Починаю переносити сюди свої давні статті з Медіума. Першим буде цей лонгрід про вкрай неприємного мені персонажа книг + ігор + серіалу про Відьмака Геральта з Рівії, а саме Тріс Мерігольд.
Не люблю я її. Для мене Тріс — втілення всіх найгірших стереотипів про жіночу дружбу. Тому мене досі дратує популярність цієї персонажки в гік-колах та поза ними. Втім, я чудово розумію, звідки вона взялася, і чому мій погляд на цю жінку відрізняється від погляду фанатської спільноти.
Чому так?
Справа в тому, що з Тріс Мерігольд я познайомилась у першоджерелі — циклові книг “Відьмак” польського письменника Анжея Сапковського. І персонажка, яку ми там бачимо, дуже сильно відрізняється від її ж у серії комп’ютерних ігор від студії CD Project Red, яка і принесла героям книги світову популярність та статус культурних ікон. В іграх, попри те, що світ Сапковського було збережено дуже акуратно, всі персонажі (крім Любистка) зазнали деяких змін. Найрадикальніші дістались саме — сюрприз! — Тріс Мерігольд, які перетворили доволі несимпатичного персонажа другого плану на головну героїню, що авансом отримала віз фанатської любові. В той же час, канонічна головна героїня, одна з трьох центральних героїв циклу Йеннефер стараннями розробників гри для половини фен-комьюніті перетворилась на антигероїню та “опудало для фанатів”.
Отже, як так вийшло?
1 Дві причини: ліва і права
CD Project Red сексуалізували Трісс, викинувши при цьому центральну деталь її образу. В романах вона отримала страшні рани у битві на Соддені, які навіть чародійки не змогли загоїти повністю, тож усюди, де описувалась зовнішність Трісс, вона була у сукнях, наглухо закритих аж під горло. У третій книзі вона говорила, що ніколи більше в житті не одягне декольте, тобто, в неї навіть не було надії на те, щоб приховати шрами. Через це у неї сталась фіксація на тонкій талії, розмір якої став для неї справжньою манією — Тріс з нею навіть біцепси рибачок порівнює. І на рудому волоссі (точніше, кольору молодого каштану, що дещо ближче до шатена). Але: ніяких декольте в неї не було, і бути не могло.
Що ж ми бачимо у іграх? У найпершій же частині, з доволі примітивною графікою при зустрічі з Тріс нам в очі кидається не талія, а декольте до пупка. І ні, я не перебільшую.
У другій грі її образ куди ближчий до канону. “Душа” вже не “нарозпах”, більшу частину гри вона бігає в костюмі під шию. Та гра починається зі сцени з голою Тріс, та й в усіх еротичних сценах із нею гравець чудово бачить: ніяких шрамів у неї немає, з її бюсту можна писати картини.
Більше того: саме в той момент Тріс з’являється на обкладинці польського “Плейбоя” (як “dziewczyna Geralta”, але про це трохи згодом). І знову — в неї ідеальна, прямо картинно-модельна фігура, без натяку на бойові рани.
У третій грі “Відьмак” розробники знову забили на канонічний одяг і наліпили Тріс чергове декольте, хоч і дещо скромніше, ніж у першій частині.
Втім, зіркою косплею став інший, альтернативний образ. Знову з декольте до пуза, тільки тепер у відповідній часу якості рендера.
Така сексуальність вже просто абсурдна: косплеєркам доводилось тканину до тіла лаком та клеєм ліпити просто щоб випадково не оголити бюст. А, на відміну від Дженіфер (співпадіння? не думаю!) Лопез, Тріс не просто по “червоній доріжці” дефілювала — вона бігала, чаклувала, емігрувала, потрапляла в полон, виживала в камері тортур, і так далі. Як їй це вдавалось? Розробники залишили це на розсуд гравця.
Просто для порівняння, погляньте на “канонічний” та “альтернативний” образи Йеннефер з третьої гри (у перших двох її взагалі немає). Яке таке декольте? Шию показали — і досить! В альтернативному луку їй ще “щедро” відкрили плечі та відвалили ажурні панчохи.
