Під час окупації Волині у роки Першої світової війни гостро постало питання формування національного усвідомлення місцевого українського населення. Численні свідчення галичан, які прибували на підросійську Волинь, фіксували порівняно низький рівень національної свідомості тутешніх українців. Скориставшись воєнними обставинами, у 1916 році українці Галичини розгорнули широку просвітницьку діяльність, передусім через відкриття українських шкіл. В умовах війни основний тягар цієї справи взяв на себе легіон Українських січових стрільців (УСС).
У 1916 році, вже за місяць діяльності, було засновано 46 сільських шкіл, де навчалося понад 800 селянських дітей, всього ж з допомоги легіону УСС до літа 1916 року запрацювало 50 початкових і 2 семикласні школи.
Важливою обставиною стало й те, що австрійська окупаційна влада загалом ставилася поблажливо до українських національно-освітніх ініціатив, зокрема до відкриття шкіл з українською мовою навчання.
Спочатку, як зазвичай це буває, місцеві мешканці не знали, як ставитися до новозаснованих шкіл. Окрім того, селяни побоювалися нових поборів у зв’язку з їх відкриттям. Зустрічалося й таке, що казали: «До чорта та грамота, коли було би досить сала й хліба та коржів».
Наприкінці вересня 1916 року до Устилуга, що на Волині, прибула учителька Тося Парахоняківна зі Львову для організації освітнього процесу в місті та підготовці школи до офіційного відкриття.
Урочисте відкриття школи
Урочисте відкриття української школи в містечку Устилуг відбулося 11 лютого 1917 року. Як свідчить газетна публікація того часу, підготовка до цієї події тривала попри суворі зимові умови — люті морози не стали на заваді ні організаторам, ні гостям урочистості.
З самого ранку між Володимиром та Устилугом пожвавився рух: до містечка з’їжджалися учасники святкування, серед яких була значна група дітей української школи у Володимирі. Напередодні, незважаючи на сильний мороз, до Устилуга прибули й учительки з Володимира — Ірена Волянська та Марія Стецьківна, які доклали чималих зусиль до підготовки концерту й святкової програми.
Участь Українських січових стрільців
До полудня в Устилузі вже перебували стрільці й хор Січового Коша, а згодом прибули члени австрійської адміністрації, очільник міста Володимир, який виїхав на 12 возах з представниками міщанства, старшинами, офіцерами, а також місцевою інтелігенцією. Присутність представників влади на святі відкриття української школи була промовистим свідченням тогочасної лояльності австрійської адміністрації до українських освітніх ініціатив.
У переповненій залі зібралася різношерста публіка — від стрілецьких офіцерів до місцевих мешканців різних національностей, разом із очільником єврейського купецтва Володимира. Очевидець свята згадував:
Дивно було бачити в сім місті, граничній, старій твердині української держави, однім з «червенських городів» літописі, сей концерт і ще й при такім складі публики. На тлі зеленої соснини й смеречини барвна картина — мішаний дитячий хор, дівчатка в народних костюмах — молоді симпатичні личка. Залунав український національний гімн…
Особливе враження справив виступ маленького хлопчика-декламатора, який виголосив промову настільки чітко й усвідомлено, що, за словами очевидця, це викликало щире зворушення навіть у тих присутніх, хто не до кінця розумів українську мову. Саме цей момент став символічним підтвердженням сенсу української школи — формування нового покоління свідомих українців.
Українська культура на сцені
Подальша програма складалася з дитячих і стрілецьких виступів: виконувалися українські пісні, декламувалися твори Тараса Шевченка, звучали композиції Миколи Лисенка. Особливо тепло публіка сприйняла дитячу постановку «Коза-Дереза», виконану виключно силами дітей, що ще раз підкреслювало освітній і виховний характер заходу.
Завершував програму стрілецький хор, який своїм співом і сценічною майстерністю викликав щире зацікавлення навіть серед неукраїнської частини публіки. Святкування продовжилося вже у приміщенні місцевої кав’ярні, де відбувся неформальний вечір за участі стрільців, місцевих мешканців і гостей.
На перший курс на момент відкриття було записано 50 дітей, а на другий – 25 учнів, що ходили вже до російської школи і вміли читати та писати. Однак з часом кількість учнів збільшилася. Загалом у воєнні роки через школу пройшло 158 школярів.
Серед основних предметів, які вивчали у школі, були: читання і писання, відомості з історії та природи, співи, рахунки, рисунки, чужа мова, релігія, руханки, ручні роботи та інші.
За короткий час перебування на Волині січові стрільці домоглися вагомих результатів у становленні українських народних шкіл і мали великий вплив на пробудження національної свідомості місцевого населення.
Фото використано з архіву Леґіону Українських Січових Стільців
