Автор: Данило Плахов
Вперше надруковано: «ФонтарЪ» №14, 2008
стаття з фензіну «ФонтарЪ» №14 про Suicidal Tendencies, Майка М’юіра, американський hardcore, скейт-панк, crossover thrash, DIY-принципи і боротьбу з музичною комерцією.
Хвиля панк-бунту народила багато музичних стилів. Серед них особливе місце зайняв hardcore. Інші постпанкові течії більшою чи меншою мірою відійшли від початкових ідей, а hardcore зберіг головні риси, успадкувавши саму суть музики бунту.
Hardcore часто називають відповіддю 80-х на панк-бунт 70-х років. Англійський панк поступово вивітрився в комерційну музику, але дух цього руху підхопили в Америці. Hardcore швидко знайшов прихильників у різних країнах світу. Стиль як був, так і залишився музикою андеграунду, створивши навколо себе стійку підпільну субкультуру і повне втілення DIY-принципів.
Hardcore як антикомерційна відповідь
Дуже короткі пісні в дикому темпі, звук яких часто нагадував повну какофонію, змішану з імпульсом рок-н-ролу, — з музичного боку це був повний набір панк-нігілізму. З боку текстів — чітко виражений соціальний фактор. Зневага до успіху, грошей і слави — ось суть хардкору, який проявив себе не просто як некомерційна справа, а радше як антикомерційна.
Hardcore частково почав формуватися ще з другої половини 70-х років у роботах американських гуртів Dictators і Dead Kennedys. Його батьківщиною вважають Вашингтон, де тоді популярність набирали грубі й різкі панк-банди на кшталт D.O.A., Minor Threat, Bad Brains і Government Issue. Серед перших відомих гуртів також були Black Flag та Agnostic Front.
У hardcore дозволено грати що завгодно, бо головним тут вважається не стільки сама музика, скільки тексти, емоції і вірність ідеям панк-руху. На відміну від панку, hardcore не розсипався з часом на безліч незалежних стилістичних напрямів, а довго тримався як монолітна форма. Відродження metal-rock у 80-х теж вплинуло на hardcore, і він поступово поважчав.
Головний принцип хардкор-концертів — вічний молодіжний хепенінг, не позбавлений грубості й непристойності. Тексти фанати цінували не менше, ніж добрий ритм. Виконавці hardcore не носили ланцюгів і шкіряних курток як обов’язкової форми. Їхня уніформа — бриджі, футболки, кросівки, кепки. Hardcore, як жоден інший стиль, втілив ранню панківську ідею — бути вільним у всьому.
Майк М’юір і початок Suicidal Tendencies
Велику роль у цьому відіграв гурт зі своєрідною назвою Suicidal Tendencies. Як завжди, все почалося з людини, якій було не все одно. Цією людиною став Майк М’юір — етнічний пуерториканець.
За словами М’юіра, сильний вплив на його творчість мали Black Sabbath, UFO, The Police, Van Halen та Emerson, Lake & Palmer. М’юір завжди був дуже відвертим у своїх поглядах на музичну індустрію і суспільство. Він довго був противником Parents Music Resource Center — PMRC, і це відбилося в інтерв’ю та в кількох піснях, зокрема “You Can’t Bring Me Down” і “Lovely”.
М’юір критично ставився до rap-metal і до Rage Against the Machine. Пісня Infectious Grooves “Do What I Tell You” передражнювала Rage Against the Machine і була пародією на рядок “I won’t do what you tell me” з “Killing In The Name”. Багато хто вважав, що образ фронтмена Guns N’ Roses Ексла Роуза був частково скопійований з М’юіра: кольорова бандана, зачіска та інші деталі.
