На підході гроза, а ти у полі.
Світ неначе завмирає, твій найсильніший крик щоразу розчиняється у шумі, і ти перестаєш чути своє дихання й серцебиття.
Хвилі трав із наближенням хитають твоє тіло по зеленому морю.
Хмари повисли прямо над тобою, зі всією своєю важкістю рвуть простір спалахами.
Вітер без перестану б'є по вухах й ти дозволяєш йому захопити свій розум.
Кожен клаптик шкіри починає чути вміру солодкі смаки прохолоди.
Пóриви вітру немов по черзі розсипають твій одяг і плоть, а ти й не борешся з бажанням взяти участь в цьому чарівному дійстві.
І тіло вже у русі.
