Сьогодні вирішила поділитися з вами тими думками, що дозволяють мені виплисти з найтемнішої води сумнівів та розчарувань, надихають на нові твори та тримають у тонусі.
Які моменти для мене найважливіші? Коли виникає бажання опустити руки, кинути цю невдячну справу – письменництво? І яким дивом я досі цього не зробила?
Почнемо з найважчого.
Коли натхнення не просто не приходить, а раптово з криками тікає в ніч, з’являються думки, що, можливо, письменництво це просто не моє. Може, я щось не те пишу? Може, я роблю це настільки погано, що люди не коментують моїх творів чи не відповідають на листи просто із чемності, аби не образити простим фактом, що я – нездара?
Перш за все, таке сталося після того, як я розіслала перший рукопис у видавництва. Коли у відповідь на купу листів отримала лише тишу. Не від усіх! Моя подяка видавництвам “Віхола” та “Видавництво Жупанського”, які відповіли – з відмовою. Також дякую видавництву НК Богдан, які тримають в курсі процесу і йдуть на контакт, що на фоні решти видавців, що просто мовчать, – справжній скарб. Проте мова зараз про інше. Мій рукопис не беруть в друк – що може бути більш демотивуючим? Здавалося би, я виконала таку роботу, працювала над сюжетом кілька років, шліфувала та вдосконалювала текст безліч часу, ця робота просто мусить зачепити ще когось так само, як і мене саму!.. Але, схоже, не зачіпає. Чи потрапляє до папки спаму, чи не зацікавлює темою, чи просто не втрапляє в плани видавництва жанром чи сеттінгом. А надсилати на наступний рік вже немає сенсу – у більшості видавництв прямо написано: якщо ми вам не відповіли, то вдруге цей рукопис не присилайте. А коли тобі не кажуть причину відмови – ти й не в курсі, що саме їм не підійшло.
То як тут не захотіти кинути все?
Із цим відчуттям фрустрації можна впоратися. Тут мене найбільше надихають не стільки чиїсь цитати чи слова, скільки факти, відомі багатьом із вас. Роулінг отримала дванадцять відмов, перш ніж Гаррі Поттера все ж взяли в друк. Сандерсон – так-так, той самий Сандерсон, чиї бездоганно гарні цеглинки зараз стоять у вас на поличці – написав тринадцять романів (!), перш ніж нарешті продав перший (і це був його шостий рукопис, а не найсвіжіший). Я, звісно, не Сандерсон, і далеко не Роулінг, але це не спиняє мене пробувати, удосконалюватися, і пробувати знову. Кожен наступний твір не схожий на попередній, в кожному наступному враховані минулі помилки. Кожен твір знайде свого читача. Питання лише, коли і в якому вигляді.
Другий момент, коли найбільше хочеться опустити руки – це думка “я нецікаво пишу”. “Мої тексти неоригінальні”, “мої тексти прісні”, “у мене нецікавий стиль”, або й узагалі “в мене немає власного стилю” – скажіть, вам знайомі такі думки? Впевнена, багато хто побачив серед цих слів і власні роздуми, явні чи потаємні. Зазвичай такі речі спадають на думку, коли не отримуєш відгуків від читачів, або коли твій твір не оцінює журі на конкурсі, або ж коли вкотре ніяк не можеш цей самий конкурс виграти. “Що не так з моїми текстами?”, спитаєте ви?
З цієї ситуації також є вихід. Навіть два, як мінімум.
Перший – самостійний. Продовжуйте писати те, що вам подобається. І це важливо – аби ваші тексти дійсно вам подобалися. З практикою ви покращуватимете якість, випрацюєте власний стиль, за яким вас впізнаватимуть читачі, розкриєте себе в різних сеттінгах і жанрах (особливо, якщо не боятиметеся експериментувати). Час і вправи будуть вашими найкращими вчителями.
Другий – отримати рецензію на твір. Знайдіть бета-читачів, віддайте текст редактору, замовте рецензію на ваш твір – отримайте кваліфікований (до цього повернемося трішечки пізніше) відгук на свою роботу. Так ви матимете свіжий погляд зі сторони, який допоможе звернути увагу на найбільші дірки в сюжеті, світобудові, пропрацюванні персонажів, тощо. Важливо: сприймайте з холодною головою цю критику, якою б вона не була. Людина, що бета-рідить чи редагує ваш твір, не має на меті вас образити чи принизити. Вона просто підмічає те, що впадає їй в око, і саме тим допомагає вам ставати краще. Пам’ятайте, що ви не зобов’язані виправляти все, на що вам вкажуть редактори чи рідери – все ж, останнє слово завжди за автором.
Повертаючись до питання кваліфікації, чому я звертаю на це увагу? Найкращий відгук ви отримаєте від людини, що має відповідний досвід. Здавалося би, ця думка очевидна, але все не так просто. Ви, мабуть, вже чули, що не варто давати свої твори на вичитку рідним, котрі завжди упереджені стосовно вас. Так, ви отримаєте гарний відгук, але чи буде він чесним? Упереджена людина завжди між твором і вами обере вас. Пам’ятайте про це. Тому я рекомендую для вичитки твору шукати людей, по-перше, не серед рідних чи родини, а по-друге – із досвідом бета-рідингу (чи редагування – залежно від вашої мети). Така людина дасть вам більш конструктивний відгук.
І, наостанок, поділюся ще одним маленьким секретом. Коли моєму натхненню стає геть зле, я йду перечитувати відгуки до моїх творів та озвучених мною аудіокниг ❤️ Ваші слова заповнюють оту пустку сумніву всередині, і мені знову хочеться створювати 🤗
А з деякими відгуками я взагалі ношуся, як кіт із салом, не можу ними натішитися, хоча скільки часу пройшло 🤭
Тож – не соромтеся насолоджуватися гарними коментарями, відгуками, рецензіями. Якщо вам подобається писати – не зупиняйтеся. Ваш читач знайдеться. Можливо, ви просто пишете не те, що споживають маси – це теж цілком нормально. Для кожного автора знайдеться свій читач. Якщо ви матимете за мету видати книжку і працюватимете над цим – вам це вдасться, рано чи пізно, так чи інакше. Якщо захочете стати відомими – станете, якщо вкладатиметеся в це. Письменництво – це робота, така ж сама, як і інші, а місцями ще більш вимоглива.
Не опускайте руки. У вас все вийде.
Розкажіть в коментарях, що надихає вас самих? Можливо, це цитати відомих людей (або й ваших рідних, знайомих, вчителів), що допомагають втриматися перед прірвою, а то й підвестися, коли ви впали? Або ж істини, до яких ви дійшли на власному досвіді? Поділіться своїми думками! 🤗
Щиро ваша,
Олекса Буревій
