ти — це біль, що втомився мовчати,
з уламків образ, тривог і провин
ти зліпився у голос, що вміє ламати,
і робиш це з вірою: “я тебе збережу, хоч чином таким”.
ти — частина, що вчилась любові без ніжності,
бо за м’якість впивались у тебе голки,
“досить плакати” ставало голосом зрілості,
а прийняття — це було: “будь слухняною і мовчи”.
я бачила в тобі колись тиранію,
тепер я поволі вчусь бачити біль,
ти не знаєш, як ще сказать: “я з тобою”,
крім як бити по скронях думками гірких слів.
тепер я тобі не шепочу “затихни”,
а просто сідаю навпроти й мовчу,
і ти теж мовчиш — без загроз і без вигуків,
бо хтось тебе вперше почув.
