У ДНК давніх жителів Уругваю та Панами виявляється переконливий генетичний слід, який веде до денисівської людини. Яким чином денисівці подолали величезну відстань і потрапили до Південної Америки, залишається загадкою.
Як відомо, давню Америку люди заселили набагато пізніше, ніж всі інші континенти. Втім, навколо хронології розселення досі точаться гарячі суперечки серед вчених. Довгий час антропологи вважали, що перші люди, які влаштувалися на території Північної та Центральної Америки, були частиною культури Кловіс (перша північноамериканська археологічна культура кам’яної доби, яка сформувалася близько 13 тис. років тому. Вважається, що давні мисливці та збирачі потрапили до Північної Америки через Берингію з сибірської місцевості і являються генетичними предками людей з культури Кловіс, а через них – предками індіанських племен), проте в ході збільшення археологічного матеріалу з’ясувалося, що давні люди заселили американський континент набагато раніше. Цікавим прикладом може бути знахідка на території Техасу: на кістках мамонта виявлені сліди оброблення туші. При цьому палеолітичні знаряддя, які були зроблені з кісток цієї тварини, датуються цифрою 37 тис. років тому, що свідчить про присутність давніх людей на континенті.
Досить важко відповісти на питання, яким чином давні люди дісталися території американського континенту – водним шляхом або рухалися сушею, перетинаючи Берингію; проте очевидно одне, вони прибули туди набагато раніше, ніж передбачалося. Пролити світло на це питання спробували дослідники з Університету Еморі та Флоридського атлантичного університету, які склали комп’ютерну модель шляхів міграції перших людей на території Нового Світу, також було вивчено ДНК давніх поселенців на території північного сходу Бразилії, а головне, було враховано результати генетичних досліджень населення інших частин Південної Америки. Все це докладніше було описано в роботі, опублікованій в журналі Proceedings of the Royal Society B: Biological Sciences.
Давні переселенці рухалися не тільки з півночі в бік Південної Америки, а й у зворотному напрямі вздовж Атлантичного узбережжя.
Нове дослідження підкріплює генетичними доказами факт міграції давніх людей з північного континенту на південний; до цього про це свідчили лише археологічні дані. Найцікавіше, що було встановлено рух переселенців не тільки у бік Південної Америки, а й у зворотному напрямі вздовж Атлантичного узбережжя. Було пройдено кілька тисяч кілометрів. Що штовхало людей на такі пересування, залишається незрозумілим. Один із авторів даного наукового дослідження антропологиня Аманда Овінгс (Amanda Owings) вважає, що заселення Тихоокеанського узбережжя та Анд давніми людьми відбулося набагато раніше, ніж заселення східної частини Південної Америки, незважаючи на те, що остання набагато краще підходить для життя, ніж гірська місцевість.
Окрім згаданих міграцій вчених чекав ще один сюрприз. Те, що в ДНК давніх американців були виявлені сліди генів неандертальців, мабуть, не надто дивує вчених, оскільки неандертальці конкурували з кроманьйонцями на багатьох територіях, і їхній слід зберігся в геномі сучасного людства. Сюрпризом було те, що в давній ДНК людей, які жили на території Панами, було виявлено генетичні сліди, характерні для мешканців Австралії та Папуа – Нової Гвінеї. Як це можливо? Залишаються одні питання. Адже між давніми південноамериканцями та Австралією гігантська відстань та Тихий океан. Але це ще не все.
У давніх жителів Панами та Уругваю набагато більше денисівських, ніж неандертальських предків.
Виявилося, що у давніх жителів Панами та Уругваю набагато більше денисівських, ніж неандертальських предків. Домішка денисівських генів характерна й для більшості жителів Азії. Втім, вченим було відомо і раніше, що генетичні сліди денисівської людини можна шукати, зокрема, в Південній Америці. Однак той факт, що в ДНК людей з Уругваю та Панами було виявлено переважну частину денисівських генів, для вчених виявилося повною несподіванкою.
Нагадаємо, що денисівська людина (Denisova hominin) – одна із вимерлих підвидів людей, ареал якої 40 тис. років тому перетинався за часом та місцем з ареалом неандертальців та сапієнсів (територія Азії). Алтайська Денисова печера (відомо, що давня людина населяла Денисову печеру в період 200 тис. – 73 тис. років тому) і Тибетське нагір’я (щелепа з тибетської печери Байшія відкрила світові тибетського денисівця. З часом було надійно доведено, що денисівська людина жила в високогірному Тибеті), яке розташоване в Центральній Азії, дали вченим перший фрагментарний матеріал, який дозволив ідентифікувати даний вид людства. Через брак кісткових фрагментів, на жаль, реконструювати зовнішній вигляд денисівської людини поки що не виходить. Проте антропологи припускають, що, можливо, вони були темноокі, темноволосі, а головне темношкірі.
Так чи інакше, відомо, що денисівська людина пройшла великий маршрут не тільки через територію Азії, діставшись до тих місцевостей, де було виявлено Денисову печеру, а й через території нинішньої Індії дійшли до островів Індонезії та Папуа – Нової Гвінеї. Зрозуміло, залишається таємницею, як вони змогли дістатися земель Південної Америки, але автори дослідження зазначають, що схрещування денисівців із сапієнсами відбулося ще 40 тис. років тому. Цікаве тут те, що в ДНК давніх уругвайців Денисівська лінія збереглася досить переконливо, що говорить про широкий масштаб схрещування двох видів людства.
Джерело:
Owings А. et al. Genomic evidence for ancient human migration routes along South America's Atlantic coast // Proceedings of the Royal Society В: Biological Sciences. – Volume 289, Issue 1986. – Published: 02. 11. 2022.
