Кажуть, що мистецтво має змушувати задумуватись, що глядачу необхідно розгадувати, що саме автор хотів сказати, і яку думку донести.
Коли мова йде про сучасне мистецтво, в більшості випадків, так і відбувається.
Я задумуюсь – “Чому це вважається мистецтвом? Що вживає автор? Що це, бляха, взагалі? Якого хріна я сюди прийшла?”.
Я намагаюсь збагнути, що ж хотів сказати автор. Я довго вдивляюсь, думаю, думаю ще… Ні, нічого.
Чергова спроба митця показати, щось дуже буденне і звичайне, в незвичайному місці, з незвичайною подачею. Але що за цим криється? Чому опис інсталяції виявляється більш цінним, ніж сама робота автора? В описі є хоча б емоція, історія…
Коротше кажучи, так я сходила на виставку Форми присутності в Мистецькому Арсеналі.
А як вийшла, збагнула, що іноді, так буває, що мистецтво нічого не хоче нам сказати, і що всі люди в певній мірі теж митці. Тому може варто простіше до того відноситись, і не шукати в усьому сенси…
Нижче, покажу вам роботи, які найбільше відгукнулись і сподобались:
