Всім привіт. Давно я взагалі від слова нуль нічого не понаписувала. Доля привела мене сюди загадково випадково : я згадала як обожнюю писати про кіно та створювати нові сюжетні лінії у вигляді есе. Власні спостереження давали мені можливість розслабитися вечором чи по обіді. Фільми дарували радість. Але… щось пішло не так. То робота нова, то стрес, то спортзал - і моя писанина загубилася в тисячі інших кинутих справ, які колись були моїм паливом щоденного дня.
Про що говоритиму сьогодні?
Новий фільм переглянутий мною : “Скажені пси”
Ну от що нового я можу вам розказати про НАЙПЕРШИЙ, так найперший дебют майстра Тарантіно? Ну от що змусить вас так невпинно прочитати есе до кінця? Навіть гадки не маю.
От здавалося би : сюжет наче простенький, персонажі типові бандюги, покидьки які гоняться за своїм пливучим гонораром. Вся банда лише типові якби друзяки, які погоджуються на велику справу заради всіх : викрасти діаманти та отримати всім з лихвою нагороду. Ну от якби все повинно було піти прозоро, але… Є велике але, через яке і розгортається весь сюжет від початку до кінця розв'язки - хтось злив всю інформацію копам. Тобто, хтось з них був під прикриттям.
Найбільш мене вразило, як Тарантіно зміг розвернути події так, що ми не змогли здогадатися хто зрадник, а хто всім гуртом за своїх.
В тій сцені, коли містер Блонді катував копа, і вимкнув свій улюблений саундтрек “ Stuck in the middle with you” групи Steelers Wheel ( доречі топ тема, дуже зайшло прям під сцену і вечір! До плейлиста терміново пішла! ), то ми насправді , нічого такого не підозрювали. Принаймні я так точно. Ну катував він, я не здивувалась… Ну так вухо відрізане, це ж він! Ну так, танець Блонді так і показувало його якусь психопатичну натуру злочинця. І це було знаєте, дуже смачно спостерігати. Цікаво, захопливо, так по своєму гіпнотично - особливо коли пісня розходиться зі змістом дій на екрані. А потім, бензин льється, льється і льється… і БУМ!!! Блонді помер від містера Оренжа, копа, під прикриттям, як виявилося пізніше.
Я була в шоці тоді… Просто під типовим кайфом від перегляду.
Тому в кінцевому підсумку кіно це летить в улюблене. Мені сподобалося як можна так органічно все розписати в якихся мінімальних локаціях? І чітко аргументувати свої лазівки щодо кінця для всіх них. Підвести все до кінця логічно, лаконічно і живо. Наче ти побував там в одному приміщенні. Відчуваю зародки в цьому фільмі наступних його робіт. Цей фірмовий стиль, саундтреки, зйомка, акторський склад - це стане його фішкою. За що ми всі і полюбимо його згодом.
Коротке есе як я люблю для поглиблення історії, атмосфери.
AU : Якби Містер Вайт і Пінк помінялися місцями або що якби кінець був би з ініціативи Вайта?
Кімната була переповнена хламом речей, і через купу з них, які наче стояли як архітектура, містер Оренж намагався згадати всі свої навички, спілкування з кримінальними структурами - бандити. Він пригадав слова свого напарника, який через забігаловку , а згодом через вуличну сцену на стенді, вчив його методично але з долею веселого настрою :
“Ні, ну ти цей, маєш повністю зрозуміти як живуть бандюги. Не парся надто сильно. Розслабся. Так наче ти і курив тут траву під гаражем з такою дівчиною. Так, наче ти продавав свій товар найкращий у районі і… ее… Пам'ятаєш кожну деталь… ловиш невимовний кайф від утечі з під дула дурного копа. Розповідай їм життя - а не вигадану історію. Змусь їх завити як свині над помоями, такими нагодованими… і не обманутими багном красивої брехні. Стоп.”
Він глянув на хлопчину як на трусливого студента перед важливим іспитом, який ти напевно не здаси. Але не в цей раз, подумав Голдвей…
- Ні, ну вигляд у тебе кепський… Факт, друже. Зачіску теж доведеться вилизати з нуля. Інакше вони запідозрять, що ти ніхуя не тямиш у стилі їхнього колу. Це точно видно. Кажу тобі зроби так!
Я заволав, щоб він відстав. Але швидко збагнув - правий до бісових чортів.
Відчув, як той торкнувся мого волосся і щось там шурхав зі сторони в сторону. Я просто не відчув різниці, поки не побачив на власні очі удома, прямо в дзеркалі перед важливою поїздкою.