Проти техно, алкоголю і наркотиків
Майк М’юір виступав проти електронної музики, алкоголю і наркотиків. Про техно він говорив різко:
«Я думаю, все це техно було створене для білих людей, які не можуть танцювати, які взагалі не можуть упіймати ритм. Коли прийшли Sex Pistols, їх називали гуртом, який убив диско. Гурт, який повернув диско назад, — це Prodigy, які намагаються вбити Sex Pistols. З якого боку не подивись, ця музика огидна. Вона не має стосунку до музики взагалі, не має стосунку до життя. Навіть коли диско-групи намагаються використовувати панківські приколи або просто гітарні рифи. Мені часом здається, що вони просто намагаються повернути назад наркотичний чад часів хіпі, а це світу абсолютно не потрібно».
На питання, чому він проти алкоголю і наркотиків, М’юір відповідав уже не як музикант, а як людина, яка бачила наслідки:
«Тому що навчений гірким. Гіркий досвід не в тому, що я колись уживав це раніше. Мій гіркий досвід у тому, що я бачив, як люди, які були мені небайдужі, дуже швидко котилися похилою площиною все нижче і нижче. У тому, що ти постійно бачиш, як люди вмирають фізично і морально. Коли тобі дзвонять о четвертій ранку, і ти не знаєш, де зараз ця людина — в лікарні, в морзі чи під парканом. Коли твоя подруга помирає, вколовши собі якусь гидоту, вирішивши, що це героїн. Мій батько колись давно говорив мені: “Якщо ти не спробуєш пиятику й наркотики, ти ніколи не зможеш вирішити, треба тобі це чи ні. Але якщо ти вирішиш, що тобі це треба, одного дня настане момент, коли ти вже не зможеш змінити своє рішення і відіграти все назад”. Мене двічі збивали п’яні водії. Один раз у дитинстві, я їхав на велосипеді, а водій проїхав на червоне світло. Іншого разу я був за кермом, загальмував на червоне, а мені в’їхали ззаду. Це було дуже образливо, бо я був у рідному місті, де зазвичай кожен знає, що робить. Принаймні ми за це б’ємося. Я вискочив, у машині, яка в’їхала в мою, була жінка, абсолютно п’яна. У неї в машині було двоє дітей, а вона не могла навіть двох слів зв’язати, коли намагалася довести мені, що не протаранила мене і що її машина пошкоджена значно сильніше».
Веніс, скейтборди і перший альбом
Гурт Suicidal Tendencies був створений Майком М’юіром у 1982 році в американській Веніс, штат Каліфорнія. На той час команда спеціалізувалася на лютому hardcore і швидко стала популярною серед скейтбордистів. Своїм дебютним однойменним альбомом, що вийшов у 1983 році, гурт заклав одну з основ для розвитку скейт-панку.
Про назву команди Майк говорив так:
«Коли ми починали, пішла мода на скейтборди, і скейтери казали щось типу “давай, спробуй”, що означало: “вийде, якщо не звернеш собі шию”. Щоб стати на скейт, треба було подолати певний страх. Адже щоразу ти сам себе обмежуєш, коли думаєш, що тобі це не під силу, відступаєш, навіть не спробувавши. І для нас Suicidal було чимось на зразок експресії, яка означала: “давай спробуємо; не спробуємо — не вийде, а якщо спробуємо — отримаємо купу позитивних речей”».
Suicidal Tendencies ніколи не відповідали жодним нормам — ні в музиці, ні в зовнішньому вигляді. Коли на початку 80-х вони, у скейтерському прикиді й банданах, увірвалися в тишу рідного містечка, ніхто не звучав так, як вони, і ніхто не виглядав так, як вони.
Перший склад Suicidal Tendencies виглядав так: Майк М’юір — вокал, Грант Естес — гітара, Луїче Майорга — бас, Емері Сміт — барабани. У гурту часто виникали проблеми з концертами: через імідж музикантів їх нерідко сприймали як учасників вуличних банд. Андеграундне зло, яке видавали Suicidal Tendencies, не було до смаку великим лейблам, тому альбом Suicidal Tendencies вийшов на невеликому незалежному лейблі Frontier Records.
