Срібною річкою колії линуть,
Потяг синявий їде на схід.
Вокзали розпашіло тримають
Й приймають людей і на вхід.
Барвінок росте попід залізом волі,
Розриває недостандарти і втому,
Розриває думки і ніби вже не колії,
А сині квіти везуть потяг додому.
На вокзалі сходить тепле сонце,
Заливає промінням зблідлі очі,
А потяг їде додому, і кінцева вже
Десь там, на моєму теплому сході…
Обабіч колій не нові вже дерева,
Простягаються могутні діброви,
Потяг тягнеться до станції серцева,
Хмари суплять свої білі брови…
Колискові співає натомлений потяг,
Барвінок шепче засни: «а вже відтоді
Зустрічай мене між другим і третім
Ребром зліва чи пероном на сході…»