Пишно зализане волосся лише ззаду, і акуратна чолка, яка натякала на невимушеність складної роботи під постійним наглядом зі сторони моїх приятелів. Щось мені казало, що так дійсно має бути. Це точно був я. Не інший я, який вигадував якісь байки задля навчання бути ними - я дійсно став ним. Оранжем.
- Але це я. Оренж. Ти знаєш що тобі робити? Ніхто не зможе зрозуміти суті. Лише те, що демонструє твій вигляд. Твій сміх та знущальний тон через клоунів зі світу добра та порядку, тих самих копів.
Він глядів уважно і похмуро. Кожна клітина гине з часом, так і він, задавалося, він гнив так само разом зі штучним образом, який тримав, та оточенням, яке його прийняло. Змусило сильно змінитися в манерах та баченню слизької доріжки, яка видавалась грою в кішки мишки де життя проти смерті. Він готовий.
Одягнувся до того в шкіряний плащ, який був довгий ніж він сам. Шкіра ручної роботи, футболка звичайна, майка. Сонцезахисні окуляри. Каблучка в бік від його образу - готово… Чи ні. Так, в черевики Челсі захована несподіванка для своїх друзів - невеликий пістолетик. Всього лише додаток до стилю. Тарабанщина і примітивщина для світу злочинів.
Той самий день пограбування.
Звуки стрілянини неочікувано вимагають швидких реакцій. Не знаєш куди палити пулею? ПАЛИ СУКА ПОВСЮДИ. Десь там грали звуки сирен у їх головах, які намагаються розгадати, що трапилося насправді за секунду до грабування. Точніше… в одній голові - містера Вайта.
- Яким чином? Що це за біса за вистава?!? Тьфу. - Вайт по ображеному промовив речення на ходу, з ноткою песимізму ховаючись за капотом автомобіля, в якому вже помер містер Браун.
- Він мертвий?!? Він мертвий?!?… Щоб нас не піджарили як його… - Вайт задихано намагався заспокоїти нерви та власний подих. Вийшло погано, але як вийшло.
- Ні, всього лиш голова прострелена. - крізь призму сприйняття поліцейського, монотонно підсумував Фредді.
- Що ти верзеш? Що ти там робиш?
Фредді відмахувався від своїх, лише вдачею. Точніше, безкоштовною страховкою. Хоча… Чи справді вона безкоштовна? Чайові які так не хотів віддавати Пінк офіціантці, йому би знадобилися б непросто так.
Хлопець швидко витягнув напарника з під логова, і пропустив його далеко від машини для втечі разом.
- Ти! Живучий малий!! - прояснив ситуативно Вайт, не налюбуючись, як їм пощастило промайнути повз поліцейські постріли з таким становищем.
Попереду важкі кроки та рішення з боку містера Оренжа. Вони просувались далі, аж поки…
Постріл.
Гучна куля летіла зі швидкістю комети. Містер Оренж застигнув в моменті. Очі розплющені, налякані побаченим. Погляд спрямований прямо на видовище. Кров розміщалась розливаючись по чистій одежі, доки не заполонила все тіло червоним бордо. Лише чорна одежа залишилась таки чорною. Гучний, раптовий чоловічий крик який сповідував одне - це бляха кінець. Повний.
- Аааааа!!!!! АААААААА. Агхкаааа!!!! АААААААА!!!
Тіло непритомно падає додолу як наче втратило остаточну рівновагу. Опори немає, пістолет, полетів до ніг. Момент який вирішував усе.
Оренж дивився на чоловіка. Прямо в очі. Здалеку це було непомітно, але в очах лише страх та відчай, який говорив - виблядок. Хлопець мало знепритомнів, але опанував себе лише Бог знає яким способом. Взяв міні пістолета зі своїх Челсі. Важка сталь давила морально на долонь очікуючи рішення. Зараз.
- Ну от і чого було так мене лякати? Ну необхідності нуль. От якби він, не націлився першим! Тоді би…
Куля в лоб. Моментальна відключка. Чоловік впав до низу зі швидкістю світла, залишаючи після себе лише кроваві сліди на асфальті. Негайна смерть без потреби перевіряти труп.
Лише наш долезвісний коп залишився живим.
Він підійшов ближче до чоловіка. Перший, виявився його напарником. Голдвей.
