Приготуйте чашку чаю, а краще чогось міцнішого, бо сьогодні у нас велична і загадкова - «Таємна історія». Золото буктоку, першопрохідець Темної Академії чи просто переоцінена книга ?📝
Вступ
Нарешті у мене дібрались руки до цієї цеглини. І хоч розмір мене не лякав, але всеж було забагато очікувань, забагато шуму і просто не тей вайб. Однак навіть в липні буває осінь, бо читала я всеж чудовими вечорами під звук дощу й блискавиці ( і тривог чортова русня ).
У горах танув сніг, і Банні був мертвий кілька тижнів, перш ніж ми збагнули всю серйозність нашого становища
Загальна інформація
Автор - Донна Тарт
Назва - Таємна історія
Кількість сторінок - 560
Жанр - психологічний реалізм
Суб’єктивна оцінка - 5/5 🦦
Темна академія
Як зазначає Гугл :
Створення темної академії як літературного жанру приписується роману Донних Тартт «Таємна історія».
Однак саме, що надихнуло ( штовхнуло ) на створення субкультури і естетитки не зовсім зрозуміло.
Сюжет і персонажі
Річард
Що ж сказати про сюжет, це перевернутий детектив. Ти знаєш і вбитого, і вбивцю, однак таємниць і без того вистачає.
Починається все з Річарда, він наші очі і подекуди думки. Він ніби окуляри з жовтими скельцями, знявши які світ втрачає фарби.
Такий собі хлопець з невеликого міста, з небагатої сім’ї, але з великими планами. Закінчивши школи вирішив почати все спочатку, буквально переписати себе і свою історію, однак не постійнею працею, а постійною брехнею. Зачекайте я не вважаю його брехлом і ледарем (тільки трішки), я лиш маю на увазі, що замість того, щоб приховати минуле великими досягненнями, він вирішив приховати минуле брехнею.
Хоча план почати все спочатку в університеті мені знайомий. Нові люди, новий ти, іноді ти змінюєшся, а старі знайомі просто не хочуть бачити ці зміни. Тому ех розумію…
І так, щож сказати, давайте до основного. Наш Річард захотів записатись на курс грецької мови, однак виявилось, що його вів дивний викладач ( хм десь таке було ), який мав вузьке коли учнів.
Він працює з надзвичайно малою групою студентів. Надзвичайно, розумієте?
Не буде спойлером якщо скажу, що він всеж потрапив до цього викладача. Про вузьке коло учнів, кожен з них достатньо епатажний, щоб виокремити їх серед інших студентів і без знання, хто входить в те коло. Їх об’єднує не грецька і навіть не викладач, вони самі ніби не з цього часу, ніби герої книги, які об’єднались заради чогось. Ну такими ми бачимо їх очима Генрі, героями книгами, недосяжними, величними і неосяжними.
І ось вони кидають свій погляд в його сторону, вчорашнього середньосатисного підлітка і тепер когось іншого. Кого ? Ну добавим тут бізнес у батька, добавим там престижну школу і вийде гарний образ, щоб вписатись в їх компанію.
А далі ми спостерігаєм за чудовими вечорами дивакуватої компанії, за уроками грецької і розмовами за кавою. І лиш деякі дрібниці по троху починають пускати тріщини, таємниці котрі намагаєшся не помічати, але кліпнув і тріщина перетворилась на вирвище, котре не можна ігнорувати.
Щоб без спойлерів, на початку книги ми дізнаємось, що один з героїв помре від рук інших. І все йде до цього, однак чому і коли ?
Щож сказати, ще про Річарда. Не можу сказати, що я сильно до нього привʼязалась, він був моїми очима. Коли він бачив божеств я в це вірила і не помічала дрібниць (лиш тихо помічала хрестиком, щоб потім повернутись), коли божества пали я дивувалась з ним.
Сама як про персонажа мало, що можу про нього сказати. Єдине запам’яталась жага не позичати гроші і радше замерзнути, хоча тут пахне не впертістю, а бажанням не зіпсувати образ.
