Випробування часом — це універсальний тест на якість речей, людей та ідей. Особливо ідей. Особливо у сфері, яку постійно змінюють технології. Сто років, як на мене — доволі прийнятний відрізок часу, шоб бути суддею. Саме стільки виповниться цього року з моменту виходу книжки “Today And Tomorrow“ Генрі Форда, того самого “баті американського автомотіву”. І навіть якшо ви далекі від сфери індустріального машинобудування, заводів, конвеєрів і бізнесу як такого, повірте такій самій далекій людині на слово: це дуже корисний текст. В цьому і пробуватиму вас переконати. Але перед тим, як я поділюсь з вами своєю інтерпретацією його ідей,
ДИСКЛЕЙМЕР:
Підходьте до прочитання шо оригіналу, шо цієї статті з критично холодним розумом. Бо обидва тексти можуть бути пропагандою і маркетинговим ходом. Ваше завдання — побачити пропагандою і маркетингом чого.
Так, мені відомо шо сей пан дуже різко змінював свою думку стосовно багатьох питань: єврейського, військового, профспілкового. І шо з ним було чимало публічних шкандалів і публічних вибачень. Можете його закенселити, але давайте після прочитання книжки.
Цю книжку пан Форд писав в колаборації з Семвелом Кроузером. Або пан Семвел Кроузер її написав, а пан Форд заапрувив. Ну ви шарите як то робиться.
Передача відповідальності відбулась, то ж можна тепер писати шо я думаю про Фордівське сьогодні та завтра.
Головне — крутий сервіс
І це не про СТО. А про те, шо успішним, проте нечесним людям можуть пробачити багато, за умови, якшо вони надають високий рівень послуг і якщо вони мають унікальне бачення як можна досягти чогось кращішого.
The men of larger vision naturally bested the others. Their methods were sometimes immoral, but it was not their immoral methods that accounted for their success—it was their larger vision of needs, and ways and means to fulfill them. There must be a tremendous amount of right vision in anything if it is to survive dishonest and cruel methods. … Dishonest men do sometimes succeed. But only if they give a service which exceeds their dishonesty.
Це мені нагадало ідолізацію Маска, фріковість Ніколо Тесли — ооо, рекомендую почитати його автобіографію! — і фразу, з якою мені важко погодитись, про “ціль, яка виправдовує засоби”. Назвемо це етичною дилемою Дейнеріс Таргарієн. #iykyk
Бізнес завжди мусить функціонувати на благо суспільній вигоді і з думкою про людей
Справжній бізнесмен — це той, хто завжди спочатку думає, яку користь він може принести суспільству, а вже потім переймається прибутком. Зрештою, якшо він робить все правильно, йому не потрібно буде особливо паритись про прибуток, бо він обовʼязково буде.
Це, до речі, фундаментальна ідея Форда. Думай як ти можеш вирішити проблему людей, покращити їхній добробут. Але разом з тим, цей самий Форд мав багато конфліктів з профспілками і вважав їх злом, яке стримує розвиток і заважає робітникам. Логіка, напевно, в тому є, але її важко побачити поза суперечливістю цих двох ідей.
Звʼязок суспільства (public), грошей і влади
Попри те, шо Форд не сприймав концепцію профспілок, в своїй роботі він постійно підкреслює важливість розуміння бізнесу, шо він, цей бізнес, можливий лише завдяки громадськості і працівників. Більше того, Форд писав, шо якшо великий бізнес і заробляє завдяки покупцям надлишкові гроші, то він зобовʼязаний вливати це на благо тих же покупців і формі або дешевших цін на товари-послуги, або покращення їхньої купівельної спроможності (створення нових робочих місць, інвестиція в навчання, розвиток інфраструктури).
Це ідея, яка, з моїх спостережень, дуже далека для наших широт. Набувати багатства заради багатства індивідуального все ше залишається пріоритетом. А в рамках глобальних — це не окей з багатьох причин, таких як акумуляція влади та ресурсів руках одних людей, дедалі більший розрив між дуже багатими і дуже бідними, етс. І в країні, яка на щастя чи на жаль ше не викристалізувала якусь основну лінію розвитку, “ресурси в одні руки” грає проти всіх людей.
Чомусь згадується про важку промисловість на сході України і приватизацію в 90-х. Гра на збагачення призвела до того, шо все, на чому фокусувались люди — це відпрацювати зміну, без адекватних умов для розвитку своїх інших людських сторін.
