Треба віддати належне противнику - росіянам - вони достатньо послідовні. Звісно риторика може циклічно змінюватися, але впертість їх часом здатна вразити. Попри те, що війна триває 5 років і вони не змогли за цей час навіть захопити Донбас, натомість у них палає в тилах, вони вперто декларують ті ж самі цілі та відкрито говорять про те, що будуть воювати проти України далі. Навіть більше. Вони послідовно вмонтовують у суспільну свідомість питання війни проти України з метою її знищення, як невід'ємну частину власної ідентичності не якоумсь новому, небаченому до того рівні.
Цей текст я починав писати зовсім за інших обставин. В Україні відбулися різкі зміни. Політична криза через звільнення уряду та неперепризначення міністра оборони, заміна Головнокомандувача ЗСУ. Все це на тлі наростаючої тривоги щодо підготовки до зими, можливої російської мобілізації (скоріш за все восени) і очевидної вразливості України перед російською балістикою.
Ми проходимо 4.5 роки великої війни, яку росіяни, схоже намагатимуться зробити ще більшою. При цьому, багато проблем, які вже кричали про себе, а не натякали, ми тупо ігнорували. Хоча в деяких речах досягли доволі непоганого прогресу.
Липень 2026 і так відчувався як час, коли варто звірити годинники. Після нещодавніх кадрових змін та сплеску суспільно-політичного життя, це є так і поготів. Також ми побачили остаточне падіння бар'єру самоцензури, яке є закономірним і очікуваним, з огляду на те, що на проблеми переважно закривали очі.
"Ні кроку назад" - росіяни ні на сантиментр не відступили від своїх цілей.
Самоцитування - ознака поганого тону, але все ж маю звіритися сам із собою. В грудні 2024 написа таке:
"путіну 72 [вже 73]. Він хоче знищити Україну за життя і покладе в могилу стільки людей, скільки доведеться для цього, або скільки встигне".
Чи щось змінилося? Концептуально ні. Дехто вважає, що росіяни потенційно можуть почати переговори після того, як захоплять решту Донецької області, щоб продати плебсу "перемогу", хоч якусь. В це я не вірю. Їхній плебс несуб'єктний і в Кремлі перед ним звітувати не будуть. Решта Донецької області, а саме Краматорсько-Слов'янська агломерація та решта Покровської потрібні для виходу на рубежі, звідки росіяни почнуть наступ на Барвінкове, Ізюм, Лозову і Павлоград, а також в напрямку полтавщини через периферію Харківської та Дніпропетровської областей. Перспективних напрямків тут буде доволі багато. Додаткові сотні тисяч мобілізованих росіян, які ніяк не будуть цьому противитися, не дадуть збрехати.
Давайте подивимось на прикладі російського наступу в Донецькій області ще з 2023 року - з Авдіївки. Хоч це все розтягнулося в часі на роки, але вектор і логіка ті самі. З Очеретигого далі попри всі відгалуження напрямок наступу чіткий і зрозумілий. Від Очеретиного на північ і північний захід іде ділянка території, через яку росіяни поступово розсікають нашу оборону між двома агломераціями - Краматорською і Покровською.
Якщо дивитися в більш широкому контексті, то західна агломерація, каскад міст і шахт, - це Курахове, Покровськ, Добропілля і аж до Новодонецького та Олександрівки. Друга, набагато більша, це Макіївка з Єнакієвим, Торецьк, Костянтинівка, Дружківка, Краматорськ, Слов'янськ. Горлівка і Єнакієве були окуповані до 2022, Навколо них вибудовували оборону, їх росіяни з боями захоплюють і після них мало урбанізована місцевість, на якій нам оборонятися буде набагато складніше.
Тож з військової точки оборонний пояс в Донецькій області з найближчими висотами - чудова опора для подальшого наступу. Це означає, що ніхто зупинятися не буде після цього. Скоріше навпаки. А переговори можуть бути як раз інтегровані в ескалаційну спіраль, щоб дотискати Україну ще й через цей канал.