Двійнята
Страшенно схожі одне на одного, з густим світлим волоссям, непевної статі обличчями, настільки ж ясними, радісними та серйозними, як y парочки фламандських янголів. Залюбки носили бліді костюми й особливо чисто-білі. І в хмарах тютюнового диму та витонченості вони час від часу ширяли, немов алегоричні фігури або давно померлі святкувальники з якогось забутого в часі королівського прийому.
Звали їх Чарльз і Камілла Маколі
Надзвичайно схожі, проте абсолютно різні.
Вечори в їх квартирі розбивають мене на не менші скельця, ніж дзеркало в їх квартирі.
Френсіс
І так, почну з болючого, я довго не розуміла чому його зводять з іншим персонажем. Порада - переводьте фрагменти з іноземною мовою. Коли я зрозуміла в чому річ, було відчуття ніби я щось втратила.
І так Френсіс
Дещо незграбний і водночас елегантний, нездорово худий, з нервозними руками, метким обличчям альбіноса. Ta куцою вогнистою чуприною найрудішого з усіх бачених мною відтінків.
Генрі
Напевно один з найцікавіших фігур історії. Саме фігур, хоч і здавалось іноді, що він сидить за шахсатною дошкою, всеж він був також фігурою і зіграв свою партію.
Здоровань за метр вісімдесят - мав чорну чуприну, квадратне підборіддя й шорстку на вигляд шкіру. Його можна було би вважати красенем, якби не настільки байдужі риси, якби його очі за скельцями не вирізнялися порожнім поглядом і повною відсутністю емоцій. Він носив темні англійські костюми та парасольку
Я можу годину витрати, щоб описати кодного з персонажів, підмічаючи якісь дрібниці і зачитуючи розділи тлумачити їх. Але кому це треба ? Тому ще декілька цитат, щоб ви зрозуміли, який персонаж поверхнево і йдем далі.
Одні з моїх улюблених цитат про нього це:
Одного разу Генрі із зачудуванням дізнався від мене, що людина побувала на Місяці.
Генрі був настільки особливий, що взагалі не вʼязався з жодним конкретним місцем.
- Господи, Генрі. Ти ж якщо не вмертвиш себе одним, то доконаєш іншим.
Банні🐇
А мені сподобались його жарти, навіть в кінці книги вони викликали посмішку, навіть через призму погляду Річарда.
Розхристаний блондин, червонощокий, із вічною жувальною гумкою в роті та незмінним хорошим настроєм. Він ходив, глибоко запхавши руки в кишені штанів із пузирями на колінах. Щодень той самий аморфний піджак із брунатного твіду, потертий на ліктях, з короткими рукавами. Пісочне волосся зачесане з проділом наліво так, що пасмо незмінно прикривало одне око за скельцем окулярів. Звали його Банні Коркоран, причому «Банні» в якийсь неймовірний спосіб вважалося скороченням від «Едмунда». Гучноголосий ґелґотун, він завжди приваблював до себе увагу в їдальні.
Тей самий безтурботний, чудокуватий і гострий на язик персонаж. Котрий наче мав стати розрадою книги, однак став кістою в горлі. І через певні причини настільки, що герої пішли на вбивство. Чи згодна, що він заслуговував на це ? Ні. Навіть дивлячись чужими очима і переглянувши всі його недоліки - ні. Однак як і інші я дивилась, як він впав, його тіло окутав сніг і все…
Проте, мабуть, це вже очевидно, що я взагалі рідко згадував про мерця, тільки тоді, коли про нього так чи інакше хтось нагадував.По-моєму, решта переживала про вбитого не більше, а то й менше від мого, адже вони всі так довго залишалися в доброму гуморі й продовжували жити по-старому. Це все просто жахливо, але труп видавався такою собі декорацією, реквізитом, який затемна виніс на сцену технічний персонал
Так цитата не зовсім про Банні, однак думаю вона цілком описує його ситуацію. Він став лиш трупом, котрий міг невчасно спливсти
Джуліан
Джуліан, його можна описати, як того самого викладача, який подорожчав по всіх континентах, працював охоронцем в Чорнобилі і ось він зараз працює в вашому маленькому місті викладачем. І найдивніше, що він не бреше і можливо применшує.
