Давай поглянемо на небо — воно мовчить,
але хоче сказати щось важливе.
Це навіть не слова, а відчуття,
що правда вже давно загублена.
Так, та сама правда, що зірвала голови,
і лишила у поглядах слід упертості.
Вона розповідає про світ, про любов,
що ховається в тінях, мов кішка — невловима,
чи герой роману — дурний, але такий особливий.
Давай поглянемо ще раз: що лишилося?
Десь правда, десь любов.
Люди радіють,
а наші емоції — останнє, що справді вражає.
В лазарет ступаю я,
сповідь про втрату, самотність і примирення з болем. Ліричний герой звертається до друга чи, можливо, до частини самого себе — до того, хто залишився поруч у спільному “човні” життя
Текст про глибокі емоції, втрати та спогади. Він передає відчуття смутку і самотності, коли тіло і душа переживають труднощі. Відстань між людьми створює напругу, але спільні спогади допомагають зберегти зв'язок, навіть у важкі часи.
Про справедливість, божевілля, життя, гру зі смертю... Про буденність, час, вогонь і Всесвіт... А хто ти в ньому, у цьому божевільному вирі життя?..
Про справедливість, божевілля, життя, гру зі смертю... Про буденність, час, вогонь і Всесвіт... А хто ти в ньому, у цьому божевільному вирі життя?..