Перетворення певної території на суто індустріальну зону потягнуло і те, шо жителі цієї території жили по лише індустріальним законам і порядкам. Як це часто буває, відсутність будь-чого іншого означає атрофізацію, знечулює до інших категорій. І я переконана, шо цей самий сценарій може бути присутнім в будь-якому іншому регіоні за подібних умов. Це дисклеймер, шоб ви не поспішали кидати в мене гнилими томатами.
Я думаю, шо зараз у нас могли бути зовсім інші обставини, якби екстра гроші вливались назад на благо суспільства. Проте, як саме було б, ми ніколи не дізнаємось. Залишається лише сподіватись, шо підхід великого бізнесу до суспільства, завдяки якому той бізнес і є великим, зміниться саме в сторону співпраці з цим самим суспільством.
Про благодійність
В цьому тексті благодійність і профспілки Форд вважає максимальним злом.
Перше — тому, що воно не продукує ніякої цінності, а лише забирає її, якшо ми говоримо про просте давати гроші комусь, а не про давати можливості (отут він дуже за).
Друге — тому, що ці організації зменшують дух суперництва, який є рушієм всього підприємницького.
Мені згадалась одна історія, коли до мене підійшов чоловік попросити грошей. Я шось була в настрої порозпитувати його на шо гроші, де він працює і тд. Сказав, шо ніде. Запропонувала йому піти з ним в службу зайнятості і допомогти з пошуком роботи. На шо він мені сказав: “Сама іди і працюй”. Не знаю чи треба казати, шо я а) знатно офігіла від почутого, і б) шо грошей він від мене не отримав.
Я теж за те, шоб люди мали можливості заробляти свої гроші, а не отримували їх як подачку з чиєїсь доброї волі. Як мінімум через те, шо процес добування цих грошей
а) трошки організовує людину,
б) тримає цю людину серед інших людей,
в) спонукає відчувати гордість за те, шо вона заробила (тут просто згадайте про свої перші зароблені гроші), і
г) додає впевненості і цінності.
Можливо, з двома останніми пунктами не погодяться терапевти. Я теж не з усім їхнім погоджуюсь. Ну, штош, таке жеття.
Про ресурси
Форд писав, шо за сталлю, залізною рудою та іншими копалинами стоїть все майбутнє. І не лише в плані прогресу — в плані конкурентоспроможності і першості теж.
І з цим важко не погодитись, бо якою би супер-крутою не була електроніка в машині, останнє слово завжди буде за тим, з чого зроблена і чи достатньо міцна і надійна металева коробка.
Поки читала той розділ, в моїй голові гуляла думка про басейни і родовища всякі, які знаходяться на окупованих територіях.
Про Азовсталь.
Про вугільні шахти і сталеварні підприємства, які працюють тепер для збагачення загарбників.
Про те, як більшість із цих підприємств ще до вторгнення стала “дійною коровою” для бізнесменів, які, очевидно, не читали ніколи цей текст Форда. Або читали і не зрозуміли хулі він так вписується за цей простий нарід, шо йому, цьому простому народу, крім зарплати ше шось треба. Найбільше подумалось от про що.
Нещодавно мені потрапив репорт McKinsey по semiconductor market. Ну і між всіма ринковими прогнозами на наступні Х років, вплив “конфлікту в Україні” (так-так, у бізнес-аналітиків шось не набирається на компʼютері словосполучення “повномасштабне вторгнення росії в Україну”), та графіками гонки в мікрочіпному виробництві, я звернула увагу на статистику, скільки відсотків копалин/сировини, що потрібна для виробництва, залягає на територіях певних держав.
Усвідомлювати, шо Україна в топі експортерів благородних газів і деяких благородних металів, звісно, дуже приємно, бо ж, кагбе, непоганий важіль впливу на цю всю гонку. Звісно, вторгнення росії це змінило.
Не настільки приємно розуміти, шо mineral deal стосувався і цих рідкісних копалин/газів, якими наша хата багата. І з того, хто домінує в колонці Top producers, нескладно зрозуміти, чому Штати зараз беруть всі ресурси, до яких дотягуються руки. Очевидно, шо програти мікрочіпну (та і сировинну) гонку не хочеться. Тим більше ЦИМ САМИМ країнам, які в списку трапляються найчастіше.
Про фондовий ринок та інвестиції
The stock market as such has nothing to do with business. It has nothing to do with the quality of the article which is manufactured, nothing to do with the output, nothing to do with the marketing, it does not even increase or decrease the amount of capital used in business. it's just a little show on the side.
