Це переклад треду від Маді Каппарова, аспіранта Факультету бухгалтерського обліку Лондонської бізнесшколи. Маді має понад 20 тисяч англомовної аудиторії, для котрої пише про російські імперіалізм та етнофашизм.
Тема росії зацікавила мене після 24 лютого, але не тієї росії, котра в петроградських балах і большому театрі, а котра в сибірських таборах і стратегічно-ракетних церквах, ФСБ-шних кабінетах і вбогих безпринципних газетах, танкових заводах і надуто-патріотичних віршиках. З цієї причини я довгий час перекладав треди Каміля Галеєва, а тепер ось вирішив перекласти дещо з іншого автора – та викласти на Друкарні. Сподіваюсь, буде цікаво. Перекладач В.П..
Сотні тисяч росіян загинули, економіка Росії продовжує занепад, і є натяки на успішне планування (наприклад, заяви Надеждіна та Затуліна) (мова про планування зміни влади; Борис Надеждін 26 травня заявив, що досягнення цілей росії вимагатиме зміни політичного керівництва, а Константин Затулін 4 червня поскаржився, що росія не досягла жодної зі стратегічних цілей вторгнення до України – прим. пер.).
Протести стали ймовірнішими, але не буде революції, спрямованої на демократичні реформи.
Зате буде переворот, що повалить нинішній режим.
Неможливо передбачити, хто це зробить, але точно хтось з нинішньої владної структури, і найімовірніше – група силовиків (з розвідки або правоохоронних органів, але не військові).
Переворот буде проведений під димовою завісою “революції”, що відбудеться після “народного повстання”, яке також звуть масовими протестами. Ця вистава буде представлена і внутрішній, і зовнішній аудиторіям для створення хибного відчуття змін у росії. “Нова” росія буде відкрита до переговорів.
Ті, хто стоятиме за переворотом, імовірно, використають чільну постать, що вестиме “революцію”. Це може бути будь-хто з достатньою популярністю в росії та за кордоном: Навальний, Каспаров, Пономарьов чи ще хтось. Про них більше – пізніше.
Така постать буде критичною, щоб очолити маси для створення достатнього хаосу. Цей хаос відведе увагу зовнішніх спостерігачів та ресурси тих, хто ще буде вірним Кремлеві. Щойно переворот завершиться, вірнопіддані навряд матимуть шанси вижити.
Саме тому відбувається мобілізація: поки триває війна, ті, хто при владі, і ті, хто залишається вірним, – житимуть далі (вірнопідданих вельмож не мобілізують – прим. пер.).
Саме тому обміняли Медведчука: ті, хто лишається вірним, отримують захист.
Перед тим, як я розповім, чому росіяни нездатні на істинно демократичну революцію, варто зазначити, що російське військо свідомо зроблено неспроможним. Каміль Галеєв має чимало чудових тредів, що пояснюють цей факт, тож не буду в це занурюватись. (Наприклад, ось цей тред – прим. пер..)
Росіяни нездатні до масових протестів, що можуть призвести до реальних демократичних реформ, або будь-яких безначальних антиурядових протестів. На тему російської протестної культури немає соціологічних опитувань, але підозрюю, що вона випливає з російської культури, сформованої історією.
Причина 1: нестача індивідуалізму
Середній росіянин нагамається лише коритися наявному стану речей. Якщо нинішня тема дня – це війна проти “українських нацистів”, то всі перед цим скоряться, хтось апатично, а хтось – щиросердо.
Це стосується навіть тих, хто втік з росії. Гарвардське дослідження співбесід з совітськими втікачами підтверджує, що росіяни давали відповіді, про котрі думали, що такі очікуються. Але більшість цих втікачів усе одно симпатизували совітському режимові.
Росіяни так і не розвинули сильного відчуття самодостатності. Попри те, що кріпацтво було скасовано в 1861 році, воно було замінено ненабагато кращою системою – общиною.
Оспівана деким як система розподілу ризиків, в дійсності вона полягала в тому, що селянський клас (до 80% росії) ніколи не був наділений правом приватної власності. Столипінські реформи 1906 року небагато змінили. Потім прийшла колективізація. Колгоспи не змінили нічого.
Селяни й надалі були прив’язані до своїх колгоспів, не маючи майже жодної мотивації вкладатися в “свою” землю. Понад те, відносно забезпечені куркулі були позбавлені своєї власності з боку совітської влади, що показало масам: важка праця не окупається.
