Міжнародний суд ООН у Гаазі визнав свою юрисдикцію у позові України проти Росії щодо "геноциду". Київ стверджує, що Москва використала хибні звинувачення в геноциді на Донбасі, щоб виправдати своє повномасштабне вторгнення наприкінці лютого 2022 року.
Росія намагалася довести, що з правової точки зору суд ООН не має юрисдикції розглядати цей позов України.
Суд ООН частково відкинув твердження Росії. Він нагадав, що російська влада неодноразово звинувачувала Київ у геноциді російськомовного населення Донбасу, коли пояснювала необхідність проведення так званої "спеціальної військової операції". Таким чином, суд ООН вирішив частково розглянути претензії України по суті.
При цьому він відкинув твердження України, що несправедливі звинувачення в геноциді самі по собі можуть бути порушенням міжнародної конвенції про запобігання геноциду.
В чому Україна звинуватила Росію
Цей позов Україна подала в перші дні повномасштабної війни.
Вона звинуватила Росію в тому, що та перекрутила й спотворила концепцію геноциду, безпідставно звинувативши Україну в геноциді, а потім - використавши це як привід для повномасштабної війни.
Таким чином, за словами представників України, Росія (і особисто президент Путін) зловжила своїми правами й порушила зобов'язання щодо міжнародної Конвенції про запобігання геноциду та покарання за нього.
"Мета спецоперації — захист людей, які протягом восьми років зазнають знущань, геноциду з боку київського режиму", — так 24 лютого 2022 року президент Володимир Путін обґрунтував початок війни проти України.
Ця цитата Путіна озвучувалась у суді ООН обома сторонами знову і знову протягом усіх днів слухань. Саме ці слова лягли в основу цієї судової суперечки. І саме їхня інтерпретація становила більшу частину аргументів сторін.
Конвенція про геноцид від 1948 року – один з основних документів міжнародного права. Вона не лише визначає, що саме можна вважати геноцидом, а й закріплює обов'язок країн-учасниць запобігати таким злочинам і карати їх винуватців.
Поява такого документа — відповідь міжнародної спільноти на Голокост — один з найболючіших злочинів XX століття. Україна і Росія підписали, а за кілька років — 1954-го — ратифікували Конвенцію ще у складі СРСР.
Юристи, які представляють Україну, посилаються на статтю IX Конвенції, яка закріплює, що суперечки сторін навколо інтерпретації й застосування Конвенції підпорядковуються Міжнародному суду ООН.
Позиція Росії
Представники Росії наполягали, що слова Путіна про геноцид — "риторичний зворот", який не спирається на визначення міжнародного права.
"Виступати з заявами про геноцид не суперечить закону, згідно з міжнародним правом і з Конвенцією про геноцид... Жоден з виступів або документів, що викладають офіційну позицію РФ, не містили посилань на Конвенцію про геноцид", - стверджував на засіданні посол з особливих доручень МЗС РФ Геннадій Кузьмін.
Щоправда, у своїх виступах і він, і заступник постійного представника Росії в ООН Марія Заболоцька все ж таки скористалися мікрофоном, щоб розповісти про "безперервні обстріли мирних жителів Донбасу з боку київського режиму" та його "нацистське коріння".
Росія також наполягає, що не могла зловживати своїми правами в рамках Конвенції про геноцид, оскільки вона не дає права на застосування сили.
"Щоб скаржитися на зловживання правом, його треба спершу визначити", - говорив Геннадій Кузьмін.
В чому особливість цієї справи
Юристи й експерти з міжнародного права ще до розгляду справи по суті називали її "знаковою". Адже Україна намагається притягнути Росію до відповідальності за розв'язання війни в умовах, коли її можливості в цьому дуже обмежені, зокрема, наявністю у Росії права вето в Раді безпеки ООН.
Як пояснював професор Єльського університету Гарольд Кох, який із командою представляє інтереси України, у справі про геноцид два аспекти: фактологічний та правовий.
Фактологічний стосується того, чи дійсно український уряд здійснював геноцид на Донбасі, як стверджує російська влада і пропаганда.
Правовий — чи має Росія юридичне право в рамках підписаної нею Конвенції запобігати й карати злочин геноциду, застосовуючи військову силу.
Експерти з міжнародного права називали такий підхід "цікавим".
До цього слухання щодо Конвенції про геноцид проходили в суді ООН лише двічі: з 1993 року Боснія та Герцеговина судилася з Сербією, звинувачуючи останню у спробі винищити боснійських мусульман, а 2019-го Гамбія подала позов проти М'янми у справі про геноцид мусульман.
Боснія домоглася вердикту проти Сербії, Чорногорії та лідерів боснійських сербів лише у 2007-му — через 14 років після подання позову.
Справа Гамбії проти М'янми ще не дійшла до слухань по суті.
Розгляд по суті у справі України проти Росії теж може затягнутися на багато років.
Що це дає Україні
Рішення суду ООН мають багато в чому символічний характер, адже він не має незалежної правозастосовної сили. Тобто сам по собі суд не може змусити держави виконувати його рішення.
Але його вердикт все ж таки має важливе значення.
Міжнародний суд ООН – найвищий судовий орган у світі. У його юрисдикції лише суперечки між державами.
Рішення на користь України у справі про геноцид насамперед дозволить Києву легально претендувати на майбутні репарації від Москви та посилити свої позиції у можливих переговорах з нею.
Юристи, які представляють Україну, також вважають, що будь-які судові рішення на користь України, які відкривають шлях до виплати компенсацій, будуть потужним важелем впливу у разі перемовин між Києвом і Москвою. Хоча зараз перспектива таких переговорів виглядає туманно.
Джерело — ВВС
