Президент Китаю нейтралізував Трампа.
Фільм «Одного разу на Близькому Сході» (Once Upon a Time in the Middle East), прем'єра якого відбулася в Китаї минулого місяця і який вийде в прокат у США в жовтні, розповідає історію китайського шеф-кухаря. Він переїжджає на Близький Схід у пошуках роботи, але несподівано стає рятівником для місцевих жителів посеред хаосу американського вторгнення. Цей касовий хіт зібрав захоплені відгуки в Китаї — особливо від китайського уряду, який активно просуває закладену у стрічці ідею: китайська миролюбність протистоїть американському розпалюванню війни.
Фільм «зображує США як загарбника і перевершує Голлівуд», — так звучить заголовок у Global Times, виданні, що контролюється Комуністичною партією. Головний меседж очевидний: Америка — це лиходій, а місія Китаю — навести лад.
Дональду Трампу варто пам'ятати про це, поки голова КНР Сі Цзіньпін перебуває у Вашингтоні зі своїм першим державним візитом із 2015 року. Трамп може вихваляти Сі як шанованого друга, як він це робив під час їхньої травневої зустрічі в Пекіні. Проте Сі зовсім не є другом Трампа. Протягом своїх 14 років при владі китайський лідер діяв виважено та послідовно, аби підірвати позиції Сполучених Штатів.
Його дводенна поїздка до Вашингтона зараз здається ідеально спланованою, щоб скористатися слабкістю свого господаря та головного стратегічного суперника, який останнім часом виснажений зростанням внутрішніх цін, стрімким падінням рейтингів та дороговартісною війною в Ірані, що триває й досі. Такий збіг обставин робить видовище, де нібито лідер вільного світу підлещується до комуністичного диктатора, не просто ганебним, а чимось набагато гіршим.
Вікно можливостей для Пекіна
М'який підхід Трампа до Китаю вкрай непопулярний у Вашингтоні. Напередодні саміту, де, як очікується, обговорюватимуть безпеку штучного інтелекту, торгівлю та питання Тайваню, Джон Муленар, голова Спеціального комітету Палати представників щодо Китаю та член Республіканської партії (до якої належить і сам президент США), закликав до більш жорсткої лінії.
Сі Цзіньпін, чудово розуміючи, що американська зовнішня політика може кардинально змінитися після виборів, схоже, розглядає адміністрацію Трампа як потенційно коротке вікно можливостей для розширення китайського впливу. Поки Трамп відволікався на війну в Ірані та косметичний ремонт Білого дому, Сі залишався зосередженим на посиленні технологічної та промислової могутності Китаю, а також на дипломатичному утвердженні глобального лідерства Пекіна.
За кілька тижнів до цього візиту Сі зустрівся з президентом Росії Володимиром Путіним та прем'єр-міністром Індії Нарендрою Моді на двох великих форумах для країн, що розвиваються. Там він позиціював Китай як більш стабільну та надійну велику державу, ніж Сполучені Штати. Хоча Сі уникає прямої згадки про США, він не залишає сумнівів у тому, яку саме країну називає державою-ізгоєм, що загрожує глобальному миру.
«Односторонність та політика сили йдуть проти течії, — заявив Сі на початку цього місяця перед групою країн з економікою, що розвивається (БРІКС, куди входять Бразилія, Росія, Індія та Китай), — завдаючи удару по багатосторонності та міжнародному порядку».
Будівельник нового світового порядку
Здається, Сі сприймає себе як людину долі, яка керує Китаєм у переломний момент, коли він може побудувати новий світовий порядок і очолити його.
«Сьогодні у світі прискорюються зміни, небачені за останнє століття», — сказав він у своїй промові на саміті БРІКС, повторюючи фразу, яку часто використовує для опису глобальних зрушень у балансі сил.
«Глобальний Південь набирає сили, і тенденція до багатополярного світу є незворотною», — проголосив він.
«Увесь світогляд Сі зводиться до того, щоб побачити появу нового міжнародного порядку, де Китай та авторитарні держави відіграватимуть більшу роль», — розповів мені Ніколас Бернс, колишній посол США в Китаї, а нині професор дипломатії в Гарвардському університеті.
«Його короткострокове та довгострокове бачення полягає в тому, що ми стоїмо на шляху Китаю, тоді як він прагне стати більш впливовим і могутнім у світі», — додав він, маючи на увазі Сполучені Штати.
Але, якщо Пекін має рацію, це триватиме недовго. Сі та інші представники китайської еліти переконані, що США перебувають у стані занепаду. Ван Хунін, головний теоретик Комуністичної партії та близький радник Сі, допоміг сформувати це переконання своєю книгою 1991 року «Америка проти Америки» (America Against America). У цій праці, написаній за підсумками його подорожей Сполученими Штатами, він змалював країну як багату та технологічно розвинену, але таку, що гниє зсередини через руйнування державних інститутів та занепад культурних цінностей.
