21 серпня, нога моя ступила у кімнату, де я знайшов цей щоденник. Хата ця була на окраїні одного села. У селі тому вже давно ніхто не жив, а у цій хаті, вже ніхто не жив коли ще у тому селі жили. Не знаю чого мене туди потянуло, мене, разом з моїм другом. До кінця літа залишалось 10 днів, а далі,- школа. Ми обоє перейшли в 11 клас. Щоденник цей, потім мав вплив на нас і навіть певні проблеми створив нам у школі, а мені і в особистому житті створив проблеми. Біля щоденника ще був один предмет, невеликий, скоріш за все залізний і прикинутий купою ганчірок які вже струхлявіли й перемотаний старою тонкою гумою, майже герметично, і туго зв'язаний звичайним кімнатним електричним кабелем. Але про все по порядку.
На обкладинці щоденника був напис "Щоденник вбивці", та потім хтось закреслив слово " вбивця " і замінив його словом - " злочинець ". Потім знову закреслив слово "злочинеця" і замінив його на "вбивці",- і так декілька раз, що не можливо було розібрати, чий це щоденник, вбивці чи злочинця ? Як на мене, то це слова синоніми, але той хто писав цей щоденник, очевидно розділяв ці поняття. Для нього існував один розряд - вбивці, і інший розряд - просто злочинці. А писав цей щоденник один чоловік, багато років тому, який переховувався у цьому домі від війни, суду ( за вбивство) і ще він переховувався через те, що мав фінансові борги перед одною людиною. Це ми взнали, коли почали читати цей щоденник, але я забігаю на перед...
Багато слів у цьому щоденнику було написано каряво, так щоб розібрати одне слово ми деколи з хвилину-дві догадувались що це за слово, деякі слова вже і вийшли з ужитку, деякі слова були не зрозумілі, але ми поставили собі завдання із моїм другом,- до кінця літа, тобто за десять днів, розшифрувати і переписати цей щоденник. Почерки у нас були жахливі, тому прийшлось скористатись послугою Христі.
Вона й так злиться на мене, що я її нікуди не беру. Погода стояла прекрасна але дуже гаряча, спекотна, як часто буває в кінці серпня. Усі 10 днів ми провели на ріці. Я, мій друг Коля, по кличці грубіян, не тому що він був грубим по тілі, а тому що його колишня кинула його через то, що він був з нею, по її словах - "грубим ". Потім вони помирились, але кличка " Грубіян " так і залишилась. Втім, я завжди його кликав - Коля. Тобто нас було троє,- я, друг мій Коля і дівчина моя Христя. З нею ми зустрічались тільки два тижні, але до цього рік тісно спілкувались, розказали один одному майже всі свої секрети . І цей рік,- коли ми дружили, мені був цікавіший, ніж коли ми почали зустрічатись. Йшли ми на ріку майже на весь день. Брали з собою легкий перекус, нам повезло що Христя якраз "худала", тому ми брали з собою більше води для пиття, ніж їжі.
40 хв ми розшифровували щоденник ( почерк був ужасний) і диктували Христі, 20 хв. було на те щоб освіжитись в ріці. Так проходила година за годиною. Все по-серйозному. Ми спішили до кінця літа встигнути, бо з початком навчального року Христя майже не виходить гуляти.
На цім щоденнику і спортились мої стосунки з нею. Одного разу, коли Коля пішов скупнутись, а Христя вже вийшла з води, то підійшла до мене. Тіло її уже засмагло за літо, і все було покрито краплями води, які виблискували на сонці. Була вона середнього росту і середньої статури. Красива. Вона викручувала волосся від води і після того глянула на мене. Очі її блищали, а підборіддя ледь помітно трусилось. Голосом, який дрижав і переривався вона тихо, майже прошепотіла мені :
- Ти мені став ненависний, через то, що я тобі стільки всього розказала, стільки всього і про себе, і про то, що у мене вдома робиться, вот через те я тебе і зненавиділа, а ще більше я тебе зненавиділа через то, що ти мені зараз потрібен ! Але як тільки ми закінчим з цим щоденником, в той день і розійдемся. Так, нехай, нехай я буду мучитись якийсь час, два тижні, три тижні, але потім пройде і я стану знов щаслива, така яка була до тебе !