А як же решта 20% старої імперії? Ці соціальні прошарки користувалися правом приватної власності та брали участь в практично вільній ринковій економіці. Проте більшість із них утікла зі хвилею білої еміграції після 1917 року, а решта була винищена Червоним терором та репресіями 1930-х.
Потім настав 1991. Щире звільнення? Ні. Поширеним став протекційний рекет. Будь-хто, хто намагався займатися підприємництвом, був змушений мати з ним справу. На початку 2000-х така протекція отримала інтитуціоналізацію з боку влади. Це слід уявляти як протекційний податок, накладений місцевою владою.
Великі успішні бізнеси ставали цілями “рейдерства”: федеральна влада фабрикувала законний привід та перерозподіляла багатство між тими, хто був вірний кремлеві.
Причина 1 – коротко: нестача права на приватну власність утворила культурну порожнечу на тему індивідуалізму.
Причина 2. Відсутність розділення між царем і нацією. Цар і є нацією
Ця теза походить зі старої російської імперської мантри, що пережила революції 1917 року та живе досі.
“Цар – добрий, бояри – погані” – це поширений у росії вислів, що вживається тоді, коли наявний стан справ можна стерпіти. Вина за більшість наявних проблем покладається на місцеву владу.
Коли стан справ є нестерпним, цар стає поганим, і призначається новий цар – усталено, добрий. Це сталося під час переходу Єльцин-Путін. Такий хибний спосіб мислення про росію я спостерігаю не лише в росії, а й серед західних “експертів”.
Цим хибним способом мислення скористався Хрущов у своїй десталінізації. Він існував у часи Брежніва: попри застой, совітський народ з любов’ю жартував про вождя: “Знову зробив собі збільшення грудей, щоб влізало більше медалей”.
Звідки стільки любові до російського ватажка? Гадаю, цитата мого родича, що живе в росії, чудово підсумовує: “протестувати проти влади – це протестувати проти нації.”
Цар і є нацією.
Якщо цар задовольняє маси, то він добрий, а якщо ні – то новий цар буде добрим.
путін – це і є росія.
Не вірите мені? Гаразд, тоді погляньте на рейтинг схвалення путіна:
Стрибок 1 – анексія Криму
Стрибок 2 – повномасштабне вторгнення до України
Зверніть увагу на зниження в кінці (підказка: мобілізація).
Причина 3. Культура низької довіри паралізує російське суспільство
Чимало академічних досліджень демонструють те, як узагальнена довіра та соціальна довіра в росії – на одному з найнижчих рівнів у світі, наприклад:
https://citeseerx.ist.psu.edu/viewdoc/download?doi=10.1.1.543.2716&rep=rep1&type=pdf
Низький рівень довіри має суттєвий вплив на економічний розвиток країни; наприклад, низька довіра, загалом, переходить у вищу ціну транзакції. Проте, що більш важливо, вона робить будь-які рішучі колективні дії в росії – украй малоймовірними.
По-перше, низький рівень узагальненої довіри породжує невіру в добрі наміри товаришів-протестувальників: “вони тут, щоб провокувати мене на незаконні дії, котрі потім влада використає проти мене”. Я чув чимало таких бувальщин від росіян, котрі вірили, ніби протести ні до чого не ведуть.
По-друге, низька інституційна довіра формує переконання, що уряд не слухатиме протестні маси, каратиме та непропорційно каратиме тих, хто бере участь у протестах. Дійсність полягає в тому, що росіяни-протестувальники отримували штраф (а не ув’язнення).
Це було так до загальної мобілізації. Тепер респресивний апарат працює понаднормово. Запізно бути “добрим”. Після 23 лютого – вже пізно.
Якщо кілька сотень тисяч московитів не віднайде цього в собі (цього не станеться), то нічого не зміниться, поки політичний клімат в росії не стане достатньо нестабільним, щоб до справи взялися політичні опортуністи.
І по-останнє, низька довіра переходить у невіру в добрі наміри будь-яких потенційних ватажків протестів. Ця невіра опосередковується чи зводиться нанівець репутацією гіпотетичного ватажка. Політична постать з малим політичним капіталом навряд збере багато людей.
Причина 4: етнічна російська винятковість засліплює російське суспільство щодо національної провини
Для всіх людей природно в щось вірити. У нас є вбудована потреба до чогось належати.
Проте маючи суспільство низької довіри та репресивну владу, населення росії має небагато варіантів того, до чого йому належати. Російська імперія та Совітський союз провадили в імперії політику русифікації.
Русифікацію неможливо було б проводити без ідеалізації репресивного колоніального режиму – шляхом історичного ревізіонізму та романтизації російської культури. Після падіння старої імперії СССР підхопив естафету та поставив русифікацію на конвеєр.
