З кінця ХІХ - Поч. ХХ ст. активізувався український національний рух , який поступово переходить від українофільства до політики. І в авангарді цього руху стояла молодь і студентство. Поступово постають студентські громади, перша з яких була створена в Києві у 1893-му році, згодом в Харкові, Одесі, Москві, Тарту, Варшаві і інших університетських центрах в Російській імперії. Але однією з найактивніших була Українська студентська громада у Санкт-Петербурзі. В різні часи до неї належали Дмитро Дорошенко, Микола Скрипник, Дмитро Донцов, Євген Неронович, Сергій Шмет, Борис Іваницький, Ольга Косач.
Цікаво чому саме Петербург став одним із центрів українського студентства? Адже відверто, українців у цьому місті жило в ті часи не так багато - лише кілька тисяч на понад мільйон жителів. І як часто буває єдиної відповіді тут нема. Цьому сприяли одразу кілька факторів:
По-перше - Столиця Російської імперії була одночасно і великим освітнім центром. На початку двадцятого століття тут були Університет, Гірничий інститут, Академія мистецтва, Історико-філологічний інститут, Військово-медична академія, Лісовий інститут, Технологічний інститут, Інститут Цивільних інженерів, Електротехнічний інститут, Політехнічний інститут, Духовна академія. Також діяли чотири окремі вищі навчальні заклади для жінок (детальніше поясню нижче). Отже в місті було багато студентів, з різних куточків імперії у тому числі з України.
По-друге - У ті часи в Російській імперії жінкам заборонялося навчатись в університетах. Натомість існували Вищі Жіночі курси, найвідомішими з яких були Бестужевські в Петербурзі. Також в місті діяли Жіночий Медичний інститут, Курси Ласгафта (інститут фізичної культури), Рождественські курси ( медичні, названі від передмістя де вони розташовувалися). На території Наддніпрянщини до 1906-го не було жодного вищого закладу для жінок, тому багатьом українкам доводилося їхати здобувати вищу освіту до Санкт-Петербурга або Москви. Як наслідок у 1906-1908 рр. 14-16% слухачок Бестужевських курсів ( їх називали курсистками) були родом з українських земель.
По-третє - Віддаленість від дому, холодна і чужа атмосфера Петербургу сприяла об'єднанню українців більше ніж, скажімо в Києві чи Харкові. В чужорідному середовищі людина цілком природно починає краще усвідомлювати себе, і тягнутись до земляків. Таких прикладів серед української молоді в Петербурзі було чимало. І варто зазначити українці тут не були винятком. На початку ХХ ст. в місті існували багато земляцтв які об'єднували студентів за територіальним (Новгородське, Волжське, Пермське), і етнічним принципом ( Польське, Латишське, Кавказьке, Естонське).
Українська студентська громада існувала у Петербурзі приблизно з 1880-х років, але ймовірно не дуже активно. Її діяльність активізувалася з кінця дев'ятнадцятого століття. Письменник і публіцист Олександр Лотоцький згадував:
"Формальне заложення громади наступило вже в дальшому 1899 році. Склад її значно збільшився, — переважали студенти технічних шкіл, менше було університетів. На перших установчих зборах були, крім згаданих, присутні: Сергій Шемет (скінчив технологічний інститут, зібрав біля себе ґрупу людей), ОльгаКосач, Віра Попова, Микола Скрипник, Василь Добровольський, Василь Павленко, Василь Мазуренко, Іван Личко, Гліб Бокій, Іван Труба, Степан Лаврентіїв, Микола Сахаров".
На той час в громаді було близько 60 осіб, її основу склали студенти які вже раніше вже брали участь в діяльності гуртків гімназистів в Прилуках, Лубнах, Ніжині і Києві. Діяльність студентства тривалий час була законспірованою, а набуття членства в громаді відбувалося після тривалого знайомства з претендентом. Дмитро Дорошенко згадував, що його перевіряли протягом кількох місяців, перш ніж прийняти.
Спочатку студентська громада збиралася у Андріївській школі де проходили репетиції українського хору. Приміщення надав директор школи Салогуб який співчував українцям, і свого часу перекладав на російську Кобзаря Шевченка. На репетиції приходили не тільки хористи а й інші студенти послухати музику і поговорити між собою. На зустрічах, які зазвичай маскувались під концерти або посиденьки студенти заслуховувати реферати, обговорювали новини, ділились книгами тощо.
