Так соромно йому,
Так зле від скоєних діянь.
Але ж такі вони прекрасні,
Оті скарби блискучі.
Нічого тут не зробиш.
Дійсно, все то злая доля!
Не в силах він з собою уладнати.
Пожалів би хтось,
Вбогого злодюгу.
Пробачте й пожалійте,
Бо немає спокою в ночі.
Тільки не вистачить відваги,
світові зізнатись.
Не закричить він на всі груди,
Боїться, праведної люті.
Адже, марним обернеться
жага до чесності людської.
Не чекає його спокута,
не шукає її він.
Як соромно йому,
Знов поцупивши той грош.
Як хочеться йому,
Лишень радіти усьому.
