В цій війні шизофренічній
Тихо так сьогодні.
Що аж чути — по обличчю
Б’ється дощ холодний.
Як спадає він на листя,
З листя вниз у трави.
На зруйноване обійстя,
Релі де та лави
На пів спалені темніли
Привидами саду… —
Не дерева де, а тіні,
Чи безлисті лати —
Огорожею жердини
Мов постали в злеті
Між минулим та руїни,
Рубіконом Лети.
Чорний весь, без віт, без листя
Під дощем у літі
Сад як реквієм обійстя,
Як журба над світом…
Коли чути - по обличчю
Б’ється дощ холодний
В цій війні шизофренічній
Тихим днем…сьогодні.
