Ніяка творчість не обходиться без натхнення. Його можна черпати із різних речей. З інших творів в жанрі, з інших жанрів, з інших видів мистецтва чи людей. Але є різниця між бажанням створити схожий на щось досвід, і бажанням створити абсолютно новий, який просто надихався чимось.
TUNIC це яскравий приклад того, як це треба робити.
Здавалося б, далі я маю розказати про те, як серія The Legend of Zelda надихнула розробників у плані левел дизайну та підходу до нелінійного проходження гри внаслідок отримання нових предметів і вмінь. Або ж як серія Dark Souls повпливала на дизайн бойової системи, босфайтів і чекпоінтів.
Так, TUNIC про мовчазного героя в зеленому, де треба знайти три штуки та можна рубати кущі. Так, тут буквально є багаття із соулзів, яке відновлює ворогів та зілля здоров'я, повільна бойовка, зав’язана на стаміні та втрачений ресурс, який треба збирати на місці своєї попередньої смерті.
Все це і так помітно і зрозуміло. Натомість я хочу розказати вам про внутрішньоігровий мануал.
Втрачена магія відеоігрових мануалів
Якщо ви хоч раз грали у ретро ігри, то пам’ятаєте, що вони не пояснюють вам абсолютно нічого! Це тому, що у ті часи в комплекті із грою йшов instruction manual (посібник, інструкція, мануал). У ньому розповідалось про все необхідне для повноцінної гри. Управління, механіки, сюжет, деколи навіть карту світу та ворогів. Взагалі, це дуже душевна штука, яка дозволяла тим, хто і так в захваті від гри, пірнути у неї ще глибше.
Особливого шарму додавали різні скріншоти, підказки, місця для нотаток, та часто кривий переклад на англійську. Особисто мені дуже жаль, що відеоігрові мануали буквально вмерли. У коробок від картриджів для Switch навіть є спеціальне кріплення, куди їх можна було б ставити, ну воно ж проситься туди! Я розумію, що з технологічним прогресом сенсу в мануалах стало набагато менше, але я все ж хотів би бачити їх хоча б у колекційних виданнях.
Бажання повернути втрачену магію
TUNIC — це прекрасний зельда-лайк із цікавими головоломками, нелінійною прогресією по світу, непоганим челенджом у босфайтах та майже без тексту. Так, хоч у гри є навіть українська локалізація, більшість тексту це вигадані ієрогліфи, про значення яких потрібно здогадуватися вже самому гравцю.
Гра не говорить вам що за предмет ви щойно знайшли, чи як правильно взаємодіяти з тими, чи іншими об’єктами ігрового світу. Для когось це може означати лінивість розробників, але це не так. Такий підхід до тексту підводить нас до ключової особливості TUNIC: гра дуже вміло ховає від вас інформацію. Але при цьому не позбавляє вас інформації повністю, вона просто тримає цю інформацію в правильних місцях.
Спочатку може здатись, що внутрішньоігровий мануал це просто якась фіча на початку гри для навчання гравця основам. Прямо як і з мануалами в ретро іграх. Але граючи далі ви помітите, що він тут не просто так.
По-перше, на початку у вас далеко не всі сторінки. Їх потрібно буде знайти. Певною мірою їх можна вважати колектблсами.
Проте є одне жирне АЛЕ: більшість сторінок необхідні для проходження гри, тому що розказують про такі ключові механіки, про які ви могли навіть не здогадуватись, і через це не мали змоги повною мірою взаємодіяти із ігровим світом.
Крім цього, на сторінках розкривається сюжет, є підказки стосовно того, що роблять ті чи інші предмети. Там можуть бути карти локацій, просто красиві арти, лор, опис ворогів. Але навіть на мануалі не весь текст буде для вас зрозумілим.
Мануал у TUNIC слугує майже центральною частиною ґеймплею. Він тісно пов’язаний із левел дизайном. Його буквально можна вважати основним рушієм, тому що у решті світу дуже мало підказок стосовно того, що взагалі відбувається, і що як працює. Але мануал не дає чітких вказівок, він тільки підштовхує гравця спробувати. Деколи це створює відчуття типу «ААА, ВИХОДИТЬ ТАК МОЖНА БУЛО? ВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС?».
А деколи це наштовхує на розуміння того, що було перед очима весь час.
Вся магія в тому, як TUNIC це робить. Вона показує, а не розказує. Включає фантазію гравця і заставляє її працювати над розв'язанням проблеми, замість того щоб дати готове рішення.
Точно так само працює і сюжет. Вам лише показують речі, які потрібно інтерпретувати для розуміння історії.
Такий спосіб візуального наративу через внутрішньоігровий мануал я зустрічаю вперше у сучасних відеоіграх. Та ще й у такій блискучій реалізації. Вже тільки це робить TUNIC унікальною, і разом з цим, робить унікальним і сам досвід від гри у неї.
Такі серії як Zelda та Dark Souls завжди були про те, щоб загубитись, а потім знайти шлях. Це те, чому я їх люблю. І TUNIC успадкував від них це відчуття, додавши до нього ще одну грань.
Більше текстів у моєму телеграм каналі.