Що цікаво в ці роки до громади входили студент юридичного факультету Дмитро Донцов(майбутній автор ідеології українського інтегрального націоналізму), а також студент технологічного інституту Микола Скрипник (в майбутньому голова уряду УСРР). Так у роки своєї юності майбутній головний ідеолог українських націоналістів і один з засновників КП(б)У належали до однієї невеликої студентської громади в Петербурзі (хоча Скрипник пробув в ній не довго, скоро приєднавшись до РСДРП). Історія знає і не такі повороти людської долі, коли непримиренні вороги знали один одного в молодості.
У Петербурзі діяли і інші українські організації. Приблизно в той час, наприкінці ХІХ-го століття, були створені провідні організації старшої громади, Товариства імені Т. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, які навчаються у вищих навчальних закладах С.-Петербурга і Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книг. Це були офіційні благодійні організації які діяли легально, студентська громада натомість існувала нелегально і поза законом.
Взаємовідносини між цими організаціями і громадою були складними. З одного боку вони надавали допомогу українцям в Петербурзі, а з іншого, більш радикальна студентська молодь, не без підстав, звинувачувала старше покоління в культуництві - тобто те, що вони аполітичні, займаються винятково культурною роботою, тощо. Конфлікт поколінь серед українського руху тоді був досить помітний.
Натомість студентська громада попри свою позапартійність поступово потрапляла під вплив Революційної Української партії (РУП). І на своїх заходах студенти почали збирати кошти для партії, а згодом навіть приєднались до неї утворивши її Північний комітет. Також була організована доставка нелегальної української літератури в Петербург через Фінляндію.
Активізувавши свою діяльність громада почала розширюватись залучаючи нових і нових членів. В першу чергу намагаючись проводити роботу серед “Южних” земляцтв (Полтавського, Єлесаведградського, Херсонського). Але це було складно, оскільки до них входили не лише українці, а й росіяни вони часто ділились проукраїнський і антиукраїнський табори. Українська студентська громада відповідно намагалась скеровувати молодь у напрямку національних ідеалів.
Лотоцький який тоді жив у Петербурзі гарно описав цей процес самоусвідомлення української молоді: «Коли який український молодик у найкоротший час перейшов стадії кадета російського, затим – кадета українського, а врешті – українського самостійника, – то се було річчю цілком нормальною: українська свідомість, приглушена всіма впливами життьового оточення, з гарячковою енерґією скидала з себе чужий одяг «ветхої людини», шукаючи свого національного «я».
Ситуація значно змінилася після революції 1905-1907 рр. Під тиском царська влада пішла на певну лібералізацію, в тому числі було дозволено створювати студентські об'єднання. І у 1907 р. був офіційно зареєстровано статут «Української Громади», що ставила своєю ціллю: «надання українцям, які мешкають у С.-Петербурзі, можливість корисного і приємного проводження часу». Для цього товариство мало власне приміщення, де розмістилася бібліотека й влаштовувалися літературні й наукові читання, музичні, літературні й танцювальні вечори, утримувався також власний буфет. На чолі організації стояла Рада Старшини з дванадцяти осіб, а фінансування відбувалося з членських внесків, плати за ігри, прибутки із буфету й влаштування лекцій і вечорів. Із загальної кількості 429 членів клубу, дійсних було 122, а постійних гостей – 307 осіб.
Почали організовуватись наукові гуртки і відділення громади у різних навчальних закладах міста. Наприклад у 1907 р. на вищих жіночих курсах лекції О. Єфименко з історії України стали поштовхом для заснування гуртка українок (десять-дванадцять осіб «медичок і бестужевок») під керівництвом Н. Калинович, що таємно займалися українською мовою та літературою.
Розширення діяльності Української Студентської Громади посилило конфлікти з російським студентським земляцтвами. Наприклад коли 6 грудня 1909 р. при реєстрації різних студентських організацій виявилось, що статут Українського земляцтва розходиться із російськими пунктом про захист загальностудентських інтересів, українці категорично відмовилися вносити його до свого документу, заявивши, що для цього існують при вищих навчальних закладах ради старост. Так само були розбіжності стосовно бібліотеки оскільки українці бажали щоб в ній були книги лише на українській мові. Загалом питання взаємовідносин українського руху з різними російським опозиційними силами (лібералами, соціал-демократами, есерами) на початку двадцятого століття складне і заплутане. Там вистачало як співпраці так і конфліктів.
