На сковородці досмажувалася остання партія шоколадних панкейків. Вона стояла біля газової плити, поглинута думками, не помічаючи, як аромат какао перетворюється на запах горілого. Чайник нервово свистів, пирскаючи слиною в різні боки, розпечений пластик підванював, кава у чашці стояла суха і зневоднена. Він декілька хвилин спостерігав за нею у дверному проході, підійшов, мовчки вимкнув газ, забрав шоколадні панкейки, ошпарив кип'ятком молоті зерна, сів за стіл, почав снідати. Я тебе вже більше не люблю - сказала вона. Я знаю - відповів, набиваючи рота пухким солодким тістом. Панкейки були їхнім першим сніданком і як не цинічно останнім. Дві людини, чужі одна одній, заповнювали простір кухні. Він не залишив на тарілці навіть крихт тіста для неї, як і крихт кохання у серці. Останні видзьобала вогка і холодна осінь, війна, зняття награних масок, оголення справжнього. Десь підгорали шоколадні панкейки-у панельках, приватних будинках, пентхаусах, хрущовках, не заварювалася кава через остиглу воду і розмокало кохання, від осінньої моросі, забуте на балконі.
