубах, які у 1920-х роках були способом втечі від буденності. Тільки от ми опиняємось в закладі, який слугує прихистком від апокаліпсиса. А гурт ніби спостерігає за всім, що там відбувається, і переповідає слухачам.
Полум’я все ближче й ближче підступає до дверей. Але двом героїням пісні «To The Dance Floor For Shelter» на це байдуже. Вони просто собі кружляють одна навколо одної, перебуваючи у палаючій будівлі (в уяві Конні це кабаре в стилі Мулен Руж).
Хоча «To The Dance Floor For Shelter» також є символом сильного й позитивного впливу, який хардкор-сцена і музика загалом справили на життя Конні. Вона допомогла їй стати тією, ким вона є сьогодні.
«Ця пісня про похід на концерти, бо саме там ми почуваємось добре. Саме там ми можемо бути собою. Бути в безпеці. І саме там ми можемо дати волю тим емоціям, які не можемо виплеснути у повсякденному житті. Подумайте про краудкілінг і мош. Як я обожнюю це, бо ти ж не можеш просто так йти вулицею і вдарити когось у живіт. А на хардкор-шоу я можу «випадково» заїхати комусь у лице якщо вокаліст гурту попросить мене це зробити», — каже вокалістка в інтерв'ю з Kerrang.
«Але водночас ця пісня має романтичний відтінок, — продовжує Конні. — Мені хотілось це прям підкреслити. Попри те, що саме через [агресивність] хардкор такий привабливий для багатьох людей, на мій погляд, в ньому є дещо романтичне: навіть якщо світ руйнується навколо тебе, немає місця, де я хотіла б бути більше, ніж саме там [на концерті]. Навіть якщо весь клятий світ огортає вогнем, я принаймні можу піти на концерти».
І ось ця дуальність ідеально описує саму Конні. Червоне — то любов, а чорне — небезпека.
«Що в 14 років, що зараз, я уявляю як світ навколо мене палає, а я кажу: «Я ненавиджу своє життя, я ненавиджу все, я хочу піти на концерт», — розповіла дівчина в інтерв'ю з Rock Sound.
А стосовно любові, то Конні вже багато років має немоногамні стосунки. Взаємини на одну ніч, які переростають у щось більше. Важливість фізичного контакту з людиною, у той час, як світ котиться в прірву. Конні почувала себе в комфорті пишучи пісні про сильне збудження від дотиків, навіть якщо це відбувається у неприйнятний для багатьох спосіб.
І лише після того, як покінчила з наркотиками, вона усвідомила ось що: такий спосіб життя був суттєвою частиною її особистості, а не реакцією на її залежність. Тому зараз вона відчуває гордість за те, що дозволила цим почуттям процвітати.
«Я хочу всього цього, і тепер я можу про це говорити. Немоногамія може бути романтичною. Може бути шаленою. Це вибух емоцій. Це те, що існує незалежно від обставин. Ви ж не можете просто сидіти склавши руки і прикидатись, ніби цього немає. Це про те, як випадкові зустрічі можуть перетворитися на щось більше, ніж передбачалось. Тепер я можу писати про концепції, які перегукуються з моїм життям і моїми партнерами. Так ще й отримувати від цього задоволення, навіть якщо люди будуть дивитись на це зверхньо. Значна частина мене дратує багатьох людей, але це просто те, ким я є», — розповіла Конні в інтерв'ю з Rock Sound.
До речі, колектив досить еротично відобразив любов на обкладинці альбому. Ми бачимо двох жінок, які пристрасно обіймаються. І більше нічого. Лишень ця мить близькості. І як помітно на лиці дівчини проступає посмішка. Це найчіткіше й найпрямолінійніше оформлення, яке колектив коли-небудь створював, що не є випадковістю.
«Цей альбом розповідає про прийняття, а не критику. Тож він передбачає пітьму, звабливість і сексуальність. Ми відкрито показуємо те, що робимо за зачиненими дверима, де ніхто не може нас засудити. Це простір, де ми можемо почуватися в безпеці. Хоч там все ще трохи небезпечно. Як-от на концерті, де вам також можуть вибити зуби», — каже вокалістка в інтерв'ю з Rock Sound.
Назва теж поєднує в собі й любов і небезпеку. Coup De Grâce (в перекладі з французької «удар милосердя») — це смертельний удар для припинення страждань тяжко пораненої людини чи тварини. Це може бути вбивство з міркувань милосердя смертельно поранених мирних жителів або солдатів, друзів чи ворогів, з або без згоди постраждалого.
Для Конні ці удари набувають зовсім іншої форми. Інтимної себто. Це може бути, скажімо, погляд через кімнату, дотик до спини або слово, що змінює все між вами.
«Мені подобається ця фраза, яка може означати так багато різних речей для мене. Вона ідеально відображає проміжок в часі, чи то протягом ночі, чи протягом усього життя. Слово, фразу, конкретний момент або погляд. Я тримаюсь саме за такі речі», — сказала Конні в інтерв'ю з Rock Sound.
