Давай поглянемо на небо — воно мовчить,
але хоче сказати щось важливе.
Це навіть не слова, а відчуття,
що правда вже давно загублена.
Так, та сама правда, що зірвала голови,
і лишила у поглядах слід упертості.
Вона розповідає про світ, про любов,
що ховається в тінях, мов кішка — невловима,
чи герой роману — дурний, але такий особливий.
Давай поглянемо ще раз: що лишилося?
Десь правда, десь любов.
Люди радіють,
а наші емоції — останнє, що справді вражає.
В минулій частині "Бен і Тінь" ми знайомилися з персонажем і відкривали його світ. Ця частина — дрібний флешбек, який відкриває паралель між людиною і твариною. Сусідський хлопчина доволі схожий на нього, особливо в прагненні до чогось, що може забрати ту самоту, яка його їсть.
Вірш передає глибокі емоції і роздуми про долю, втрати та зраду. Він починається з образу тихих небес, які символізують безмірність і невідомість, що переплітається з людською долею. Серце в тиші не може зрозуміти, що відбувається, поки не відчуває болю гріха.
«Бен і Тінь» — це казка не зовсім для дітей, і не зовсім для дорослих. Це історія собаки, який мав дім, миску, ім’я — але щодня дивився за паркан і відчував, що шукає щось більше. Він не знає, чого саме — чи тепла, чи матері, чи власного запаху на вітрі.