Замість того, щоб терпляче чекати, поки США розваляться самі по собі, Сі Цзіньпін присвятив увесь час свого правління випробуванню на міцність стовпів американської могутності. У 2013 році він започаткував ініціативу «Один пояс, один шлях» — глобальну програму розбудови інфраструктури, покликану розширити вплив Китаю в країнах, що розвиваються. У 2015-му він представив програму «Зроблено в Китаї 2025» — стратегічний план, спрямований на досягнення домінування в різних виробничих галузях, зокрема у створенні електромобілів, завдяки масштабній державній підтримці. Незважаючи на заперечення Вашингтона, Сі закріпив претензії Китаю на Південно-Китайське море, розгорнувши військові об'єкти на цьому життєво важливому водному шляху. Починаючи з 2021 року, він активно просуває низку «глобальних ініціатив», аби поширити власне бачення реформованого світоустрою, що базується на китайських політичних принципах. А у 2022 році він поглибив партнерство з Путіним — усього за кілька днів до того, як російський лідер розпочав повномасштабне вторгнення в Україну.
Проте, хоча Сі й доклав чимало зусиль, аби зменшити залежність Китаю від Сполучених Штатів — розвиваючи власні технології, просуваючи китайську валюту на світовому ринку та розширюючи торгівлю з країнами, що розвиваються, — минулого року товарообіг між китайською та американською економіками перевищив 410 мільярдів доларів. Зрештою, економічне зростання самого Китаю досі залежить від стабільності економіки США. Замість того, щоб іти на пряме зіткнення зі Сполученими Штатами, як це намагався зробити Радянський Союз у роки холодної війни, Сі обрав інший шлях: він діє обережно, розхитуючи американську могутність так, щоб не спровокувати руйнівної та дорогої конфронтації.
Під час травневого візиту Трампа до Пекіна Сі Цзіньпін поцікавився, чи зможуть дві країни уникнути «пастки Фукідіда» — політологічної концепції, згідно з якою панівна держава неминуче вступає у конфлікт із державою, що стрімко набирає силу, через страх втратити свою гегемонію. Здається, Трамп не зовсім зрозумів суть. Наступного дня у своєму дописі в соцмережі Truth Social він дав зрозуміти, що його Америці така загроза не страшна:
«Коли президент Сі дуже елегантно натякнув на те, що Сполучені Штати, можливо, є нацією, яка переживає занепад, він мав на увазі ту колосальну шкоду, якої ми зазнали за чотири роки правління Сонного Джо Байдена та його адміністрації. І в цьому він мав рацію на всі 100%».
Однак, ставлячи це запитання, Сі насправді давав чіткий сигнал про те, заради чого він взагалі витрачає час на зустрічі з Трампом. Сі «переконаний, що Сполучені Штати, попри втрату позицій на світовій арені, досі залишаються надзвичайно небезпечними у своєму потенціалі», — зазначив у розмові зі мною Курт Кемпбелл, колишній заступник держсекретаря США, а нині голова консалтингової компанії Asia Group.
«Сі керується ідеєю про те, як уникнути війни між великими державами та допомогти Сполученим Штатам перейти до більш контрольованого, "впорядкованого" занепаду. Він вважає, що така особиста дипломатія з Трампом є важливим елементом цієї стратегії».
Дипломатія поступок: чому підхід Пекіна працює
Поки що такий підхід китайського лідера приносить свої плоди. Витративши на спілкування з Трампом лише кілька годин, він фактично нейтралізував свого нібито могутнішого опонента. Схоже, Трамп не виявляє особливого інтересу до того, щоб тиснути на Сі Цзіньпіна з вимогою розірвати партнерство з Путіним, навіть попри те, що саме ця співпраця, ймовірно, дозволяє Москві продовжувати війну в Україні. Незважаючи на погрози запровадити санкції проти країн, що підтримують Іран, адміністрація Трампа так і не вжила жодних реальних заходів проти Китаю — найбільшого покупця тегеранської нафти. Трамп також пом'якшив американську підтримку Тайваню, який Пекін вважає своєю територією. Зокрема, було затримано схвалення угоди про продаж зброї на суму 14 мільярдів доларів цьому демократично керованому острову.
З погляду Пекіна, Трамп просто підкоряється глобальному зміщенню центрів сили.
«Світова реальність така, що Китай стрімко підноситься, і США доведеться з цим змиритися», — заявив мені Ван Хуейяо, президент пекінського аналітичного центру «Центр Китаю та глобалізації» (Center for China and Globalization).
«Ми повинні співіснувати, шукати компроміси та йти назустріч одне одному. Саме це зараз і робить Трамп».
Однак у самих Сполучених Штатах такі загравання Трампа з Сі Цзіньпіном більше нагадують політику умиротворення. Ведення конструктивного діалогу заради стабілізації відносин між двома наддержавами є абсолютно логічним кроком. Проте зусилля Трампа, схоже, зводяться до поступок бажанням Сі та одночасного уникнення тем, які мають критичне значення для американської промисловості та національної безпеки. Можливо, проміжні вибори, до яких залишаються лічені тижні, сформують новий склад Конгресу, здатний стримати поведінку Трампа.
Але з огляду на індивідуальний підхід президента до Китаю, тим, хто сподівається на розумнішу та жорсткішу політику щодо Пекіна, можливо, доведеться чекати на нового президента — такого, який розуміє, хто насправді є «поганим хлопцем».
Джерело — The Atlantic
