Автор: Vlady (Władek🏴) Ostroukhov
Як у всіх порядних медіа, початок зробим клікбейтним: державні пенсії нам з тобою навряд платитимуть. Принаймні є вагомі підстави вважати, що на файне життя тієї пенсії не стане. З клікбейтом усе, нумо до теми.
Перенаселення?
Ще недавно ми дуже боялися перенаселення. Прогнозовані темпи зростання були шаленими. У 50/60-х медицина й антибіотики почали ширитися світом. А це призвело до зауймавого казусу: смертність (особливо дитяча) впала, а народжуваність − ні. Отоді світові цифри і полізли вгору шаленими темпами. Здавалося, що скоро на планеті просто не лишиться місця. Їжі не вистачатиме на всіх, і на цивілізацію чекає якщо не колапс, то велика така криза.
Але демографи били в набат і попереджали про кризу, якої не сталося. На наше щастя, темпи зростання населення впали. Переважно це сталося через підняття рівню життя. Історично, багато дітей народжували з прямою метою: в аграрних суспільствах від кількості здорових нащадків залежало скільки землі буде оброблено і яка частина худоби буде добре доглянута. А враховуючи високу дитячу смертність, народжували, так би мовити, із запасом. Тож коли діти перестали активно вмирати, це з часом змінило підхід до кількості новонароджених. Деінде населення також підрізали всякі китайські програми “одна родина – одна дитина”, деінде – епідемії. Хай там як, сьогодні проблема радше протилежна: в окремих частинах планети нас стає занадто мало. І ось в чому тут штука.
Недонаселення?
Про старіння нації ви вже, мабуть, чули. Низька народжуваність в розвинутих суспільствах веде до збільшення частки людей старшого віку. У демографів вагон і маленький візочок методів заміряти цей показник, але економічно зводиться все до співвідношення між тими, хто податки платить і тими, хто з них живе (себто отримує пенсію). Вже відчувається присмак проблеми, чи не так?
І прогнози тут маловтішні. За 30-40 років ця проблема вдарить по всім країнам західної цивілізації. Зокрема і для нас: погляньте на кількість населення віком від 20 до 25... Що робить цю картину ще більш песимістичною, так це наша пенсійна система.
Про пенсійні системи
Тема складна, бо чи не в кожній країні існують свої особливості, тож обмежимося двома основними видами: солідарним і накопичувальним.
Перший передбачає, що пенсії виплачуються з податків, що в моменті надходять до державного пенсійного фонду від платників податків. У другому випадку, податки кожного працівника відкладаються на його особистий рахунок під розпорядження (державного або недержавного) фонду, який вкладає ці гроші на фондових біржах (міжнародно або тільки в Україні). І, після досягнення пенсійного віку, накопичені (і примножені) кошти поступово виплачуються.
Обидві системи не без недоліків, та тільки друга потенційно вбереже нас від кризи глобальної старості. Зрештою, солідарна система живе винятково тут і зараз, тож регулярність виплат напряму залежить від наповнення бюджету, що й у довоєнні часи було тією ще проблемою. Недосконалість другої ж системи полягає у словах “інвестиції” і “державне управління”. Варіант накопичувальної системи, що розглядається в Україні, передбачає вкладання коштів всередині країни та різні варіанти державного і недержавного управління фондами. Це безперечно гарно, бо так чи інакше колосальні гроші (а ~7% щомісячного доходу кожного громадянина, що працює, це саме що колосальні гроші) справді можуть стати неабияким двигуном для нашої економіки, що буде відроджуватися після повномасштабного вторгнення. З очевидних мінусів - ця система потребуватиме стійких інститутів демократії та антикорупційних заходів, що б гарантували прозорість і адекватність вкладання пенсійних накопичень. І час грає тут вирішальну роль: треба встигнути запустити і налагодити систему до того, як нас накриє хвилею старої нації. Чи встигне держава – відкрите питання, зрештою, розмови про накопичувальну пенсійну реформу в нас ходять ще з часів сивочолого 5-го президента.
Висновки
з цього всього можна зробити різні, аж до повної протилежності. Але от головне питання, над яким слід подумати: чи хочете ви повністю покладатися на державу в питанні забезпечення своєї пенсії, чи готові ви взяти на себе особисту відповідальність і, не перекладаючи її на ще когось, самостійно шукати способи відкладати і примножувати власний капітал? Це теж відкрите питання.
(Раптом шо, мова зовсім не про трейдинг і швидкі гроші, а радше про довгострокове вкладення в накопичувальні фонди, як то активно роблять у Європі)
І ще декілька моментів, які можуть змінити все вищеописане:
По-перше, ніхто не гарантує, що до нашої з вами старості щось раптом не зміниться. Зрештою прогнози не можуть передбачати чорних лебедів, як то війни чи стрімкий розвиток технологій.
По-друге, Україна не буде серед перших, хто зіткнеться з проблемою. Перед нами в цю кризу мали б увійти багато країн Заходу та Японія. Тож вони можуть за нас знайти рішення таких проблем.
По-третє, ніхто не забороняє трудову міграцію: якщо в самій країні не народжується достатньо робочої сили, її можна привезти з-за кордону!
По-четверте, на Україну сильно вплине війна: те, хто повернеться і не повернеться з еміграції, те скільки людей ще помре і скільки не народиться, те яка частина виробничих потужностей буде зруйнована і як швидко відновлена. Останні фактори найменш передбачувані і, одночасно з тим, найбільше впливають на те, про що ми тут сьогодні говорили.