Звичайно, можна послатись, що ці дві жінки дуже різні, і виглядають вони теж по-різному. Але те, наскільки ігровий образ Тріс паразитує на гормонах, і наскільки від них ізольована Йеннефер, аж кидається в очі.
Я не проти сексуальних жінок у іграх. Але я проти того, коли заради сексуальності абсолютно перепахують весь образ. Поспілкуйтесь із дівчиною з якоюсь особливістю зовнішності, яку вона вважає дефектом, і подивіться, як сильно ця особливість впливає на її характер. Найпростіший варіант: дівчина вважає себе товстою. А тут — шрами на декольте! На місці, яке кожна чародійка вивалює з приводу і без. Скільки комплексів, страхів, неврозів і реакцій на них таке провокує? Це — база, фундамент, скелет образу. У “книжкової” Тріс через ці шрами постійні “в’єтнамські флешбеки” і паніка перед небезпекою. Але розробники гри одним махом весь цей скелет викинули, просто заради того, щоб зробити образ сексуальним.
2 “Та я навіть не знаю, хто ти!”
У книгах Тріс Мерігольд — персонаж третього плану. У перших двох книгах вона взагалі відсутня, потім час від часу виникає на сторінках, але після вступу в Ложу Чародійок практично втрачає свою незалежність і перетворюється на її слухняне знаряддя. Лише іноді слабко протестує, коли це може наблизити її до Геральта. Навіть долю своєї подруги Йеннефер вона з’ясовує саме за дорученням Ложі.
Натомість у серії ігор вона діє від прологу першої, і до останніх кадрів (або навіть епілогу, залежно від вибору гравця) гри третьої. Без неї не проходить жодного головного квеста, вона витягає Геральта з пари халеп, і її Геральт шукає у грі другій. Саме вона виглядає абсолютно незамінною, і без неї пригоди відьмака нібито мали б закінчитися на старті. Хоча за книгами Геральт і не з такого лайна вилізав, хоч і дещо пошматований.
Йеннефер же є одним з трьох центральних персонажів книжкової саги. Саме вона виникає на першій сторінці першої книги, і гине на останніх сторінках останньої. Вона є одним з основних ПОВів саги (тобто, виступає своєрідною “камерою”, крізь яку читач бачить суттєву частину подій), а коли вона випадає з читацького ока, і ми не знаємо її долі, про неї постійно згадують інші центральні персонажі. Всі події книжкової саги читач так чи інакше проводить із Йеннефер.
Натомість у першій грі Йеннефер просто немає, а у другій вона виникає винятково у вигляді частково анімованих “флешбеків”. Герої іноді її згадують, але настільки опосередковано, що незнайомий з книгами гравець легко може прийняти її за Тріс. Ба, навіть кращий друг Геральта Любисток, який на власні очі бачив, що Геральт покинув цей світ разом з Йеннефер, зустрівши відьмака, навіть не питає: “Де твоя жінка, чувак?”. Цирі (другий за важливістю персонаж циклу) теж практично не згадується, хіба що знову — як персонаж казки чи переказу. Всі особисті почуття відьмака (а з ним і гравця) так чи інакше замкнені на Тріс Мерігольд, наче нікого іншого в нього ніколи й не було. У третій грі Йеннефер нарешті з’являється, але й тут розробники в останній момент викидають повністю згенеровану кат-сцену, у якій Йеннефер спостерігає, як Геральт тренує Цирі, і вони всі троє — чорт забирай! — виглядають як справжня сім’я. Яку Тріс, до речі, розбиває. А це був один з небагатьох моментів, коли Йеннефер представлена у абсолютно позитивному світлі.
