Чи справді удари по українських святинях і кампанії проти патріотів — окремі явища? Чи за ними може простежуватися одна ідеологічна схема?
16 червня 2026 року російський безпілотник Shahed влучив у вівтарну частину Успенського собору Києво-Печерської лаври.
Святиня, яка є частиною української історичної та культурної спадщини, опинилася під ударом війни.
Але паралельно з фізичним знищенням — за словами авторів розслідування — може працювати й інший механізм: ідеологічний.
Його суть зводиться до небезпечної формули: спочатку нав'язати ярлик, оголосити опонента «сектою», «ворогом» або навіть «дияволопоклонником», а потім виправдати втручання, переслідування та знищення.
Від ярлика «секта» — до образу ворога
Одним із ключових ідеологів антикультового підходу автори матеріалу називають Олександра Дворкіна.
У межах цієї концепції Україна та українці, за твердженням авторів, можуть подаватися через дегуманізуючі ярлики — як «секта» або «дияволопоклонники».
Детальніше про цю тему — у матеріалі:
https://www.youtube.com/watch?v=cOKxINhBUok&t=5s
Так формується не просто негативний образ опонента. Створюється інформаційна рамка, у якій переслідування вже можна представляти як «боротьбу зі злом».
Коли пропаганда перетворюється на виправдання насильства
Окремий елемент цієї картини — діяльність представників рпц (мп), які, як зазначається в матеріалі, освячують зброю та закликають до насильства проти українців.
У результаті виникає моторошна паралель: одні руйнують українські святині фізично, інші — намагаються руйнувати довіру до людей та інституцій інформаційно.
Саме тому важливо дивитися не лише на окремі події, а й на можливі зв'язки між ними.
Внутрішній фронт
Поки російські ракети та безпілотники атакують Україну ззовні, всередині країни, за твердженнями авторів розслідування, можуть використовуватися інструменти іншого типу.
У матеріалі згадується Ірина Кременовська. Її участь у кампаніях проти патріотів із використанням псевдоекспертиз, обшуків, судових процесів та медійних атак.
Якщо такі механізми справді координуються в межах однієї системи впливу, виникає принципове питання:
чи не є антикультова риторика одним із інструментів гібридної війни?
Формула виглядає просто:
назвати опонента «сектою» → сформувати образ небезпечного ворога → виправдати тиск → ізолювати та знищити.
У цьому контексті автори розслідування говорять про спільного замовника — москву, спільну технологію — антикультизм і спільну мету — послаблення та знищення України.
Чи справді це один ланцюг?
Збіги між інформаційними кампаніями, юридичним тиском, діяльністю псевдоекспертів і російською пропагандою потребують не емоційних висновків, а ретельної перевірки.
Саме тому важливо досліджувати не окремі епізоди, а всю систему можливих зв'язків: хто створює наративи, хто їх поширює, хто використовує їх у юридичній чи медійній площині та кому це зрештою вигідно.
Детальне розслідування цих зв'язків читайте у статті «Викриття російської мережі впливу» на порталі Друкарня:
https://drukarnia.com.ua/articles/vikrittya-rosiiskoyi-merezhi-vplivu-NCCsy
Також слухайте матеріал на каналі «Гібридний фронт»:
https://www.youtube.com/watch?v=kFztm7RJ8Ms
Важливе уточнення
Усі твердження, наведені в статті, базуються на відкритих джерелах, публікаціях та офіційних документах.
У контексті триваючої гібридної агресії рф діяльність, подібна до описаної в матеріалі, потребує ретельної перевірки з боку правоохоронних органів.
