Пролог
Як виявилося, після смерті немає ні раю, ні пекла.
Все що там було — майже повністю порожня біла кімната. Нечисленні меблі також були білими. Стіл та стілець, що стоять по центру кімнати, та кілька книжкових полиць. Єдиним же вкрапленням кольору були книги на полицях.
Гун Ю просто опинився в цьому місці відразу після своєї смерті. Останнє, що він пам'ятав це сумні очі його підлеглих, але який від цього толк. Його доля була вирішена ще, коли він народився, а все його життя лише дорога, яка вела до заздалегідь відомого трагічного фіналу.
Підійшовши до столу, він побачив книгу, що лежала на столі, розкриту майже на останній сторінці. Погляд відразу зачепився за знайоме ім'я. Ім'я тієї самої дівчинки. Думаючи про неї, він хотів торкнутися браслета на зап'ястя, але той безслідно зник.
Мабуть, він уже мертвий і немає нічого дивного, що його особисті речі не з ним, добре що він був хоча б одягнений.
Зітхнувши, він сів за стіл і, розкривши книгу з самого початку, почав читати. З кожною сторінкою вираз його обличчя змінювався, але поступово, до кінця історії він знову став спокійним, на губах навіть була ледь помітна сумна посмішка.
— Я був лише другорядним персонажем, — зітхнув він, відкинувшись на спинку стільця. — На жаль, але першого разу я її так і не знайшов, а коли з’явився новий шанс було пізно... На щастя, вона отримала свій щасливий фінал.
— У тебе він теж може бути, — пролунав у нього з-за спини тонкий дитячий голосок. — Наша система “Другого шансу, для другорядних персонажів”, готова надати тобі…
— Не цікаво, — відразу кинув чоловік, навіть не обертаючись і не дослухавши його до кінця. — Я вже помер, відправте мене туди, де мені місце. Не має значення, що там буде. Навіть забуття мене цілком влаштує.
— У тому раз у раз... — нерішуче почав хлопчик, переступаючи з ноги на ногу. — Зазвичай після закінчення історії ми визначаємо, у який світ потрапляє душа далі. Адже всі книги це, по суті, вільні світи, між якими душі можуть циркулювати, — спробував пояснити малюк. - Але, у випадку з вами, ми не можемо цього зробити. Нехай ви з'явилися в книзі ближче до кінця і мали мало сюжетного часу, але ваше ставлення до героїні справило сильне враження на читачів. Через це єдиний варіант уникнути проблем із їх невдоволенням, через вашу смерть, це надати вам шанс на щасливий фінал, — додав він поспішно ніби хвилюючись, що чоловік не стане слухати надто довге пояснення.
— Кожна книга є окремим світом, але при цьому вони все ще книги? — не міг не помітити певної дивності в цьому твердженні Гун Ю.
— Одне іншому не заважає, — одразу відповів хлопчик. — Завдяки цьому світовому порядку, наша система може дозволяти душам вільно перетинати межі світів. Але не вдаватимемося до деталей. Давайте краще обговоримо вашу подальшу долю. Якщо ви того бажаєте ми можемо повернути вас у ваш світ в минуле, хоча це и…
— Ні, — він зітхнув і повернувся до співрозмовника, як він і думав почувши голос це була дитина, на вид років п'яти в білому балахоні, з копицею кучерявого темного волосся, пухкими щічками і великими синіми очима. —Судячи з написаного тут, — він постукав по книзі, — вона може знайти своє справжнє щастя тільки так.
— Тоді... Що якщо ми запропонуємо інший світ? – одразу запропонував малюк, неймовірно щасливий від того, що їм не доведеться зіткнутися з конфліктом фанатів оригіналу і того, що могло б бути якби Гун Ю вирішив повернутись. — Ось дивіться у нас є ще ці світи, — дитина з повітря дістала кілька книг. — У всіх них є вакантні місця нещасливих другорядних персонажів, після потрапляння в які ви зможете контратакувати і…
— Я можу відмовитись? — запитав він відчуваючи, що цей новий шанс принесе більше клопоту, чим чого б то не було.
— Ні, — відповідь була очікуваною. — Але не турбуйтеся, у нас тут є історії на будь-який смак, ви можете перенестись у …
— Ця, — він узяв із рук дитини випадкову книгу навіть не дивлячись на назву. — Що мені…
Так і не закінчивши своїх слів він зник із кімнати, а книга впала на підлогу.
— От і чудово, — промовив хлопчик.
Підібравши з підлоги книгу він попрямував до виходу з кімнати, щоб передати дані до наступного відділу. Мимохідь він глянув на обкладинку і відразу завмер на місці. Тремтячими руками він відкрив книгу.
«— Я не вийду за тебе заміж, народи ти мені навіть кілька дітей, — глузливо промовив чоловік дивлячись на омегу, що стоїть біля будівлі, з немовлям на руках ...»
Книга тут же випала з рук хлопчика.
– Хто підкинув мені цю книгу? - Піднявши книгу і вибігши з кімнати, закричала дитина.
—Хіба ти не хотів почитати щось новеньке? — нерішуче озвався винуватець, який виглядав майже так само, як той, хто говорив, з тією різницею, що кучері цього були золотистого кольору.
— Ти… — темноволосий зробив кілька глибоких вдихів, розуміючи, що злиться не має сенсу. — Останній клієнт потрапив до цієї книги помилково.
— Останній ... Це той смертельно хворий герой другого планц, для якого героїня стала білим місячним світлом коли допомогла йому в дитинстві і який до самого кінця любив її навіть коли завдавав шкоди собі? — Запитав руденький, такий же схожий на інших.
— Так, — кивнув він. — І цей прямий хлопець потрапив у книгу АВО світу. Хто у цій книзі другорядний персонаж? Чия роль йому дістанеться?
— Брат головного героя, — відразу відповів блондин.
