Тріумф потворства

На Михайлівській площі, під дзвонами древнього монастиря, сьогодні проходить не просто акція — там святкують тріумф потворства над красою, духовної підлості над гідністю. І держава, і поліція цей тріумф охороняють.

Правоохоронці прочісують вулиці, метро, зупиняють людей за зовнішністю. Якщо виглядаєш не так, як треба — тебе можуть затримати. Якщо вбраний у щось схоже на мілітарне — тебе перевіряють. Якщо обличчя закрите — це вже підозра. І не важливо, що ти не виносив нічого небезпечного. Сам факт, що ти можеш бути проти — уже привід для вилучення з простору.

Тим часом ті, хто організовує сьогоднішню акцію, відкрито звинувачували суспільство, начебто на них готують «теракт», що на них «полюють радикали». Але це вони сьогодні йдуть під охороною поліції. Їм держава гарантує прохід. Їм дозволено — бути. А от іншим — заборонено навіть підійти.

І найголовніше: Православна Церква України, яка користується повагою навіть у світських середовищах, висловилася відкрито й однозначно — ця акція є богохульством. Але це не зупинило ані організаторів, ані державу. Їх просто ігнорували. В країні, яка хрестила значну частину Європи, вже не церква визначає, що святе, а МВС і грантові структури.

Нам говорять, що в країні є свобода. Але вона тепер працює однобоко. Одним — дозволено принижувати символи, глумитися з релігії, формувати нову норму, яку всі мусять ковтати. Іншим — не дозволено навіть висловити протест. Вже не кажучи про те, щоб стати поруч і промовчати — навіть це сприймається як загроза.

Це не боротьба з насильством. Це боротьба з присутністю. З тим, щоби залишити тільки одну сторону — з усмішкою, прапором і заздалегідь узгодженим наративом. Усе інше — «екстремізм», «радикалізм», «загроза громадському порядку».

Красу, яка мовчки стоїть і не погоджується, сьогодні виводять із громадського простору. Потворство — у супроводі держави — займає центр столиці.

І це не просто політичний конфлікт. Це символічне утвердження нового порядку, де правда більше не має голосу, якщо вона не лояльна. Де церкву не слухають, а з неї сміються. Де сила більше не в гідності, а в покірності правилам чужої гри.

Ми живемо в час, коли право на гідність відбирають за зовнішнім виглядом, а право на плювок у святе — охороняють кордоном поліції.

Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ | Шᴧяхᴀʍи Ᏼіᴩи ᴛᴀ Ꮯуʍніʙу | Зʙ'яɜок