Кайфожорський гімн

голі, прикриваючись розмальованими зошитами, ми тікали з психлікарень і витверезників, щоб по-справжньому збожеволіти і остаточно кинути пити.

Втративши все в психоделічних відрядженнях та алкогольних просвітництвах, лишився лише жаль, що ми не зробили цього раніше, і його вже нікуди не діти.

Залишки міцної огорожі у вигляді
нудотної ностальгії та міщанської насолоди не дають нам з головою впасти в цю прірву,
Але це - наш єдиний шанс полетіти в реальності.

Наші плавлені мізки не намажуть на сухий хліб офісного сніданку, адже ми свідомо знищуємо їх товарний вигляд і скорочуємо термін придатності.

щоб зігріти наш нежить ми палили лікарні,
щоб повірити в бога - вбивали вікаріїв.
щоби час зупинить ми молились годиннику,
він спинився на мить, і нам дав підзатильника.

Крізь затишний сморід підворіття пірнали ми в тінь,
за світлом цигарки, в обіймах двух стін,
ми бачили як асфальт пожирає світанок, голови наші, і рай наостанок з'явився, щоб нас подражнити.
все, що до цього називалось "життям" - можна було і не жити.

На останнім трамваї неслися ми в сон
Провз хмари примар і зацвілий бетон
Назустріч солодкій омані небес
У пастку зі страхом, а з неї вже - без.

Нам видівся димний тонель до зірок,
і кожен вже знав вигляда як квиток

Ні в минулому, ні в майбутньому нам місця нема
всі кажуть: "лети" - повземо ми в підвал,
тягнучи за собою слід з кісток, порожніх веселощів і зілля.

якщо не буде завтра - не буде і похмілля.