Охранка, яка звісно стежила за студентськими організаціями, відносила українське земляцтво, поруч із Гельсінґфорським (Фінляндським), Польським і Кавказьким, до «числа вузько-націоналістичних». В одному з їхніх документів йшлося: «Маючи на увазі, що останнім часом до Департаменту Поліції знову почали надходити неблагонадійні відомості про діяльність тих або інших осіб, що стоять на чолі земляцьких організацій, Департамент запропонував у Грудні 1909 року начальникам районних охоронних відділень доставити наявні в їхньому розпорядженні дані про існування в даний час при вищих навчальних закладах земляцтвах із характеристикою їхньої діяльності в політичному відношенні та вказанням керівників, найбільше схильних до проведення в діяльність земляцтв політичних тенденцій».
Активізація діяльності українських студентських організацій відбулась близько 1909-1910 рр. коли з України почала приїздити більш свідома молодь якої ставало в столиці все більше. У цей час земляцтва й гуртки розгорнули свою роботу в різних вищих навчальних закладах Петербурга.
Товариство ім. Т. Г. Шевченка порахувало приблизну кількість української молоді – близько сотні у кожному навчальному закладі, а загалом по місту – щонайменше тисяча осіб. Навіть якщо вважати це перебільшенням, нам відомо, що в Петербурзі всього було близько двадцяти філіалів «Громади» з понад трьома сотнями учасників. І загалом кількість студентів тоді зростала досить високими темпами.
Значним стимулом для розгортання національного руху також стали Шевченкові ювілеї в 1911 і 1914 роках. Особливо урядова заборона святкування ювілею Т. Шевченка у 1914-му році, яка спричинила масштабні протести українців, в різних містах імперії.
Також у Петербурзі створювались філіали різних українських партій (УСДРП, ТУП, Група Українських самостійників тощо), до яких входили і студенти. До міста приїздив Михайло Грушевський, і певний час працював Симон Петлюра.
Як можна побачити у 1910-х роках український студентський рух у Санкт-Петербурзі зростав і політизувався. Цілком логічним був наступний крок створення власного ЗМІ. Спочатку спробували створити рукописний “Громадянин”. А 22 листопада 1912 р. відбулися збори «Української громади» Петербурзького політехнічного інституту (однієї з найактивніших українських студентських громад міста), на якому правління доповіло про своє рішення видавати повноцінний часопис. Цей часопис отримав назву “Український студент”.
Чому це було важливо? Тут нам потрібно розуміти, що в ту епоху часописи займали те місце в житті яке зараз займають соцмережі.Зараз любій групі людей для своєї діяльності, достатньо вести свої сторінки в соціальних мережах. В ті часи безумовно ні інтернету, ні тим паче менеджерів, сайтів, каналів не було. Всім від великих громадських об'єднань і політичних партій, до клубів любителів шахів доводилося створювати власні друковані ЗМІ. На початку ХХ століття будь-яка серйозна організація мала свою газету або журнал. Це було просто необхідно для обміну думок, висвітлення своєї діяльності, агітації тощо.
Журнал «Український студент» очолили найактивніші члени політехнічної студентської громади: редактором став Є. Неронович, секретарем – О. Ковалевський, адміністратором – І. Косенко. До справ було залучено також курсистку Г. Радич і М. Лисого.В «Українському студенті» брали участь О. Білоусенко (О. Лотоцький), М. Грушевський, О. Грушевський, Д. Дорошенко, С. Єфремов, В. Садовський та інші. Журнал мав власних кореспондентів у Відні (М. Сисак), Львові (В. Котецький), Калуші, Чернівцях, Варшаві, Дерпті (Тарту), Києві, Москві, Харкові й Томську.