Рука простягнулась сама до тіла побратима. Той ще щось бурмотів але ледь ледь захлинаючись кровавою слиною. Фредді лише важко дихав навколишнім повітрям. Пил змішувався і не дав очам звикнути. Суматоха закінчилась але ненадовго. Тримаючи тіло міцно, як дитину, промовляв до товариша знову і знову :
- Він не хотів тебе вбивати. Не хотів стріляти. Так треба було, брате… - важкі ридання через насилу не вдавалося глушити лише смиканням уніформи потерпілого поруч. Слова вилітали нерівно і рвано через схлипи хлопчини -… він лише хотів захистити мене. Розумієш? - потроху дихання поступово вирівнювалось в такт биття живучого серця - він не міг інакше… хе. Все хотів показати із себе крутого дедді, - кепсько з нього так… Чорт!!!!!! БЛЯТЬ!!!
Але ридання перетворились на крик. Відчай який говорив своєю мовою без зайвих слів. Ще один вдих і видих. Вдих. Видих. Вдих. Видих. Вдих… ( обидва дихали ).
Голдвей вже заснув міцним сном. Смерть настала достатньо довго. Час наче тягнувся вічно. І навіть словом не обмовився через свого друга, який навчив його нової важкої ролі у власному театрі з брехні.
Час забиратися геть. Тіло Вайта нерухомо валялось наче чекаючи наказу зверху.
Хто кого обирає? Або ти з нами, або проти нас? Ага. Ясно. Шлях вибрав ти інший. Не можу в то вірити, чесне моє слово…
Так міркував про смерть Вайта містер Оренж. Він лякався і одночасно знав, яких слів чекати від свого наставника якби той з'явився поруч біля нього.
- Я обрав закон та честь. Не плутай, добро робиться іноді злими намірами, але це не скасовує першочергової цілі, лише добра. Це робилось для всіх вас і мене.
Хлопець присів навколішки дивлячись на труп чоловіка. Той, лише притулився до тіла свого старшого в банді. Часу обмаль. Копи тут не одні, треба вшиватись звідси. Але… Містере Вайт. Хіба я можу бути прощеним? За що накоїв. Можу? Я… Я не забуду вас ніколи. Хотілося вічно сидіти з ним, і споглядати власні діяння. Хотілося, просто залишити все позаду, і жити як є. Просто все так складалося на папері, але… в житті складніше з таким жити під дахом з дружиною та дітьми. Це клеймо прямо випалене в серці. На почуття залишилися лише краплі тієї братської любові до ближнього. А за цим - лише раціональні висновки та бажання всіх тих бандюганів знищити.
- Спіть мирно містере Вайт. Спіть мирно, але лишайтесь лише в самому пеклі.
Тіло погрузив у кабріолет на задньому сидінні. Руки керували машиною достатньо тривожно, але точно. Здавалося, сили бути спокійним в таких ситуаціях не видавалась новою. Було купа гівна та різного. Але тут вже щось новеньке. Тому тіло тряслося знатно від кількості пережитого за одну поїздочку. Приїхавши, він зайшов до приміщення, де тусувалися всі його напарники.
- Це що в біса нахуй тут сталося?!?? Що з містером Вайтом?! Ало! Містере Оренж, у тебе що зовсім мізки відвалилися чи ти оглохнув як той щур від одного виду котячої морди? Роз'ясни чітко інакше ми за тебе не ручаємось нахуй!!!!
Містер Пінк як завжди не розмінювався словами як монети на вітер. Все чітко і по факту було запитано.
Хотілося сука прямо плюнути в обличчя гондону. Але емоції були зайві на той момент іншими думками.
- Містера Вайта підстрелили. Коп. Коп підстрелив йому грьобану бошку. Все! Лише вистріл і швидка смерть від якої залишився лише пістолет. Труп лежить на сидінні. Я намагався його врятувати! Та не вийшло! Куля в лоб і оп! Нема Вайта. Блять… Як же той чортів коп… Блять!
Він видавався насилу приторним для таких сцен. Але то були і реальні, змішані почуття до чоловіка, який був майже як батько. Виставою то здалося лише для Едді Кебота, який учуяв той самий, смердючій запах щура.
- Та що ти сука блять верзеш. Не будь уйобком і скажи нам блять правду. - Едді не міг стримати свого гніву на роботі. Вся чернь так і лилась з нього потоком через матюки і ненависть до зради - Ти от думав, що ми повіримо тому, що містер Вайт, просто от прям піймав кулю від копа?!? ТИ ХОЧ РОЗУМІШ ЩО ВЕРЗЕШ ВРЕШТІ РЕШТ?!? - синок не міг втримати свої настрої в штанях. Всім стало не по собі від одного погляду точнісінько як його баті, та каверзної лексики, багатої, що направлена на невинного хлопчика… Копа.