Більше того, російська верхівка системно працює над тим, щоб за будь якого наступного режиму, якщо він зміниться, чи буде наступник в рамках цього режиму, російське суспільство перебувало в консенсусі. Цей консенсус повинен полягати в тому, що вони мають знищити та поглинути Україну як невід'ємну частину імперської "вотчини". Вони промивають мізки дітям змалечку, вчать школярів пілотувати дрони тощо. Війна і агресія щодо України впроваджується як невід'ємна частина ідентичності будь якого пересічного росіянина. Вони готують вбивць нашої державності ще зі шкільної парти. Враховуючи те, що з 2014 року виросло ціле покоління, не варто вважати, що це якийсь дуже далекий в часі та суто перспективний проєкт. Ті, хто ішли у 8 чи 9 клас школи, зараз вже потенційно можуть іти на службу і підписувати контракт.
Декларація про те, що в російський ерзац-парламент та місцеві ради будуть на виборах залучати військових і ветеранів - це довгостроковий крок не лише для того, щоб якось винагородити учасників війни чи демонстрація впевненості в тому, що населення її досі підтримує. Це введення в політичну еліту агресивних шовіністів, які й надалі будуть носіями ненависті до України та ідеології її знищення.
Питання в тому, яку відповідь ми готуємо на цю стратегію і чи маємо, як суспільство, взагалі щось схоже на відповідь.
рф послідовно дає зрозуміти, що буде воювати далі до "перемоги". Навіть якщо це хороша міна при поганій грі, у їх намірах воювати далі сумніватися нема причин. Невідомо де проходить межа, за якою ризики для російського режиму і російської держави у разі завершення/призупинення війни стануть менші, ніж у разі її продовження. Очевидно для них ця межа поки не змінилася.
Надію російського військового і політичного керівництва на подальші успіхи зараз можуть підживлювати такі основні тенденції:
відсутність в України достатніх засобів для збиття балістичних ракет;
тиск безпосередньо на фронті навіть незважаючи на втрати у логістиці та важливих промислових та військових об'єктів;
тиск на тил, вибивання інфраструктури і можливо ще складніша зима для населення;
небажання або нездатність суспільства і держави досягнути консенсусу щодо мобілізаційного розгортання Сил оборони.
Воля діяти.
Навіть якщо москалі в тилу будуть їздити на конях і жерти шкіряні черевики, у армії буде бензин для того, щоб заливати його в Орлани і Шахеди. Буде їжа для військових, дизель для військового транспорту, будуть дрони, боєприпаси, ракети тощо. Це питання політичної волі та пріоритетів.
В нашому інфопросторі почалася певна ейфорія після початку успішної кампанії ударів по оперативній логістиці та нарощення ударів по російській нафтовій промисловості й оборонці. Можливо у декого навіть з'явилася думка, що росіяни зараз змушені будуть зупинитися. Особливо на фоні скарг "глибинного народу" на відсутність бензину на заправках, скарги бізнесу на знищені логістичні хаби разом з товаролм на мільярди доларів. Боюсь, такі висновки досить тенденційні і ми маємо справу просто з черговим етапом війни та адаптації противника. Звісно це також суб'єктивна оцінка, а не аналітика на основі економічних показників чи інших даних. На істину в останній інстанції, як то кажуть, не претендую.
Крім того, ще потрібно мати об'єктивні дані, які допоможуть передбачати ланцюгову реакцію від наших ударів по рф. Багато чого ми можемо пропустити.
Ту ми переходимо вже до нашої суб'єктивної сторони. Так, у нас відбувся певного роду прорив у роботі на оперативну і стратегічну глибину по противнику. Йому відверто боляче.
Лише кілька місяців тому ми ламали списи навколо питання чому в нас не виходить працювати по оперативній глибині й хто має цим займатися. Було багато критики СБС через це. Проте зараз цим, як і роботою по передній лінії раніше, займаються якщо не всі, то дуже багато хто. Цілі роди і види, корпуси чи окремі бригади або навіть полки і батальйони. Це модно, до цього давно свербіли руки, це дає відчутний результат.
