У бункері Сахарова панувало напруження. Артем не знав, як пояснити Арту, де дівчина. Сталкер дивився на нього немигаючим поглядом. Здавалося, ще секунда — і він вибухне. Арт спитав зловісним голосом:
— Як?
— Не знаю. Вона просто встала і пішла.
— Куди?
— Не знаю. Я ж не виходжу з бункера.
Арт пішов до професора. Сахаров щось вивчав під мікроскопом. Клацання дверей його відволікло. Перед ним стояв Артур. В його очах читалося питання. Сахаров зняв окуляри і сказав:
— Ми нічого не могли зробити. Вибачте.
Арт розвернувся і вийшов. Потім, у кімнаті, сталкер сидів і беззвучно плакав. Цвях у труну стосунків з дівчиною, встромлений на болоті Доком, забили остаточно.
«Ми, помічені Зоною, завжди ходимо по одному. Бо ми всі когось втратили...». «Якщо ви будете поруч зі мною, станете здобиччю Зони...».
Арт не чув цих слів, що Видра казав Лірі там, у Темній долині. Але він зараз чітко чув їх у своїй голові. Він — помічений Зоною. А Ліра — його жертва за цей статус. «Когось втратили...» — це звучало в голові. Що тепер? Документи віддав. Залишився борг бізнесмену. Хоча для нього він був мертвий. Треба повернути. Останнє, що він зможе зробити для батька.
Подав голос КПК: «Четверо з п'яти. У Лісника за два дні». Повідомлення від Дегтярьова. Четверо з п'яти?.. Арт зібрався в дорогу. До Рудого лісу недалеко. А два дні — термін. Треба було поговорити з Барменом... Сталкер зібрався і вирушив. Вирішив ризикнути і піти через Дику територію...
Біля стежки до тунелю з «жарками» сталкер обернувся. З пагорба було добре видно бункер, що стояв посеред затягнутого хімічним туманом болота. Там залишився шматок його душі, який Ліра понесла з собою невідомо куди...
На базі «Долгу» в кабінеті Вороніна сиділи генерал, Музиченко і Анубіс. Налиті кров'ю очі бійця видавали його стан. Він кинув жорсткі диски на стіл і глухо промовив:
— Ці залізяки коштували сім життів. Полкане, зроби все, щоб це було недарма.
Музиченко мовчки забрав диски. Слова були зайві. В дверях кабінету полковник обернувся і сказав через плече:
— Пришли групу до мене. Я дам, що обіцяв.
Воронін кивнув. Музиченко вийшов. Генерал звернувся до Анубіса:
— За два дні виносимо базу мерків. Ти, ясна річ, у справі.
— Хто ще?
— Всі. Ми, «Воля» і бандити.
— Дожилися, блін. То «Волю» душили, тепер в бій з ними.
— Таке життя. Сьогодні відпочивай. Але за два дні маєш бути готовий.
Анубіс пішов у бар. Офіціантка принесла йому літр горілки і закуску. Ніхто не ризикнув спитати, що сталося. А його думки були там, у лабі на «Затоні», де залишився його брат по зброї. Де вони дали свій останній бій псевдовелетню...
На «Скадовську» Сич, торговець, приймав замовлення. Дегтярьов особисто попросив забезпечити півтора десятка бандосів надійними стволами, бронею, боєприпасами. Готувалося щось грандіозне. Завтра мала прийти доставка. Султан, що повернувся з Бару, в загальному описав ситуацію. Сич звик зайвих питань не задавати. Тим більше, якщо це пов'язано з полковником СБУ.
Султан доручив Костилю відібрати півтора десятка найкращих. Братки, не призвичаєні до цілеспрямованих бойових дій, виглядали розгубленими. Декотрі боялися.
— Ні, ну в натурі. Як це — атакувати мерків? Там же специ. Нас же перемочать к монахам.
Султану теж не подобалось. Але при нападі на головну базу неясно, як відреагують найманці. Чи у відчаї не почнуть штурмувати «Скадовськ»? А він за відсоток зобов'язаний організувати безпеку на суховантажі. Якщо не дотримується слова — то хто він тоді? Сявка? Балабол? Це гірше, ніж куля.
— Можливо. Але є план. Нам Дегтярьов, в натурі, підігнав мислю. Дивись...
Султан розгорнув схему і коротко переказав план. Костиль замислився. Тоді промовив:
— Може проканати. Тільки треба це робити на світанку, коли найкраще кемарити. По троє обстрілюють з трьох боків, а четверо лізуть в колектори. Якщо не спалимося — може вийде.
Султан замислився.
— Можна їх там блокувати і не випускати.
— Не варіант. Перший викид — і після нього вони вилізуть.
— Теж правда. Тоді спробуємо так, — Султан тикнув пальцем у схему.
Костиль погодився. А що йому залишалось?