3 Шлях до серця відьмака лежить через…
Основна задача, яку ставить собі “книжкова” Тріс, звучить так: будь-якою ціною повернути собі Геральта. І їй це не вдається. Серйозно: протягом всіх 7ми (чи 5ти від першої появи Тріс) книг циклу немає жодної інтимної сцени з Геральтом попри всі її старання. Вона надійно сидить у відьмачій френдзоні, попри те, що він, як і у грі, жодної спідниці не пропускає, включно зі знайомою нам за грою Шані. Він завжди повертається до Йеннефер. Втім, серйозна конкурентка в неї таки була. І звали її — па-бам! — Фрінгілья Віго, у грі — епізодичний персонаж з Ложі Чародійок. Та й то: на момент роману із нею Геральт впевнений, що Йеннефер його зрадила, та все одно постійно називає її іменем Фрінгілью, чим дуже її розчаровує. Тріс? Роман із нею згадується, як дуже давнє діло, що — знову! — прийшлося на розлад із Йеннефер, і заради якого Тріс довелось застосувати магію. Проте надовго її все одно не вистачило.
А тепер порівняємо з тим, що нам пропонує серія ігор. У першій нам доступні дві інтимні сцени з Тріс, перша з яких приходиться на пролог. Її можна скіпнути, хоча гра аж штовхає погодитись (замок, ти тільки-но її вилікував, “мені вже набагато краще…”). Друга сцена взагалі недоступна, якщо гравець обирає роман з Шані. Тобто, тут маємо плюс-мінус баланс.
Найбільш форсовано роман із Тріс просувається у другій грі: “Відьмак: Вбивці королів”. Блін, вона починається з ранку в її компанії, навіть якщо попердню гру відьмак провів з Шані. Цього разу їх переривають, але ситуація доноситься однозначно: вони — коханці. По-друге, Тріс — єдина опція для “серйозних стосунків” у цій грі. Перша нам пропонує Шані, третя — Йеннефер, а от у другій грі Геральт або з Тріс, або… з нею ж, тільки не так активно. По-третє, місцями роман із Тріс прямо прошито в геймплеї. Я пробувала пройти секвенцію про троянду спогадів без Тріс. Моє враження: квест на це не розрахований. Мало того, що він в три рази коротший за парний варіант і викликає враження створенного “на відвали”, так ще й внутрішньоігрові підказки не спрацьовують. Спроба завершилась тим, що посеред квеста гра в мене заглючила (я не могла вибратись із підземелля, оскільки вихід мені не відкрився), і я плюнула та відкотилась на попередній сейв-поінт, де вже взяла Тріс із собою. До чого я веду? До того, що гра з усіх сил нав’язує гравцеві цей роман хоч тушкою, хоч опудалом, себто, без кат-сцени.
У третій грі в нас по-перше, з’являється Йеннефер, на яку ну дуже давно чекали “книжники”, по-друге, баланс еротичних сцен таки зміщується на її користь (дві проти однієї з Тріс). Але і тут гра хитрує: роман із Тріс та бажання залишитись із нею введені до початку романтичної лінії з Йеннефер. Тобто “некнижному” гравцеві пропонують двох персонажок: перша — відома за трьома іграми, друга — абсолютний “кіт в мішку” з неприємною першою зустріччю та постійним гундінням “шукай доньку, тряпка”. Та й їхні романтичні квести кардинально розрізняються. Для Тріс нам пропонують згадати все, що ми разом із нею пережили, а при прощанні з нею над душею ще й Дійкстра стоятиме. А Йеннефер нам запропонує… розірвати наш зв’язок, аби перевірити, чи справжні наші почуття? Тобто, жінка, що віддала життя, намагаючись не дати Геральтові померти (поки Тріс стояла поруч і хитала головою, які ж ці спроби марні), припускає, що це не була любов? Ви серйозно? Це і знайомих з Йеннефер персонажів розбісило (один мій приятель взагалі заявив, що після такого б її в мішку втопив), а незнайомим просто виглядатиме як формальне розлучення з давно остогидлою дружиною.
4 “Здохни, подружко!”
Пам’ятаєте, я почала з того, що не люблю Тріс? Ось нарешті я й дійшла до того, чому саме. І чому для мене вона втілює найгірші прояви стереотипної “жіночої дружби”. Отже, почнемо.