Однак навіть цього замало, про нього якось сказали:
Яким чином, відповів він, узагалі можна переконати декана в тому, що поміж нас ходить божество?
Він - геній; що він - фальшивка; що він не мав вищої освіти; що в сорокових він належав до числа провідних інтелектуалів i товаришував Езрою Паундом i Т. С. Еліотом; що його консервативна снобістська родина давно заробила свої статки в старожитній банківській конторі або ж навпаки викупила чиесь заставлене майно під час Великої депресії; що він ухилився від призову на одну з воєн (і байдуже, що з погляду хронології це не вписувалося в жодні рамки); що він мав зв'язки з Ватиканом, або королівською родиною на Близькому Сході, або франкістською Іспанією. Що з цього правда й наскільки, не знав ніхто
І можливо ви думали тут буде фото, однак воно не потрібне. Як можна додати фото божества ? Це богохульство. Хай так і буде.
Звісно там було багато інших персонажів, як зазначає авторка можливо навіть цікавіших, однак в світогляді Річарда вони лиш масовка, котра і нездогадужться про основний сюжет.
Цитати‼️ ( можливі спойлери )
Навіть назва його бриніла суворими англіканськими нотками. Принаймні в моїх вухах, що безнадійно жадали Англії та лишалися глухими до солодкомовних похмурих ритмів місіонерських містечок
Мене засліпила ця раптова увага немовби персонажі улюбленої картини, зайняті своїми справами, несподівано підвели голови, відірвалися від своїх занять і заговорили до мене
Смерть - мати всій красі
Насправді тієї ночі, коли затонув «Титанік», співали вони геть не «Молоді літа», а гімни. Багато гімнів
Сортування спогадів за хронологічним принципом - цікава штука
За те, щоб жити вічно! - виголошує він тост
Найжахливішим у цей момент було те, що якимсь чином я це знав
Що в разі, коли хтось хоче прочитати Данте, зрозуміти його, то мусить прийняти християнство бодай на пару годин?
- Господи, Генрі. Ти ж якщо не вмертвиш себе одним, то доконаєш іншим
Ну, коли ти прокидаєшся вранці з усвідомленням того, що сьогодні в тебе на другу годину заплановане вбивство, то не думаєш про те, чим годувати труп увечері
Як же швидко він падав. Як же швидко все скінчилося
Убивство - це бруд. I вбивця занечищує будь-кого, з ким контактує. А кров можна змити тільки кровʼю
Моє життя переважно було дуже черствим і безбарвним. Мертвим, я хотів сказати. Світ завжди здавався мені порожнім місцем. Я не вмів одержувати задоволення від найпростіших речей. Почувався мертвим, чим би не займався. А потім усе змінилося. Тієї ночі, коли я вбив людину
Наче тут мав бути відгук
Книга мені сподобалась, вона не ідеальна і я згодна з деякою критикою, якої останій час багато. Так, так і ще раз так, іноді персонажі пласкі і здається самі стають реквізитом, однак це не кидається в очі і таке відчуття було лиш двійчі.
Однак не погоджусь, що те що всі герої не янголи ( мягко кажучи ) це погано. Письменниця не ідеалізує їх, аж ніяк. Там чорним по білому написано, щоправда поміж рядків.
Згадайте головне, ми все бачим через призму Річарда і не варто всьому вірити.
Не можу згадати, які ще були звинувачення до книги, але вирок - варто читати. Варто читати осінню ! Книга не 10/10, але не люблю цей формат оцінювання занадто багато нюансів.
Тому просто 5/5. Було цікаво, вона викликала емоції і запам’яталась, цього для мене цілком досить😶
Кінець
Варто було почати писати відгук раніше, емоції не ті, каюсь.
Пишу вже в спеку і з посмішкою згадую ті дощові дні, протягом яких читала книгу. Однак це була правильна книга в правильний час, бо не певна чи так би я відписа про неї, якби прочитала в зимку. Тепер ж вона назавжди залишиться з запахом чаю, спогадами про дорогу у Львів і звуком потягів, що щоночі їздили біля готелю
Якщо ви тут, то можливо вам сподобалась моя маленька сповідь. В будь якому разі дякую, що вислухали. Смачного чаю і тихої ночі🦦