Арт йшов, тримаючи карабін в готовності. На будівництві нікого не було. Вагончик порожній. Ліжко, де йому переливали плазму, стілець, на якому Вовкодав допитував Ліру. Он навіть слід від ножа видно. Крем казав правду: весь опорник на Дикій території шукав їх. Ну, тепер їх одним сквадом менше. Ще чотири ходили по Зоні.
Арт безшумно йшов повз ангари з аномаліями. Не було навіть мутантів. Дуже дивно. Зона ніби спала в передчутті чогось страшного. Сталкер знайшов у аномалії артефакти «Місячне сяйво» та «Пружину». Хороший хабар, можна непогано продати. Від вбитої Лірою химери залишилися самі кістки — таку гору м'яса собаки, мабуть, їли довго.
Раптом Арт присів і сховався за вагон. Почав потріскувати дозиметр. Залізяка була неслабо опромінена. За пів хвилини почулося виття снорків і постріли. З-за ангара показалося троє мерків і з півдесятка мутантів. Арт зарядив жекан і чекав. Він бачив, як один з наймитів від потужного удару відлетів і впав на рейки. Судячи з сіпання ніг, хребет «вийшов з гри». Мерки не дуже вміли воювати. LR-300 одного з найманців заклинила, і він в ту ж секунду заплатив за це життям — нога снорка врізалася у вухо наймита. Арт на фізичному рівні відчув хруст шийних хребців.
Останній найманець був доволі спритний. Він застрелив двох снорків, вихопив пістолет і намагався добити останнього. Навіть поцілив у мутанта в стрибку. Але це його не врятувало — зупиняючої дії «Глока» не вистачило. Снорк замість корпуса вдарив його по ногах. Коліна мерка вивернулися в інший бік, і він з криком болю і жаху впав. Снорк підвівся, і його голову рознесла куля. Мерк повернув голову і побачив сталкера, що підходив до нього. Він його впізнав. Це Арт. Вони його й шукали.
Сталкер підійшов ближче.
— Мене шукаєш, мерку?
Голос спокійний, зловісний. Наймит ясно усвідомив, що він покійник. Навіть якщо сталкер його не доб'є — мутанти з'їдять. Тому він різко схопився за ніж. Яскравий спалах — останнє, що він побачив.
Арт оглянув тіла. Сині аптечки, натівські патрони. Гвинтівки LR-300 та L85A1 його не цікавили. За кільканадцять метрів він знайшов четвертого. В нього була G36. Таку машинку гріх було не взяти. Знайшовши у мерка три запасні магазини, гранати до підствольника, Арт подумав: «Ніфіга собі улов». Колись на спільних навчаннях в Литві йому довелося постріляти з такої гвинтівки. Враження були «вау». М'яка, майже без віддачі, з відсічкою по три набої, інтегрований регульований приціл з цейсівською оптикою, що дозволяла вести прицільний вогонь навіть в сутінках. І доволі надійна. Тепер, маючи штурмову гвинтівку і біля сотні патронів до неї, Арт почувався впевненіше. До Бару було недалеко...
У Мертвому місті підготовка тривала повним ходом. Вовкодав, розуміючи, що угруповання йому не спустять скоєне, особливо «Долг», готував базу до оборони. Вогневі точки підсилювались людьми. До кулеметів споряджали короби для перезарядки. Вовкодав розпорядився випустити в місто, крім патрулів, кілька прихованих груп. Вони мали таємно оцінювати обстановку, а при виявленні чужих — повідомити і затримати. Мертве місто наповнилося автоматними чергами, вибухами, виттям мутантів та зомбованих.
Також він розпорядився підірвати каналізаційні мережі. Вихід з колектора в невеличку річечку на околиці міста було підірвано і засипано. Підходи до бази були заміновані. Розтяжки стояли мало не в кожному домі. Вовкодав не був новачком у таких справах. На горищі бази, у будинку культури навпроти і в двох п'ятиповерхівках по боках були розміщені розрахунки ПЗРК «Стінгер» — на випадок штурмової авіації. Хог не знав точної кількості особового складу і подав Музиченку приблизну цифру. Вовкодав мав у Мертвому місті біля шістдесяти чоловік — озброєних і мотивованих.
Після вбивства Душмана та перевороту він зібрав усіх у великому вестибюлі бази і сказав:
— Я зробив те, що зробив. Якщо Гриф виконає завдання — ми отримаємо інформацію, від продажу якої ми всі будемо забезпечені на все життя. Якщо ні — до нас прийдуть. І якщо ми відіб'ємось — для нас відкриється вся Зона, крім «Агропрому». Я думаю, що гра варта свічок!
Гуркіт прикладів по підлозі йому сказав, що всі згодні. Наймити — збіговисько колишніх командос, які більше нічого не вміли, окрім як воювати. З дрібними винятками. Були й такі, що бачили в цьому якусь романтику, але їх були одиниці, і в основному вони чистили картоплю на кухні...
Тоді ще бійці на базі не знали, що Гриф, Чорний і Тесак загинули. І що до них прийдуть в будь-якому випадку...