А як писав Шекспір у «Ромео і Джульєтті»: «Палкії втіхи жде палкий кінець». Так і тут дії деяких персонажів призведуть до нищівних наслідків. Але ж саме в цьому й азарт.
«У цьому альбомі є пісні про те, як бути “третім зайвим”. Коли відбувається зрада, ти — та людина, з ким зраджують. А зі мною таке траплялось. І я говорю про це з перспективи “третього”, не зрадженого партнера, бо ви зазвичай не чуєте історії з цього погляду. І ви розчаровані тим, що вас поставили в таку позицію, кажете: «Я знаю ваші секрети, та ви радше помрете, ніж розкажете про мене партнеру», — каже вокалістка в інтерв'ю з New Noise Magazine.
Мабуть, йдеться про пісню «Red Wine and Discontent», оскільки один персонаж говорить іншому не розповідати нікому про їхній роман («Oh, mercy, don't speak / Just lay the petals without care, bleed me dry»), і тоді їхня любов не припиниться.
Тобто Конні відобразила власне життя, немовби розділивши себе на різні частини.
«Я змогла розповісти власні історії, які стали більш художніми через призму іншої епохи і вигаданого світу. Як-от у книгах Френка Міллера «Місто гріхів», позаяк всі ці книжки — це окремі історії. Деякі мають одних і тих самих персонажів. Інші ж мають різних героїв, але все відбувається в цьому місті, яке зрештою стає персонажем. От ми й намагались наслідувати цій ідеї, пов'язуючи речі в кожній пісні», — каже вокалістка в інтерв'ю з New Noise Magazine.
І додала:
«Жоден персонаж не переходить від пісні до пісні, але всі вони є різними історіями горя в охопленому вогнем місці. Кохання, секс, зрада, танці, відкриття, квірність — усе відбувається саме тут. А розповідь веде одна й та ж оповідачка — iRiS.EXE».
Її ніжний голос з'являється на початку, в середині й у фіналі альбому. Однією з перших ідей, якими Конні поділилася з гуртом щодо концепції, була саме присутність когось з голосом, що створював би атмосферу дому серед усіх сюжетних поворотів. Такий спокійний і позачасовий гід по світу, що охоплений полум'ям.
«Ці персонажі — це, по суті, продовження мене самої, — пояснює Конні. — однозначно я бачу себе в них, особливо як немоногамна людина. І все частіше помічаю подібності з моїм життям. Спілкуючись з іншими людьми чи там будучи в стосунках я ловлю себе на думці: «Чорт, це ж як у тій пісні». Тобто персонажі мають реальніший вигляд аніж вони мали у момент їхнього створення. Хоч би як сильно ти не вкладав душу в цю музику, часом це майже підсвідомий процес. Ти не одразу бачиш паралелі: ось ця ситуація вже траплялась, а ця історія може трапитися в майбутньому. Але потім думаєш собі: «Oh. Fuck». Правда дивніша за вигадку».
Отже, чи можна припустити тоді, що «Coup De Grâce» — це своєрідне пророцтво? Можливо, Конні захотіла випробувати долю на цьому альбомі так само як вона зробила це з The Romance Of Affliction?
На що вона відповідає:
«Мені здається, це просто більше говорить про мене як про людину циклічну. Я схильна робити якісь речі знову і знову. Тож я можу писати про ситуацію з минулого, яка потім може трапитись знову. Адже ці персонажі не існують окремо від мене — вони просто є мною. І це показує, що ці речі — як карусельні двері, у тому сенсі, що старих звичок важко позбутись. Це не означає, що відтоді, як я вперше записала ці ідеї нічого не змінилось. Але в багатьох речах для мене все одно звучить їхнє відлуння. І цікаво, коли ти створюєш вигаданий світ, зображуєш себе в ньому й що з тобою стається, а потім усе це ніби повертається до тебе, тоді стає зрозуміліше, чому ти це написала. Це як тоді, коли я записала «Romance...», а через два тижні після запису передозувалась. Ось тоді мені стало зрозуміло, навіщо я створила той альбом. Тепер я переживаю подібну реальність з цим альбомом».
І хоч Конні зараз не вживає наркотиків — її минуле нікуди не зникло. Те, ким вона була, все ще є частиною того, ким вона є зараз. І так буде завжди. Вона ніколи повністю не позбудеться цього.
«Це, певною мірою, пов’язано з усією темою кохання, сексу й романтики цього альбому. Це частина мене, і бути хвойдою — бути тим, кого мій партнер називає “feeling slut” — це значна частина мене. Я люблю емоційний зв’язок не менше, ніж сексуальний. Цей альбом не мав стати чимось глибоко особистим для мене, але з часом він стає таким усе більше. Проте це вже не настільки деструктивно, як було з «Romance...», коли я тікала від своїх емоцій за допомогою цього запису. Отож я рада, що цього разу все трохи веселіше, цікавіше й менш принизливо, деструктивно. Тепер я кажу: «Так, я хвойда. І що з того? Мені начхати». Це ж краще ніж бути наркоманкою. І відчуття, що тепер світ у вогні, а не я сама — значно приємніше», — зазначила Конні.
