В Україну хочуть завозити іноземних робітників. А наших воїнів — ні?
Нещодавно знову заговорили про гостру нестачу робочих рук на будівництвах. Влада розглядає можливість залучати іноземних робітників — з Азії, Африки та інших країн.
З одного боку, це виглядає як практичний крок: треба відбудовувати країну, а людей не вистачає.
З іншого — у мене всередині все стискається.
Бо одночасно з цим ми маємо іншу реальність: тисячі українських воїнів уже третій-четвертий рік на фронті без нормальної ротації і без чіткої перспективи демобілізації. Вони воюють, мерзнуть, ризикують життям щодня. А держава шукає іноземців, щоб ті працювали в тилу на будівництві.
І це ще не все.
Наприкінці 2025 року Генеральний штаб тихо розформував Інтернаціональний легіон — підрозділ, створений саме для іноземних добровольців на початку війни. Багато з них перекинули в штурмові підрозділи, де найважчі і найнебезпечніші завдання. Дехто з іноземців був шокований таким рішенням.
Тобто іноземців, які прийшли воювати за Україну, — розформували і поставили в найгарячіші точки.
А на будівництвах — планують завозити нових іноземців, бо «своїх немає».
І я не можу позбутися питання: це справедливо?
Чому для одних іноземців знайшли місце в штурмових бригадах, а для інших — створюють умови для роботи в тилу?
Чому українським чоловікам, які вже віддали роки життя на фронті, не дають нормальної демобілізації, а одночасно кажуть, що «кадрів не вистачає»?
Мені важко назвати це логічним чи справедливим.
Я розумію, що економіка не може стояти. Відбудова потрібна. Але коли воїн на фронті бачить, що держава шукає іноземців на цивільні роботи, а його самого не пускає додому — що він має відчувати? Вдячність? Мотивацію? Чи гіркоту і відчуття, що його використовують?
Це не просто питання економіки. Це питання справедливості, поваги і того, як ми ставимося до своїх людей.
Я не маю готових відповідей. Але я точно знаю, що ігнорувати ці питання небезпечно. Бо коли ті, хто воює, відчувають, що їхня жертва не цінується належним чином — це дуже серйозний сигнал для всієї країни.
Тому я хочу спитати вас чесно:
Як, на вашу думку, почуваються воїни, коли чують про плани завозити іноземців на будівництва, поки демобілізації немає?
Чи можна назвати це справедливим?
І що ми, як суспільство, можемо з цим зробити?
Напишіть у коментарях свої думки. Без лозунгів. Просто по-людськи.
Мені справді важливо це прочитати.