Головним завданням редакція бачила об'єднання усіх українських студентів по обидва боки Збруча. У відозві йшлося : «Українська студентська молодь не народилась останніми часами. Вона вже має за собою поважну давнину. Вона має свою історію, свої традиції, свою етику. Тому відчувається потреба оглянути ті шляхи, якими молодь ішла і йде, переглянути увесь матеріял, який дає довгорічне життя українського студентства, зафіксувати традиції».
Це означало вихід на принципово новий рівень. Так, вже до цього українці організовували студентські з'їзди, але медіа яке може координувати діяльність всіх українських студентських організацій - це було щось нове. Загалом ситуація склалася так що цей журнал в перспективі міг об'єднати навколо себе чи не все українське студентство, як в підросійській Україні так і в Австро-Угорщині - одну з самих свідомих, і рішучих сил в українському русі на той час.
Але цим амбітним планам не судилося втілитись у життя. В 1914-му році почалося Перша світова війна, через це і посилення цензури “Український студент” випустивши всього три номери закрився. Звісно Українська Студентська громада продовжувала діяти в Петрограді як і інші українські організації, займаючись в тому числі агітацією серед тисяч солдат-українців в гарнізоні міста. І за деякими даними продовжували через Швецію підтримувати контакти з Союзом Визволення України в Австро-Угорщині.
Лютнева революція покращила ситуацію вже 12 березня 1917 р. українська молодь Петрограда взяла участь в організації вшанування пам’яті Т. Шевченка й грандіозної національної маніфестації.
Газета Речь так описала цю маніфестацію:
“На переді їхав бувший конвой бувшого царя з українським січовим прапором і запорозькими бунчуками.
Потім ішли компаніями військові части на чолі з офіцерами Українцями.
За військом ішли студенти вищих шкіл, курсистки й багато народу. На цілій дорозі походу був взірцевий порядок.”
Відбувались також і інші заходи. В місті знову почала виходити українська преса. Здавалося погані часи минули і українському руху вже нічого не загрожує, оскільки з падінням царя впало і національне гноблення. Принаймні багато хто так думав весною 1917-го.
Але це все тривало недовго. Прихід до влади більшовиків і загалом погіршення ситуації в Петрограді змусили більшість українців повернутися на батьківщину, де вони прийняли участь у національно-визвольних змаганнях 1917-1921 рр. І багато хто поклав голову в цій боротьбі.
Що ми можемо сказати у підсумку. З одного боку діяльність українців у місті на Неві не принесла якихось великих результатів і майже не залишила по собі якоїсь пам'яті. З іншого боку за якихось кілька років Українські студенти у Санкт-Петербурзі пройшли шлях від доволі невеликого гуртка до організації з двома десятками філіалів, сотнями учасників і амбіціями об'єднати навколо себе все українське студентство. А головне - через Українську студентську громаду пройшли багато визначних українських діячів. І це все в столиці імперії яка, на той час володіла більшістю Українських і навіть не визнавала існування українців як окремого народу. Іноді навіть під боком ворога можна досягти великого успіху.
Джерела:
Лотоцький О. Сторінки минулого / О. Лотоцький. – [Баунд-Брук]: Українська Православна Церква в США, 1966. 1 – Ч. 2. – 481 с.
Дорошенко Д. Мої Спомини Про Давнє-Минуле (1901–1914 роки) / Д. Дорошенко – Винипеґ: Видавнича спілка «Тризуб», 1949. – 167 с.
Безкровний, Ю. Український студентський рух у Санкт-Петербурзі на початку ХХ ст. / Юрій Безкровний // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. – 2015. – Вип. 2, ч. 2. – С. 89–95.
Кобченко К. Міграція з України з освітньою метою: історичний та сучасний досвід [Електронний ресурс] / К. Кобченко // Українознавчий альманах. - 2012. - Вип. 7. - С. 148-152.
ЦОЙ, Ю. М. Діяльність української петербурзької громади в контесті революційних подій 1905 р. [Елек-тронний ресурс]. Режим доступу: journlib.unsv.kiev.ua/index.php?act=article&article= .
З історії Української студентської громади в Санкт-Петербурзі [Елек-тронний ресурс]. Режим доступу: https://localhistory.org.ua/rubrics/photo/z-istoriyi-ukrayinskoyi-studentskoyi-gromadi-v-sankt-peterburzi/
Юзич Ю. Український парад у столиці Росії [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2019/08/20/156103/
