Авторка: Рина
Кожна жінка в нашому суспільстві зіштовхувалась із різними проявами сексизму. Це міг бути хлопець, який після відмови почав вас сталкерити, а оточення казало дати йому шанс, повністю ігноруючи вас як повноцінну особистість. Або ви могли просто йти по вулиці та почути від невідомих чоловіків посвистування, сміх чи відверті псевдокомпліменти на кшлалт "класне декольте/дупа". Або після розставання колишній партнер опублікував ваші нюдси в соціальних мережах. Усі ці явища об’єднуються в одну велику мережу соціальних практик під назвою "культура зґвалтування".
ЦЕ БІЛЬШЕ, НІЖ СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО
Культура зґвалтування (анг. rape culture) – соціальна концепція про середовище, у якому зґвалтування є поширеним і нормалізованим явищем через ґендерні стереотипи.
Уперше цей термін почали використовувати феміністки другої хвилі у 1970-х рр., які комплексно аналізували патріархальні установки того часу та стереотипи про жіночу сексуальність. Саме вони вперше привернули увагу до проблем домашнього насильства, зґвалтуваннях у шлюбах тощо. Тому не дивно, що вони знайшли закономірність між ними та вивели концепцію, яка охоплює всі види насильства над жінками.
Піраміда культури зґвалтування включає в себе комплекс певних практик. Спочатку все починається із сексистського ставлення до жінок (наприклад, реклама з оголеними жінками, які миють машину), які тягнуть за собою жарти та міфи про зґвалтування, кетколінг, сталкінг, небажані дотики, фотографування без дозволу, виправдання насильства, розголошення приватних даних. Далі йде надсилання небажаних фото статевих органів, загрози примусу та маніпуляції, порно-помста, погрози, слатшеймінг, віктимблеймінг (звинувачення жертви в насильстві). Наступний рівень: репродуктивне насилля або контрацептивний саботаж (наприклад, партнер тисне не використовувати контрацепцію, спеціально пошкоджує презервативи, знімає їх без згоди або змушує силою до незахищеного сексу), розбещення, накачування наркотиками і врешті-решт зґвалтування. Усе це не окремі випадки. Вони пов’язані системно.
Толерантність до поведінки "початкового рівня" підтримує або виправдовує всі наступні.
Нормалізація сексуальної об’єктивізації, вірування, що жіноче "ні"="так" призводить до приниження жінок. Наприклад: заохочення до насильства через фразу "Б’є – значить любить" або коли дівчат у школі просять терпіти всі вихідки хлопців (починаючи від смикання кіс, закінчуючи підніманням спідниці та небажаних мацаннях). Це все у свою чергу призводить до беззахисності жінок перед сексистськими актами, породжує ґрунт для позбавлення певних прав та ставлення до словесних образ і дій (в т.ч. зґвалтування), як до нормальних.
ВІКТИМБЛЕЙМІНГ
У наш час суспільство досі вчить дівчат, як "не провокувати" хлопців, що завчасно є підміною понять. Насильство неможливо спровокувати. Ні зовнішній вигляд, ні поведінка не впливає на це. Звинувачення жерт = безкараність для злочинців. У 2018 році в Брюсселі проходила виставка одягу жертв сексуального насильства під назвою "Чи це моя провина?". На експозиції був представлений різний одяг, який супроводжувався коментарями власниць. Там були звичайні буденні речі:
Дитяча футболка, яка мала підпис "Мене настільки це приголомшило, що хотілось тільки одного: вийти з братової кімнати і продовжити дивитися мультфільм".
Шкільна сорочка з цитатою "Вітчим ґвалтував мене після школи, поки мама була на роботі".
Поліцейська уніформа, біля якої було написано "На мені була поліцейська уніформа, і я мала зброю. Та це мене не врятувало".
У 2011 році офіцер поліції Торонто спровокував глобальний рух протесту "Slutwalk", коли сказав студенткам, що "жінки повинні припинити одягатися як повії, щоби не стати жертвами". Однак ґвалтівнику байдуже на одяг, макіяж, поведінку та стан жертви. Єдине що насправді може його зупинити – суспільство, яке буде засуджувати ЙОГО, а не звинувачувати жертву.
Інше явище, яке вважається нормою – негласна комендантська година в жінок та уникання певних заходів. Кожна дівчина чула, що якщо з нею щось трапиться на вечірці, у клубі чи ще десь – це її особиста провина та відповідальність. "Ти ж знаєш, що ввечері краще не йти одною", "Не відвідуй вечірки, не пий там алкоголь, бо всяке буває". Усі ці фрази знову перекладають відповідальність із ґвалтівника на жертву.
У 2021 році в Кривому Розі на випускному вчитель хореографії зґвалтував випускницю. Було купа народу, дорослих, які все бачили та чули. Ніхто не врятував дівчину. Після оприлюднення такої жахливої події багато знайомих та людей в інтернеті тільки почали цькувати її, бо вона ж своєю заявою зіпсувала життя 29-річному чоловікові, у якого на той момент уже була вагітна дружина. І чомусь у такі моменти суспільство забуває як змінюється життя жертви, яка пережила насильство та отримує публічний осуд. Усі ці поради про "особисту відповідальність", як залишитися в "безпеці" та не привертати увагу – ілюзія.
"Ти точно ніколи не станеш жертвою сексуального насильства, якщо будеш тримати все під своїм контролем", – про це бреше нам культура зґвалтування.
Вона розглядає зґвалтування як суспільну проблему, у якій винна жертва й саме потенційні жертви (у патріархальному суспільстві = жінки) повинні "покращувати" свою поведінку. Але ніяк не ґвалтівники. Хоча варто просто змінити погляд на проблему та працювати з її ядром – вчити хлопців змалечку поважати дівчат, не вважати їх другорядними та не застосовувати насильство для домінування над оточуючими.
НАСЛІДКИ КУЛЬТУРИ ЗҐВАЛТУВАННЯ
Вона допомагає приховувати реальні цифри жертв та обмежує життя жінок і їхні можливості. Наразі статистика зґвалтувань неповна через ряд причин. Перша – незаявлюваність або взагалі замовчування проблеми. Це спричинено соціальним тиском, страхом за свою безпеку, психологічною травмою після сексуального насильства тощо. Друга, але не менш важлива причина, це безкарність. Упереджене ставлення суспільства та правоохоронних органів до таких справ, надання суддями переваги підходу примирення сторін (медіації) робить відсоток зґвалтувань, за котрі кривдники понесли покарання, мізерним проти решти зґвалтувань.
Отже, культура зґвалтування означає, що насильство над жінками в різних формах неймовірно поширене. Але культура зґвалтування також розмиває, нормалізує та заохочує його. Як ми можемо її позбутися? Магічної палички чи пігулки не існує. Повинна бути комплексна робота. Варто боротися з несвідомими упередженнями та стереотипами за допомогою просвітних кампаній, соціальних акцій-флешмобів (приклад: ЯНеБоюсьСказати, MeToo) та чинити тиск на владу, щоби відбулися інституційні зміни.