Крах СССР не призвів до жодних освітніх реформ, що визнавали б минулі гріхи російської нації. Сталося практично протилежне: росіяни зробили все, що можливо, аби зберегти імперську тяглість російської федерації як єдиної держави – наступника СССР.
Віра в те, що етнічні росіяни – це “сила добра для поширення цивілізованого способу життя на своїх колоніальних підданих”, що вони лише оборонялися в усіх війнах, живе крізь віки. Росіяни вдаються до віри в етнічну російську винятковість. Їм треба до чогось належати.
Саме тому сучасна російська пропаганда звертається до російських мас: повідомлення, що здіймають велич росії, резонують з глибоко вкоріненими культурними віруваннями про свою винятковість.
Віра в російську винятковість дає змогу співіснувати в росії несумісним ідеям: корупція – всепроникна, особливо у війську, всі це знають, і все одно, всі вірять (або щонайменше вірили), що росія має другу армію в світі.
А тепер росіяни, враховуючи їхню невдачу в справі завоювання України, змушені шукати виправдання, що узгоджуються з їхнім світоглядом російської винятковості, наприклад, “ми воюємо з НАТО, а не Україною”, “в нас погані генерали” тощо.
Понад те, нині протестувати проти війни – означало б визнати, що росія як нація – має провину. Саме тому російська “ліберальна” опозиція без упину називає війну проти України “війною путіна”, а російське військо – “військом путіна”.
Росіяни – культурно неспроможні визнати, що війна – національна провина росії, і що російське військо чинить воєнні злочини. Етнічна російська винятковість, закодована в їхній культурі, не дозволяє цього. Таким чином, протестів не буде.
Звісно, існують винятки з узагальнень, що я роблю, але вони замалі, щоб мати вагу.
Підсумок: нестача індивідуалізму, відсутність дихотомії між владою та нацією, низька довіра в російському суспільстві та віра в російську етнічну винятковість – спричиняються до або апатії, або, що гірше, палкого етнофашизму серед населення росії.
З занепадом російської економіки та зростанням кількості загиблих – громадське невдоволення зростатиме. Ті, хто вірний кремлю тепер, не залишаться вірними довіку. Потяг до захоплення трону та відкриття країни для переговорів – завеликий, аби йому опиратися.
Таким чином, достатнім рівнем громадського невдоволення, ймовірно, скористаються опортуністи в своїй спробі перевороту. Щоб зібрати маси на протестну димову завісту – потрібна чільна постать. Хто це може бути?
Навальний? Мабуть, наразі найімовірніший кандидат. Він на місці, має достатній вплив. Захід його обожнює, з таємничих для мене причин. Дозвольте прояснити: навальний – типовий російський етнофашист. Я написав про нього чималий тред:
(У Каміля Галеєва також є чудові треди на цю тему – наприклад, цей – прим. пер..)
Каспаров? Він має достатній вплив серед інтелігенції, але не серед мас. Заходу – подобається. Протягом років є відвертим критиком путіна. Проте Каспаров популіст і не пропонує реальних рішень. Понад те, він був членом Центрального комітету Комсомолу.
Пономарьов? Наразі він в Україні. Втік ніби після того, як відмовився голосувати за анексію Криму як член Державної думи. Був частиною нинішнього російського режиму щонайменше 9 років. російські етнофашисти, ймовірно, розглядатимуть його як зрадника.
У квітні 2014 року Пономарьов заявив, що війна на Донбасі була спровокована новою владою в Києві. Нині ми знаємо, що це не так. Чи знав це тоді він?
Решта (наприклад, Ходорковський, Яшин тощо) не мають достатнього впливу, аби спонукати до руху російські маси. Кара-Мурза – також малоймовірний кандидат: російська винятковість не сприйме ватажка з очевидно неросійським прізвищем.
Наостанок, важливо розуміти, що після того, як відбудеться переворот, росія не стане “новою” або “кращою”. Вони зроблять перерву, відновляться економічно, та почнуть заново свій цикл колоніальної війни.
Чи є спосіб це зупинити? Так, він є, і про нього – в наступному треді.
Це коротка версія старого треду від жовтня 2022 року, що досі є актуальним:
Дякую за увагу. Якщо викладені тези здались вам очевидними – пам’ятайте, що оригінал написаний англійською для Заходу, для котрого уявлення про російські імперіалізм і колоніалізм – дещо геть нове.
Якщо буде інтерес – перекладу іще щось цікаве на цю тему. Пишіть. Перекладач В.П..