Ставлення Тріс до Йеннефер у книгах можна описати фразою: “Твій відьмак мені потрібніший, ніж ти, подруго”. Принаймні, так вона постійно поводиться. Починаючи з історії того, як вона Геральта звабила. Нагадаю: Тріс заздрила стосункам Геральта та Йеннефер (з усіма їхніми штормами та гойдалками) і, дочекавшись чергового розриву між ними, тупо звабила Геральта. Застосувавши при цьому магію. Тобто, ніякої там фатальної любові, ніяких страждань… Просто: з’явилась можливість — скористалась. І плювати на свою типу “подругу” (а її це дуже зачепило— вона Тріс про це у кожній книзі нагадуватиме). Таке собі. Але найбільш огидну витівку Тріс ми спостерігаємо у книзі п’ятій.
Ситуація така: пару книг тому відбувся бунт на Танеді. Йеннефер хотіла сховати Цирі в безпечному місці, але Тісайя де Врійе її запевнила, що бунт можна зупинити. Вони прорахувались, і їхні дії призвели до м’ясорубки. Йеннефер зачаклувала і викрала лояльна злодію Вільгефорцу чародійка Франциска Фіндабар, тож ані слова на свій захист вона сказати не могла. Тож Геральт запідозрив, що вона його зрадила. Після того, як її розчаклували, Йеннефер усвідомила, в якій небезпеці Цирі, і, плюнувши на Ложу Чародійок, кинулась Цирі шукати своїми методами. Ці методи заводили її в пастку. Розуміючи, що вона може загинути, Йеннефер наостанок зв’язується з Тріс, яку все ще вважає своєю подругою, аби залишити їй “останнє слово”.
По-перше, Тріс виявляється не одна — з нею сидить більш досвідчена та винахідлива в інтригах чародійка Філіппа. Саме вона під повну мовчанку Тріс, починає з Йеннефер розмову.
По-друге, сама розмова виглядає приблизно отак:
Йеннефер: Я знайшла дуже важливу інформацію. І я можу загинути. Якщо я не повернусь, допоможіть мені в обмін на цю інформацію.
Філіппа: Ні. Ти пішла проти нашого плану, ми тебе не рятуватимемо.
Тріс мовчить.
Йеннефер: Гаразд. Тоді хоча б скажіть Геральтові, що я ніколи його не зраджувала.
Філіппа: Ні. Він може нам заважати. До того ж, він все одно скоро загине.
Тріс мовчить.
Йеннефер: Врятуйте його. За інформацію.
Філіппа: Ні. Без нього легше буде маніпулювати Цирі.
Тріс знову мовчить (ах, яка любов! яка любов!).
Йеннефер: Тріс, тобі хіба наплювати, що Геральт може загинути?
Філіппа: Залиш Тріс у спокої.
Нарешті Тріс вирішує щось промовити:
Тріс: Пробач мене.
Йеннефер: Ніколи.
Після цього Йеннефер жодного разу не назвала Тріс подругою.
Чому ця сцена настільки огидна?
Тому що просто своєю пасивною згодою з Філіппою (і бажанням їй вислужитись) Трісс зраджує Йеннефер (кидаючи її на смерть), Цирі (погоджуючись позбавити її двох найближчих людей заради маніпулювання нею) і самого Геральта (погоджуючись на його швидку загибель).
Після цього моменту вона для мене вмерла. І не лише для мене.
Тріс при цьому чудово розуміє, яку підлість чинить. В останній книзі вона відчайдушно шукає зустрічі з Геральтом, аби виправдатись і заглушити сумління. З Йеннефер вона навіть не намагається поговорити — розуміє, що її ніколи не пробачать. Поговорити з Геральтом їй не вдається: він разом з Йеннефер помирає на очах у Тріс, яка навіть не намагається якось їм допомогти.