It has very little to do with dividends. A large part of trading in stock is without reference to dividends. Except with the sober investing class, the dividend is of little consequence; at least it is not the main objective. Some of the most active stocks do not pay dividends. The profits sought from stock trading have no relation to the earnings of the industry by the production of goods. The price of the stock often depends on how many people want to buy shares that are for sale.
Останнє речення нагадало одну цікаву закономірність і стосунки між грошима і бажанням.
Кожного разу, коли якась компанія/країна лажає щодо якихось суспільних питань, або якшо її СЕО втнув якусь дичину, вартість тих компаній різко падає. Зазвичай, то триває недовго, але раптовий спад дуже помітний.
З такого найкрінжовішого останнім часом — акції Tesla. По графіку можна, в принципі, пошукати новини, повʼязані з Ілоном Маском і його множинними особистостями.
Кількість людей, яка б хотіла інвестувати в якусь компанію, часто залежить від того, в який бік коливається репутація, повʼязана з ними. Мені тепер стало зрозуміліше, чому співпрацювати хочеться не з усіма — бо нікому не хочеться нести на собі чужий бруд і тонути разом в якихось мутних мутках.
Оффтоп: В цьому інтервʼю Тарас Чмут теж про “мутність” згадує. Загалом, подивіться. Ну і вже задонатьте на ПЖ за цей мій дооовгий текст
Про відходи і оптимізацію
My theory of waste goes back to the thing itself, into the labor of producing it. We want to get full value out of labor so that we may be able to pay it full value. It is the use, not conservation, that interests us. We want to use material to its utmost in order that the time of man may not be lost. Materials cost nothing. It is of no account until it comes into the hands of management. Saving materials because it is material and saving material because it represents labor might seem to amount to the same thing. But the approach makes a great deal of difference. We will use materials more carefully if we think of it as labor. For instance, we will not so lightly waste materials simply because we can reclaim it — for salvage involves labor. The ideal is to have nothing to salvage.
До теми і відходів, і безвідходного виробництва пан Форд повертався в цій книжці багато разів. І недарма, бо є сенс переглядати чи все те, шо ми вважаємо сміттям,
таким справді є
може повторно стати сировиною
коштує набагато дорожче, ніж ми його звикли оцінювати.
Прикладів такого бережливого підходу у нього повно.
Якось вони порахували, скільки буде коштувати похибка в кресленнях певних металевих деталей при обробці в вартості огризульок, які доведеться відпиляти-відшліфувати. Сума вийшла семизначною. І тому менеджмент вирішив змінювати цю проблему в кілька шляхів.
По-перше, замахатись з формами, в яких виготовляють деталі і зробити їх максимально ідеальними і максимально однаковими.
По-друге, тримати цех, в якому то все шліфується-полірується заточується в ідеально чистому стані, аби потім ці маленькі металеві огризульки можна було зібрати і знову переплавити.
І подібних оптимізацій, де зміна підходу зменшувала кількість відходів, в цій книзі дофіга, тому і моя оптимізаторська душенька страшенно раділа, читаючи про такі пригоди. Мені це дуже перегукується з тим, шо називається design thinking—якістю, яку можна і треба розвивати навіть якшо ви не хардкорний інженер на заводі.
Похвалюсь оптимізацією з жеття.
Я сортую сміття. Зібраний папір і картонки я називаю своїм інвестиційним портфелем. І раз в квартал він мені приносить 15-20 гривень в пункті прийому вторсировини, який у мене на районі. Це якшо той пункт прийому ака фондовий ринок відкритий)
Чи могла б я цей папір і картон просто викидати в змішані відходи? Могла б. Але навіщо псувати переробну сировину, якшо з неї може народитись нова коробка для Нової Пошти?
Чи мені впадло то все збирати-відносити? Та ні, то займає мало часу.
Чи грають мені ті 15-20 гривень роль в бюджеті? Та ні. Але оцей підхід робить всім плюси.
Мені, бо я роблю шось відповідно до своїх принципів. Пункту прийому, бо він має шо продати. Хочу егоїстично думати, шо це навіть зменшує вирубку лісів, але ну кого я обманюю)
Цікавою мені видалась і думка, шо відходи вартують значно більше, адже в них вже закладена вартість людської праці. І от якшо мислити такими категоріями, то, можливо, бажаючих викидати на смітник чиїсь Х годин життя було б менше.
В цій книжці ше багато моментів на подумати. І про освіту, і про менеджмент, і про відродження занедбаних районів, і про бізнес, і навіть про мистецтво і творців. Спеціально про них не розповідаю, шоб у вас був інтерес прочитати цей текст самим. Впевнена, шо вам не буде нудно.
Жовтень 2025 - січень 2026
