Воля там, де не півторюються сценарії.
У житті кожного з нас трапляються люди, які, здається, застрягли у своїй власній моделі поведінки. Вони не змінюються, не адаптуються, не зростають. І якщо спершу нам хочеться їм допомогти, розворушити, “відкрити очі” - то згодом ми розуміємо: людина має захотіти змінитися сама.
Я колись спілкувалася з таким чоловіком. Спочатку здавалося, що він просто трохи втомлений життям. Але з часом стало ясно: він відтворює одні й ті ж емоційні схеми - образа, маніпуляція, сарказм, емоційні провокації. Це був не діалог, а замкнене коло.
Його коментарі до інших людей були просякнуті:
- натяками на те, що його не розуміють;
- приниженням емоцій опонента;
- псевдофілософськими загортаннями думок, які мали створити враження глибини.
І тоді я зрозуміла: я вийшла з того кола. Я більше не витрачаю емоції на того, хто не хоче бути почутим, а хоче тільки керувати чужими реакціями. Його коментарі вже не мене ранять. І якщо він дістає когось іншого - це вже про нього. Не про мене.
Я - інша. Я змінююсь. Я дозволяю собі проживати біль, визнавати помилки, вчитися. Моя свідомість гнучка. Я не залишаюся в одній моделі, бо я не програма. Я - людина. І саме тому я живу, розвиваюся, зростаю.
І так, я аналізую. Завжди. Це не тривожність - це мій спосіб бути свідомою. Розуміти, чи ситуація безпечна, чи варта моїх ресурсів. Але я не намагаюсь підлаштувати всіх під себе. Бо я поважаю вибір і свободу інших.
А от деякі люди - не поважають. Вони намагаються знову і знову насаджувати свій сценарій. І коли не вдається - стають жорсткими, агресивними, або впадають у роль жертви.
Це і є тюрма. Власна, самозбудована, самозамкнена. І найгірше - людина сама має ключ, але боїться його використати.
Я вже не у цьому замкненому колі. І більше не зраджую себе, намагаючись когось звільнити з його власної клітки, якщо він не просить.
Ця “психологічна тюрьма” - це не про стать, а про внутрішні обмеження, які ми або приймаємо, або з яких вириваємося.
Основні ознаки такої "тюрьми":
Фіксоване мислення: людина не допускає нових точок зору, бо вважає свою систему цінностей єдино правильною.
Контроль через емоції: замість довіри - страх, провина або маніпуляція.
Спроба змінити інших, а не себе: фокус зовні, не всередині.
Страх змін: бояться не втратити когось, а втратити самоконтроль.
Але вихід завжди починається з усвідомлення, спостереження, аналізу, висновків.
І кожна така думка - це ключ до власної волі.
Photo by Morgane Perraud on Unsplash