Чи сказано бодай щось про ці події протягом аж трьох ігор серії? Ні. Ані слова. Навіть Йеннефер про це “забуває”.
Втім, у грі Тріс теж відрізняється. Найбільш кричущий її вчинок — мовчанка і про Йеннефер, і про Цирі. Протягом двох ігор жодного слова про них не лунає від Тріс з її власної ініціативи. Ще раз: вона не розповідає чоловікові, якого вона типу-любить про те, що в нього були жінка і донька. І якщо мовчання про Йеннефер ще можна “пояснити” конкуренцією, мовчання про Цирі виглядає просто підло.
Але знову ж таки, ця мовчанка опиняється на другому плані. У першій грі вона відтінена фразами Тріс про те, що вона боїться, що Геральтові зашкодить швидке відновлення пам’яті (ну звісно, це ж не полювання за стригою); у другій грі вона постійно повторює, що хоче допомогти. Та й Йеннефер постійно каже, що Тріс — її подруга, попри те, що за книгами це вже давно не так.
Я б могла ще досипати порівняння квестів та подій, пов’язаних з персонажками ігор (типу тої ж самої некромантії), але не буду. Краще спробую пояснити…
… То навіщо вони так зробили?
Дійсно: нащо CD Project Red зробили стільки для того, щоб вибілити одну-єдину героїню?
Думаю, на те є кілька причин:
Компанія хотіла створити любовний трикутник. І зробити це у популярному фентезійному світі, що вже мав як купу фанатів, так і відомого творця з важким характером. Треба було “витягнути” одну з героїнь всесвіту на те, щоб конкурувати з суперхаризматичною Йеннефер. Вони обрали Тріс з її відвертою схибленістю на відьмакові. Хоча варіант з нільфгаадкою Фрінгілією Віго теж цілком собі лежав на столі, хоч і був би складнішим у втіленні.
Якби розробники залишили Тріс Мерігольд канонічні шрами, для гравців дилеми б просто не було. Ставлення до персонажів комп’ютерних ігор є доволі споживацьким, тож Тріс би відкидали, тому що “бєєє, в неї цицьки стрьомні”.
Йеннефер — жінка з дуже складним характером (але не настільки, як зобразили у грі — вона куди ближча до Тріс з гри першої). І через це не всім подобається, навіть найвідданіші її фанати її не одразу полюбили. Тож розробники і вирішили ввести їй альтернативу.
Амнезія Геральта — сюжетотворча тема гри. “Книжковий” Геральт достатньо добре орієнтувався у політиці, аби дотримуватись нейтралітету і лавіювати між ворожими силами. В більшість “ігрових” виборів він би просто не вв’язувався. Аналогічно з жінками та Цирі: якби він зустрів Йеннефер одразу, він би по-перше, тримався її, а по-друге, миттєво згадав би про Цирі й кинувся її шукати. А сюжет “батьки шукають дитину” залишає менше геймдизайнерської свободи, ніж сюжет “самотній герой шукає, хто він є”. Тож Геральт не міг зустріти Йеннефер на старті першої гри, тут був потрібен інший жіночий персонаж.
І, скоріше за все, тут не обійшлось без особистих симпатій — Тріс теж мала свій табір фанатів. Хоча б через руду шевелюру.
Тепер нащо я це все розписала? Не лише для того, аби висловити свою особисту антипатію до Тріс (хоча і для цього теж), але й для того, щоб відповісти на два питання:
Яким чином можна трансформувати/сформувати нове ставлення до персонажа, що має достатньо відому літературну першооснову?
Для чого це було потрібно розробникам гри? Враховуючи те, що Геральт вже мав канонічну пару.
Я не скажу, що CD Project Red “все правильно зробили”, оскільки мене особисто дратує результуюча популярність Тріс. Але, враховуючи те, яку гарячу дискусію на тему “Тріс чи Йеннефер” вони спровокували у середовищі геймерів (бо до появи ігор таке питання навіть не ставилось), їх план мав успіх. Маркетологи та сейлзи CDPR точно були задоволені.