Я дивився на неї мовчки і нічого не відповідав. Яка вона тоді була прекрасна ! І як же глибоко вона помилялась...!
Я погано з нею поступив, але розсудіть самі, я не міг інакше поступити. Якби я дав їй дочитати щоденник до кінця, як вона і хотіла, то вона б на другий день об'явила, що більше не піде з нами на ріку і не буде нашим писарем ! А вона не любила жару і не переносила укусів оводів. Тому вона могла дізнатись, що там у щоденнику, тільки до того місця, до якого ми їй продиктували. Я і Коля знали чим усе закінчиться, а вона не знала, але задовольни цю цікавість її, то вона не вийде на другий день "на роботу". Я поступив з нею грубо, знаю, але так для діла треба було. А вона не могла мені цього вибачити, але все таки цікавість її перемагала її гордість і вона рада-не рада ходила за нами і писала що їй диктують, бо дуже хотіла знати що буде далі з тим злочинцем.
Коли робота була зроблена, і ми пішли до школи ( Христя з нами в одному класі була), то вчителька сказала написати як ми провели літо. Я написав що ми переписали щоденник злочинця. Вчителька зацікавилась, взяла почитати. На другий день мої батьки, батьки Колі і Христі були в школі. Наших батьків звинуватили, що вони не дивляться за своїми дітьми, а потім ще щось довго обговорювали за закритими дверима, після чого директор школи пояснив нам, що щоденник вбивці вони спалили, що не можна щоб це попало в люди, а нам сказали про це мовчати.
Після цього батьки Христі, посварились з моїми батьками, причини я не знаю, але догадуюсь... і батьки Христі віддали вчитись її, закінчувати 11 клас, в інше село. Вони думали що я на неї погано впливаю і так вирішили нас розлучити з нею . Як же глибоко вони помилялись...!
Ось бачите, письменник з мене ніякий, я збирався написати про щоденник, а натомість описую про себе, любимого. Я впевнений, що якби я придумав якийсь сюжет для своєї книжки, то ще б до половини не написав, якби відійшов від теми і уже забув про що моя книжка. Але благо,- я не письменник, я плагіатор, я всього лиш переписав, краще сказати продиктував щоденник своїй дівчині і зберіг цей текст. Тому я нічого не придумував як письменники, я просто продиктував уже готове, написане до мене і написане не мною.
Щоденник цей, директор нашої школи не спалив, а через рік, коли я закінчив школу, директор признався, що з жадністю читав його і не посмів спалити, хоч так і сказав усім, але взяв з мене слово, що опублікую я цей щоденник тільки коли стану дорослим. Тепер мені 39. Надіюсь уже дорослий. Тому я вирішив переписати те, що написала Христя. Не змінюючи ні слова. Єдине що я, можливо, змінив,- це назву щоденника. Я вагався, як правильно, Щоденник вбивці чи злочинця, і в кінці кінців, Христина переконала мене щоб драма ця називалась "Щоденник злочинця". Христя зараз тут, коли я пишу це, підглядає і сміється...
Ось знову я відхилився в сторону, але обіцяю що це востаннє, тепер я замовкну і у ваші руки передаю щоденник злочинця в оригіналі. Хіба що у кінці, в самому кінці драми, я ще вискочу на два-три слова. А до цього часу тільки ви і щоденник.
І ще... Можливо хтось здивується, нащо я переписую те, що уже колись переписала Христя ? Тут є один нюанс, про який я ще не сказав. Справа в тому, що в щоденнику були листи. Листи ці - це переписка злочинця з одною фігурою. Фігурою йому важливою. Називав він її - Катерина Іванівна.
Тому я вирішив перепивати не тільки щоденник, а й листи Катерини Іванівни і помістити їх у щоденник в хронологічній послідовності.
