Нокс сидів за столом і витріщався на порожній термос, у якому колись давно був чай, ніби сподіваючись, що він магічним чином наповниться. Та, на жаль, термос так і залишався порожнім, а Нокс — сонним.
Побачивши муки Нокса, його колега Клавдій запитав: — Не хочеш пройтись у кафетерій, взяти ще чаю? — Я б з радістю, але варто спочатку завершити калібрування, — відповів Нокс. — Але визнай, воно того варте, цей інферій — це щось. Уяви собі: якщо нам вдасться стабілізувати вивільнення енергії, то лише один невеликий кристал розміром з яблуко зможе забезпечувати енергією цілий будинок протягом року, — сказав Клавдій, роздивляючись схований за товстим шаром бронескла кристал, що переливався усіма кольорами веселки. — Досить уже мріяти, запускай уже. Впевнений, цього разу все вийде. — Ти так казав і минулі двадцять разів, — буркнув Клавдій і повторно запустив калібрацію кристала.
Кілька хвилин нічого не відбувалось, і Нокс уже вирішив, що це чергова поразка, аж раптом кристал почав світитися слабким синім світлом, а на екрані терміналу з’явився текст: «Калібрацію завершено — ефективність ядра — 94%».
Від радощів Нокс аж вистрибнув з-за столу. Нарешті в них вийшло!
Раптом кристал завібрував і замість синього почав світитися червоним миготливим світлом. На екрані з’явилось попередження: «УВАГА, ЯДРО НЕСТАБІЛЬНЕ — ПОТУЖНІСТЬ — 200%».
Клавдій терміново вимкнув реактор, але кристал усе ще був червоним, і потужність не падала. — Не розумію, невже ми знову десь помилились? — здивовано спитав він Нокса.
Не встиг той відповісти, як із терміналу на його столі пролунав сигнал тривоги. Підбігши до столу та глянувши на екран комп’ютера, Нокс похолов. Сейсмодатчики з усього Імперіуму один за одним передавали надвисокі показники. За якусь мить загорівся датчик і в провінції Сапієнтія, де якраз і був розташований комплекс. Одразу ж після цього кімнату трусонуло з небаченою силою. Від удару зі столів попадало обладнання, а кристал інферію почав світитися настільки сильно, що кімната стала червоною.
— Зараз вибухне, треба бігти! — гукнув Нокс, похапцем складаючи папери про дослідження в сумку. Не можна було їх втратити.
На якусь мить він зупинився: його погляд натрапив на сімейну реліквію — медальйон із феніксом, що тримає меч, і підписом «Sanguis et Ignis». Після миті вагань він кинув медальйон у кишеню і разом із Клавдієм побіг до виходу.
Не встигли вони відбігти далеко, як пролунав вибух — кристал інферію здетонував, знищивши всю лабораторію. Вибухова хвиля скинула обох учених на землю.
Піднявшись та обтрусивши із себе бруд, вони з жахом спостерігали, як роки їхньої праці згорали в червоному полум'ї.
— Що це, чорт забирай, було? — порушив тишу Клавдій. — В усіх попередніх дослідах інферій був украй стабільним. — Річ не в кристалі, — відповів Нокс, у якого після вибуху все ще дзвеніло у вухах, — чомусь увесь континент трусонуло. З того, що я встиг побачити, епіцентром, скоріш за все, є столиця. Сила поштовхів там просто зашкалювала. — Але що могло викликати це? — Не знаю, навіть якби вся зброя Імперіуму вибухнула в одній точці, це не викликало б землетрусу по всьому континенту. Треба йти в штаб, щоб перевірити, чи там усе…
Не встиг Нокс договорити, як землю затрясло вдруге. Цього разу поштовх був такої сили, що дерева, які росли поруч із лабораторією, зламались. На території всього комплексу пролунав сигнал тривоги та заклик до всіх негайно спуститися в підземний бункер.
— Швидше, треба встигнути до бункера, поки не пізно! — крикнув Нокс Клавдію.
Повсюди запанував хаос, усе навколо трусилося, будівлі руйнувалися, а небо затягнуло хмарами настільки, що було ледь видно, куди бігти. У повітрі стояв запах сірки, а від звуку землі, що тріщала, можна було оглухнути.
На щастя, бункер був недалеко від лабораторії, де вони працювали, тож за кілька хвилин вони вже спускались сходами.
Увійшовши в головну кімнату, знесилений Нокс упав на найближчий стілець. У голові паморочилося від вибуху та повного нерозуміння того, що відбувалось.
— Тепер ми в безпеці, — сказав Клавдій, який усівся просто на бетонну підлогу поруч із Ноксом. — Якщо тільки бункер витримає і нас тут не поховає живцем, — відповів Нокс.
Останні вчені спустилися до бункера, і сталеві гермодвері зі скреготом зачинилися. З гучномовця пролунав голос: «Увага... шлюзи заблоковано. Сектор столиці... знищено. Зв'язок із поверхнею відсутній. Повторюю: зв'язок із зовнішнім світом відсутній. Залишайтеся на... місці…»
Після почутого Нокса ніби облили крижаною водою. Усвідомлення того, що вони тепер, можливо, були єдиними, кому вдалось вижити в усьому світі, вдарило сильніше, ніж будь-який вибух. Сумка з результатами експериментів, яку він і досі тримав у руці, здавалась тепер абсолютно непотрібною.
Він засунув вільну руку в кишеню й намацав холодний метал медальйона. «Sanguis et Ignis». У нинішніх обставинах ця фраза звучала особливо цинічно.
— Не може бути, це, мабуть, якась помилка, — бурмотів поруч Клавдій. — Ніякої помилки немає, Клавдію, Імперіум загинув і забрав із собою весь світ, — повернувшись у реальність, відповів Нокс. — Але ми вижили, і якщо в цього світу й є надія колись відродитись, то це — ми. — Але що ми можемо змінити? Ми просто жменька вчених у бетонній ямі, — з відчаєм у голосі відповів Клавдій. — Ми не просто якісь учені, ми — найкращі вчені з усього Імперіуму. До того ж цей бункер обладнано за останнім словом техніки. Не знаю, як ти, а я до останнього боротимусь. — Ти зараз говориш прямісінько, як твій батько, Ноксе, — гірко всміхнувся Клавдій. — Може, хоч твоя королівська кров допоможе нам не збожеволіти в цій дірі.
Нокс опустив погляд і стиснув у долоні медальйон. Палець намацав вибиті на металі слова.
— Кров лишилася там, на поверхні, — тихо відповів він, маючи на увазі й загиблих людей, і свою династію. — Тут, у темряві, нам знадобиться лише вогонь. Забудь моє старе ім'я, Клавдію. Воно померло разом з Імперіумом. Відтепер я — Ігніс.
