У перебитому полі могил,
Німим подихом пульсуючих вен…
Ти бредеш, пережовуючи, сажу і пил,
Під постійний рев проклятих сирен
І боги, відвернулись з усміʼшкою
Замінивши, молитву холодним патроном,
Щоб звірячий інстинкт кровавою насміʼшкою,
Окутав нас вуаллю смертельного стону
Немає вже страху в очах…
Там лиш помста і пекельна лють,
Що кришить зуби і кості на прах
Не в силах її обминуть
Душа відреклася від нашого тіла,
І посічена зрадою на сотні років,
Живе лиш надією дикого гніву,
Отруєним жалом прожитих днів
І здавалось, цьому ж має бути кінець
Логічний і часом закріплений в болі
Але тоне в мріях свідомості мрець,
Танго смерті танцює, обмазаний кровʼю