- Едді. Скажи що ди до біса маєш на увазі? Що тут, не так, сказано мать твою? Може мені ще раз все повторити спочатку…
Фредді захищав свою шкуру як міг, але достатньо влучними аргументами і спокоєм, він не панікував взагалі. Що могло піти не так? Все сказано достатньо правдоподібно.
- Можеш курво дурити мене хоч як хоч. Але ми всі тут знаємо, хтоооо справжній щур. Розумієш всі вже знають давним, давним давно… ТИ, БЛЯТЬ, ЛОХ! ТИ! ТИИИИИ! - Едді пускав слину з рота як бішена собака на голодний шлунок. Кістка манила своїм відблиском, хоч не надто приємна на смак.
Хлопчина зміг лише запитати одне логічне запитання :
- Якого хуя? - обличчя повне байдужого, хижого виразу, не надто надіялося вийти сухим способом. Правда пробудила зі сну як холодний душ.
- Справки, наводки, купа інформації з підпільних мені людей. Але чи це вже важливо… ГІВНА ТИ ШМАТОК.
Тиша. Тиша наповнила кімнату ехом відлуння. Але ненадовго перетворилась в густу, повторну мішанину гучних звуків стрільби. Всі кольори, які залишились, мстилися як могли зі своїх міцних рук. Все відбувалося напрочуд легко і без особливих зусиль. Гучність посилювало останні крики болю поліцейського копа, який намагався встояти під дощем куль. Тіло трималося та навалилось долілиць від знемоги стояти. Біль швидко минув. Кров міцно в’їлась в сорочку, в піджак. Море червоного кольору, густе море, яке пливло по всій поверхні землі. Очі сірі і мертві. Життя не могло так довго залишитися разом з ним. Все так і мало відбутися. Рано чи пізно, мало відбутися…
- Йому кінець? Виглядає… наче якби здох. Надіюся. - Містер Пінк тільки крутанув пістолетом по його тілу, і пнув, щоб забути цей страшний кошмар на яву. Забагато уж крові від такого маленького тільця. Міцне виявилося.
- Здох. Що уж тут сильно паритись… Не міг інакше. Ми б його спіймали відразу, якби могли би. Але все обернулося достатньо цікаво та неочікувано навіть для таких тугодумів як от ми… - містер Блонді попивав свій черговий коктейль. Малинові вершки. Улюблене поєднання молочного жиру і соковитої ягоди - поєднання, яке обожнював Оренж.
- Картопля достатньо була суха. Я розчарований.
- Ти тільки блять і можеш що жерти, та слухати музон. Блонді… Як же ти заїбав усіх. Нащо ти катував копа? А?!? А жопу, нащо йому мало не підпалив? - Едді якось втомлено патякав. Наче був обурений. Але то просто ментальна втома надійшла з плином часу…
Блонді лише махнув рукою на всі його якісь там претензії… перш ніж піти всіма разом, киданув упаковку фрі прямо на обличчя Фредді. Напій вилив йому на волосся. Усмішка промайнула залишивши сліди задоволення.
- Хм, мені здається, що йому взагалі не пасує ця зачіска. Якась уж занадто ідеально чиста… так краще виглядає.
- Ооооой, що ти мелеш… наааащооооо! От нащо так! Треба було уж відразу спалити його за допомогою бензину, а не поливати його стаканчиком з під соку!!!! Гидота! - містер Рожевий знову не міг втрутитись і не продемонструвати свої схильності не любити присутності Блонді. Того психопата. Терпіти, а не любити. Любити можна людину, їжу, секс, косяк, а його лише можна тупо витримувати.
- Забираємося геть. Батько і копи уж не надто хочуть знати, що тут відбулося насправді. Ненавиджу тупих сук. Але то моя частина роботи… - Едді якось аж сильно спітнів від тієї спортивки. Зняв і витер чоло від поту. Чи не від спортивки…
Всі бандою вони рушили до машини, залишаючи тіло позаду лише тухло смердіти на фоні. Темрява окутала приміщення, хоча сонце ще не сіло до кінця. Машина рушила геть на парусах, подалі від не сильно жахливого кінця для них трьох. Це було доволі вдало… Але до біса ті срані діаманти, які сховав Пінк… доволі непогана ідейка якщо так подумати… Едді втиснув в педаль газу з усієї сили, сміючись і волаючи. Музика грала на повну потужність.
Ps. Є помилки бо не хочу витрачати час на редагування.
