Давайте спробуємо узагальнити що як і що робити далі.
Те, що Україна зберегла свою незалежність, а Європа досі тотально не охоплена війною - виключна заслуга Сил оборони України, української держави і українського суспільства, з усіма недоліками і перевагами. Героїзм, креатив, везіння, міжнародна підтримка і трохи російського дебілізму – все це стало тріумфальним “коктейлем” нашого виживання.
Але перемога Трампа - це карти, які перездалися невдало для нас. Нам залишається сподіватися, що американська нація зуміє переварити цю пошесть. Бо зараз США нагадують себе з радянських карикатур. Путін теж досі тримається на троні, хоч і добряче пошарпаний нашими Силами оборони. Але Трамп не хоче щоб він з цього трону впав і зробить багато для цього.
Та при цьому він не зможе, навіть якщо дуже хоче злити Україну та Європу, якщо ми будемо боротися. Навіть будучи господарем Білого дому, Трамп не може одноосібно скасувати всі санкції проти РФ або «змусити» нас повністю здатися. Є безліч механізмів, які не дозволяють йому віддати Україну в обійми Путіну. В першу чергу це ми самі.
Власне, тому єдиним рішенням для нього, незважаючи на всі божевільні заяви, є якесь “мирне врегулювання”, яке спрацює як мінімум у середньостроковій перспективі.
Трамп просуває всі угоди - і про мир, і про ресурси, і про будь-що - у стилі того саме “хижацького капіталізму” і фашизму. Це не про компроміси, це про примус. Але нам, на цьому етапі, скоріше за все доведеться йти на поступки поточній адміністрації в несуттєвих питаннях, аби зберегти субʼєктність в ключових. Але така вже ціна незалежності. На цьому етапі.
Давайте відразу щодо угоди по мінералам. Ми, скоріше за все, її підпишемо. Я вже бачу ниття “це все злочинна влада здає інтереси, нащо було це пропонувати” (переважно від політиків, які, якщо що, просто втечуть). Але ми маємо справу з конченими хижаками. І їм довелося б щось дати у будь якому разі. І тривалість цієї угоди залежить виключно від виживання поточного режиму в США. Потім її можна і треба переглядати у цивілізований бік.
Фактично, ідеальний сценарій взаємодії з трампістами і з Росією при трампістах - це мінімізація збитків. Не маючи від США хоча б відкритого саботажу (як було, коли Трамп і Ко блокували допомогу), у нас буде більше шансів захищатися або укласти притомну угоду про припинення вогню. Набагато менше, ніж нам хотілося б. І в цьому немає ніякої справедливості. Але це набагато більше, ніж могло б бути. Бо війну за незалежність ми таким чином виграємо.
А далі, незалежно від результатів “трампівської дипломатії”, питання за нашою і європейською політикою. Забули про США, як про партнера. Доки там не повернуться до влади хоча не відверто кончені люди. Європа має потужні економічні й технологічні ресурси, має гроші і стикається з неминучістю контуру безпеки, незалежного від США.
І у Європи не буде кращого стрижня ніж ЗСУ і Україна. Україні потрібні гроші на відновлення і на армію і зброя, яку ми поки не можемо дозволити собі економічно. Як отримаємо це, Україна буде основою, яка убезпечить Європу. Завдяки досвіду і доведеній боєздатності. Ніхто не знає, коли остаточно зникне путінський режим, а мінімум доти він усе ще становитеме як мінімум гібридну загрозу.
Зараз наша задача у відносинах з Трампом за такого - виграти трохи часу. Фашизм в США ще не здобув остаточної перемоги. І якщо ми на момент зміни тренду матимемо сильну армію, європейську архітектуру безпеки (як мінімум - з ключовими партнерами), з відновленою економікою, ми зможемо диктувати свої умови і США, і Росії.
Так, це - черговий історичний виклик. І для Україні, і для всієї Європи. Але Україна вже гравець, з яким доведеться рахуватися. І це статус України вигідний для ключових європейських політиків, що усвідомлюють і у Франції, і у Британії, і у Німеччині. Витіснити нас на узбіччя чи розвалити — завдання недосяжне навіть для тих, хто сидить зараз у Білому домі. Їм би власну країну не розвалити.