Між панком і металом
Платівка отримала суперечливу реакцію, бо ламала межі між punk і metal. Панки огризалися, мовляв, це вже «метал», а металісти опускали команду, кажучи, що це типовий панк-рок. У 80-х американські фензини кричали: «О, це метал! Він хоче знищити панк! Не купуйте диски Suicidal Tendencies!». Пізніше ті самі фензини назвали Suicidal Tendencies класикою панк-року.
Однією з головних речей дебютного альбому стала “Institutionalized” — прифанкована, нервова, важча за звичайний панк. У текстах звучав погляд на несправедливості, пов’язані з «американським способом життя», а також на проблеми національних меншин у США. Така собі hardcore-сатира без солодких приспівів. Альбом швидко набрав популярність і став класикою hardcore. На “Institutionalized” зняли кліп, який потрапив у ротацію MTV.
Попри успіх дебютного альбому, репутація Suicidal Tendencies заважала гурту отримати контракт із нормальним лейблом. У Лос-Анджелесі їм заборонили виступати, і будь-яка видима діяльність припинилася на кілька років. Але М’юір і компанія не сиділи склавши руки. Їм вдалося отримати контракт із Caroline Records.
На той момент від першого складу залишилася лише половина. М’юір і Майорга залишилися, а новими музикантами стали гітарист Рокі Джордж і барабанщик Р. Дж. Еррера.
Join the Army і гімн скейтерів
Справжній прорив прийшов до Suicidal Tendencies чотирма роками пізніше, у 1987 році, після запису альбому Join the Army. Сингл “Possessed to Skate” став гімном скейтерів усієї Америки. Тут уже немає простої «неконструктивної критики» на адресу зажертої Америки. Альбом повний життєствердних думок і тонких знущань із бюрократизму та очковтирательства Системи.
Після того як Suicidal Tendencies отримали контракт з Epic, із гурту пішов Луїче Майорга. Йому на заміну взяли Боба Хіткота. Також у команді з’явився другий гітарист — Майк Кларк. Із цього періоду, за участі гітариста Рокі Джорджа, який залишався з Майком до 1996 року, сформувався неповторний стиль Suicidal Tendencies: жорсткий і безкомпромісний hardcore з характерними, майже джазовими гітарними соло.
Ibanez Рокі разом із жорстким звучанням Yamaha Майка Кларка створили той самий саунд гурту, який з певними змінами тримався аж до 1994 року.
MTV, Epic і Роберт Трухільйо
У цьому складі гурт записав альбом How Will I Laugh Tomorrow When I Can’t Even Smile Today, що вийшов у 1988 році. Наступний альбом, Lights, Camera, Revolution, виданий у 1990 році, став дуже успішним. Кліп на “You Can’t Bring Me Down” часто крутили на MTV, а сам альбом отримав золотий статус у США.
У записі цієї платівки брав участь басист Роберт Трухільйо, чия схильність до фанку додала гурту нових барв. У тур на підтримку альбому Suicidal Tendencies поїхали разом із Queensrÿche, сподіваючись таким чином розширити свою аудиторію.
У 1992 році вийшов альбом The Art of Rebellion — найекспериментальніший в історії гурту і водночас його найуспішніша комерційна робота. М’юір і Трухільйо в цей час працювали у фанк-металевому сайд-проєкті Infectious Grooves, де також грав барабанщик Стівен Перкінс із Jane’s Addiction.
Suicidal Records і кінець першого періоду
Бажання Майка бути абсолютно незалежним музикантом вимагало від нього стати ще й непоганим бізнесменом. Заснувавши власний лейбл Suicidal Records, Майк показав Sony напрям, у якому їм варто рухатися. Розчарований тим, що ніхто не хотів перевидавати дебютний альбом Suicidal Tendencies, М’юір вирішив повністю переписати його з тодішнім складом. Так з’явився альбом Still Cyco After All These Years, виданий у 1993 році.
