Автор рецензії — Іван Лисько | |
|---|---|
Жанр: фанкрок | Дата релізу: |
Влад Яковлєв — знакова постать у колах глибокого українського андеграунду, де він опікується лейблом ERYTHROLEUKOPLAKIA RECORDS. Це неймовірна людина, чистий музичний ентузіаст, чиє портфоліо налічує нескінченний потік ідей і таку численну кількість проєктів, що в них легко заплутатися. На Bandcamp я нарахував понад 90 релізів, у яких Влад був залучений у різних ролях — від саундпродюсера до виконавця. Там є безліч матеріалу повністю його авторства, де він і творець, і митець, а також роботи у співпраці з іншими музикантами, сайд-проєкти тощо.
Кожен із цих проєктів слід розглядати як окрему історію з власним характером та ідеєю. Усі вони об’єднані обтічною концептуальністю, не обмежені рамками рок-жанрів та дотримуються спільної філософії — химерної, авангардної подачі DIY-естетики не для широкого кола слухачів.
Розповідати про всі проєкти Владислава ми, звісно ж, не будемо. На це просто не вистачить однієї рецензії, щоб охопити ті загадкові перлини, які, до того ж, видаються на касетному лейблі Bloomed In September Tapes. Натомість я вважаю за потрібне звернути увагу на його фанковий проєкт Travel Trio, що випустив третій за рахунком альбом Mud'n'Sticks. І, схоже, на цьому оберти не збавляються, адже влітку гурт записав четвертий альбом, який музикантам не терпиться випустити — вже відбувається процес підготовки, тож скоро очікується стартовий сингл.
Travel Trio можна вважати повноцінним, хоч і студійним гуртом. У його складі: Влад Яковлєв (драмер та гітарист), Danik (гітарист) та Ronskii (бас). У колективі немає явного лідера; рішення та музичні ідеї обговорюються і приймаються спільно, хіба що технічну частину роботи виконує Влад. Формально альбом вийшов наприкінці 2024-го року на особистій сторінці Владислава на Bandcamp, а на стримінгових платформах з’явився у травні 2025-го за підтримки лейблу.
Якщо перший альбом був серфовий, з відчуттям легкого літнього бризу, то другий став уже психоделічним, але все ще зберігши серфову канонічність і ностальгію за морем, яке Влад, ймовірно, не скоро побачить. Обидва альбоми об’єднували блюзові відтінки у гітарах, які виражені тут доволі своєрідно. А третій, найновіший альбом, вирушив у мандрівку фанковими звуками.
Оскільки це інструментальна музика, про настрій та меседжі, які тут, можливо, закладені (бо будь-яка музика керується ідеєю), говорять самі назви пісень та ритм-секція, яка, направду, є доволі різною за настроєм.
Скажімо, трек «Gazing at the Sky» — це неквапливий, меланхолійно-стриманий індірок з похмурим басом і построковими елементами. У моїй уяві виникає атмосфера розгубленості: ліричний персонаж стоїть на роздоріжжі великих доріг, а перед ним безкрайні горизонти, в які він вдивляється, не знаючи, куди йому рухатися. Його починають долати сумніви й страхи невпевненості у собі.
Коли ліричний персонаж таки визначився, що йому далі робити, починається біг під стрімку фанкову ритм-секцію треку «noire», що ніби задає темп для втечі. Але цей рух не дарує легкості: брудні рифи й ламані гітарні малюнки додають відчуття тривожності, ніби у спробі втекти герой постійно озирається назад. Цей біг без чіткого напрямку, можливо, навіть в нікуди. Це втеча, яка не має мети: чи то від власних страхів, чи від самого себе. Музика передає відчуття руху, в якому немає спокою, лише сумніви у сенсі цього шляху.
«funfunk» символізує легкість та спокій. Це стає зрозумілим, навіть виходячи з назви, де у моїй голові уява малює картину ліричного героя, який нарешті дістався своєї точки і тепер може видихнути. Також це найбільш довершена з технічного погляду робота на альбомі. Тут фанкова ритм-секція часто змінюється, блукає коридорами людської фантазії, не стоїть на місці, а музиканти грають цікаві меланхолійні гітарні малюнки, задаючи двоїстість настроїв. «funfunk» – одна з моїх найулюбленіших інструментальних робіт з цього альбому, адже я тут почув фанк, насичений хоч і простими, проте цікавими ідеями.
Утім, хороші речі на цьому треку не закінчуються, і пошук оригінальних ідей можна почути і в треку «Playful Cat», де фанк набуває приємних мінорних обрисів. В основному – це фанковий трек, але в ньому я вчуваю чудернацьке відлуння чогось південного з року і химерне переплетіння гітарних діалогів, які спілкуються мовою мелодики, різноманітних красивих програшів і циклічної закільцьованості.
Загалом, від прослуховування альбому я отримав щире задоволення. Не готовий сказати, що це один із найкращих альбомів у величезному портфоліо Влада, але для Travel Trio платівка Mud'n'Sticks вийшла найбільш цілісною та зібраною у музичному плані. Я ціную, коли музиканти в рамках одного жанру шукають ідеї, аби не стояти на місці та писати різноманітні структури, і Travel Trio цю задачу виконали.
Знаєте, у мене залишилося враження, ніби я слухав автентичний, глибоко андеграундний альбом, який живе у своєму закритому всесвіті, є справді «підземним». Тут відчувається цей дух свідомого нехтування канонами сучасного "вилизаного" продакшену.
Єдине, чого мені бракувало, – це більшої винахідливості у ритм-секції, а саме в барабанах. Барабанні партії, на мою думку, вийшли дещо одноманітними й топталися на місці протягом усіх восьми треків. Хоча зрозуміло, що це такий задум, мабуть, але я не можу не звернути на це увагу. Можливо, я щось не розумію в цьому стилі, та нехай.
Особисто для мене, як для людини, що знайома з попередніми альбомами Travel Trio, Mud'n'Sticks, зрештою, таки є найкраще допрацьованою роботою гурту, з головною перевагою у вигляді класної, винахідливої фанкової взаємодії гітари та басу.