Потім музиканти записали Suicidal for Life у 1994 році, після чого гурт вирішив розпастися. Пізніше вийшли дві збірки — Prime Cuts і Friends & Family. М’юір і Трухільйо переключилися на Infectious Grooves, випустивши кілька альбомів. М’юір також записував власний матеріал під псевдонімом Cyco Miko.
Трухільйо грав у складі гурту Оззі Осборна, а пізніше перейшов до Metallica, замінивши Джейсона Ньюстеда. Рокі Джордж після Suicidal Tendencies створив проєкт Samsara разом із Харлі Фленаганом і Перрісом Мейхью з Cro-Mags.
Повернення наприкінці 90-х
Наприкінці 90-х Майк М’юір відродив Suicidal Tendencies. Отримавши контракт із Nuclear Blast Records, гурт ударними темпами записав два альбоми — Freedumb у 1999 році та Free Your Soul and Save My Mind у 2000-му. Після цього команда взяла паузу, під час якої М’юір повернувся до своїх сайд-проєктів.
У 2002 році склад Suicidal Tendencies виглядав так: Майк М’юір — вокал, Майк Кларк — гітара, Дін Плезантс — гітара, Стів Браннер — бас, Рон Браннер — барабани.
2004 рік видався для М’юіра важким. Тільки вдалося налагодити гастрольну діяльність, як травма спини і дві наступні операції зірвали всі плани. Тур Південною та Центральною Америкою довелося скасувати. Роботу над матеріалом для наступного альбому теж відклали до кращих часів.
Робота відновилася лише восени 2004 року. Але те, що вийшло, не було номерним альбомом у повному сенсі. Диск Return to Venice, виданий у 2005 році, став радше збіркою старого матеріалу, переписаного на сучасний лад. М’юір обіцяв узятися за справді новий матеріал одразу після завершення роботи над Return to Venice, але й цим планам не судилося здійснитися.
На початку квітня 2005 року у Майка М’юіра стався інфаркт, тому він знову опинився в лікарні. Запланований літній тур Європою був скасований, а сам гурт призупинив діяльність, доки М’юір не поправить здоров’я.
2007: Suicidal Tendencies знову на ходу
У 2007 році, після п’яти років мовчання, Suicidal Tendencies відновили діяльність. Звісно, це були вже не ті «суїсайдали». Тодішній склад включав, окрім Майка М’юіра, гітаристів Майка Кларка і Діна Плезантса, басиста Стіва Браннера та барабанщика Рона Браннера-молодшого. Але М’юіра замінити неможливо, бо для багатьох він і є Suicidal Tendencies.
Творчість цієї команди виховала покоління, незалежне від будь-яких музичних чи соціальних доктрин. Свого часу було багато суперечок, яку ідеологію проповідує Suicidal Tendencies, але відповіді так ніхто й не знайшов. Хоча вона давно відома. Просто люди, загрузлі у всіляких заморочках, відвикли бачити просте і постійно шукають складне.
Start Your Brain
Усю концепцію гурту можна вмістити в словах Майка М’юіра, сказаних в одному з інтерв’ю:
«Якщо ти правий — ти боєць. Якщо ні — тобі кінець, б’єшся ти чи не б’єшся. Коли ти думаєш, що можеш перемогти, — ти б’єшся. Якщо тебе відправили в нокдаун, ти збираєшся з силами і б’єшся знову. Коли тебе знову відправляють у нокдаун, ти знову збираєшся з силами, наступаєш знову, але вже сміючись. Люди бояться людей, які не бояться. А коли ти відчуваєш, що правий, тебе не так просто налякати. Цікава відповідь, як правило, брехлива, тоді як правдива — нудна й очевидна. Брехня затягує, як сипучий пісок, тоді як правда тверда, як цементна опора, на якій легко встояти. Вчися використовувати свій розум. Як ми це називаємо — START YOUR BRAIN».
підготовлено за матеріалами офіційного сайту гурту Suicidal Tendencies.