Проте противник далі тисне на фронті. Добропілля, Костянтинівка, Слов'янськ. Поки що враження таке, що легше тут не стало. Можливо удари по логістиці й дадуть кумулятивний ефект на фронті з часом, але й можуть не дати. Логістика - річ варіативна та гнучка. Всіх доріг не перекриєш, а в тактичній площині, маючи достатньо людей та легкого транспорту, противник, використовує свої ресурси для подальшого просування. Вони створюють додаткові мобільні вогневі групи, розташовують їх навколо важливих об'єктів та вздовж важливих маршрутів. Продовжують активно розвивати систему застосування дронів-перехоплювачів тощо. Словом, адаптуються.
Натомість, у нас досі проблеми з мобілізацією та не вистачає піхоти. Що вже казати про задлучення додаткової кількості людей на якісь фахові напрямки. А життя цієї піхоти стає дедалі складнішим і небезпечним через зростання кілзони і відповідно покриття секторів дронами.
Мені звісно подобається народна мудрість, яка переконує, що воювати мають дрони. От тільки воюють люди, суспільства, країни, системи, армії. Основу цього всього складають, зновуж таки, люди. Щоб здійснити успішний пуск дрона, треба залучити доволі великий ланцюжок людей різних спеціальностей, де оператор - це остання ланка. Це система, яка потребує мізків, рук, сил, часу і т.д. Для цього потрібні люди і то чимало. Це раніше щоб організувати виконання бойового завдання для екіпажу бпла, іноді могло вистачити цього таки екіпажу і чергового на пункті управління за умови, що всі питання забезпечення, логістики, технічної підготовки тощо, попередньо вирішили. Зараз завести або вивести екіпаж, який працює в тактичній зоні, це ціла операція, до якої залучають набагато більше людей. Бо противник як би теж має дрони. Якщо навантаження росте, а людей, які мають допомагати з цим навантаженням справлятися, не стає більше, це призводить до виснаження. Тому "воювати мають дрони" - це красива утопія. Воюють люди. Хай навіть дронами.
Всі заяви про можливість закінчити гарячу фазу війни в певній осяжній перспективі впираються у те саме питання - вольове рішення росіян продовжувати війну, маючи для цього ресурси. Раніше я писав про це дотримуюсь такої ж думки. путін буде воювати стільки скільки зможе, і не просто умовний міфічний путін. росіяни.
Схоже у них все ще втрати, яких вони зазнали, не перевищують очікуваного ефекту від потенційної перемоги над Україною. Або вони цю умовну межу ще не усвідомили. На кону весь імперський проєкт і вони будуть чіплятися за будь яку можливість довести справу до кінця.
Звісно в 2026 році наш кінетичний вплив на тил противника вийшов на рівень, якого ніколи не було до того. Разом з кінетичним і когнітивний, адже удари по російській нафтовій промисловості та логістичних складах призвели до наслідків, які на собі відчує тепер більшість росіян. Проте, який загальний вплив на систему - треба ще вивчати.
Ми впираємось у певну кількість невідомих показників, які можуть вплинути на об'єктивність оцінки впливу на противника.
ланцюгова реакція - наскільки дефіцит бензину тягне за собою вторинні наслідки - зниження економічної активності залежних від палива галузей. Логістика, наприклад. Які збитки несуть різні бізнеси, скільки з них банкрутує, скільки людей втрачають роботу і заробіток. Фермерська галузь - нестача палива для жнив, проблеми з відвантаженням продукції в портах через українські удари тощо.
психологічна стійкість населення противна і ступінь наслідків, які воно готове терпіти - важко вимірюваний показник. Або невимірюваний зовсім.
Можна зробити короткий контент-аналіз, який покаже, що зараз суспільний договір у москалів, який полягає в тому, що "глибинний народ" не лізе в політичні питання і живе своє життя, а влада вирішує на власний розсуд, опинився під питанням. Саме тому, що ці самі "рядові" москалі втрачають засоби для існування на палаючих логістичних складах. Це не означає, що вони зараз полізуть в політику і почнуть протестувати, але їхнє безневинне обурення, яке виливається в соцмережах цілком реальних людей, доволі показове. Вони продовжують як молитву повторювати, що "не цікавляться" політикою, але їхнє майно все одно горить. І що тепер? Особисто я не вірю, що це приведе до якогось соціального вибуху, бо пасіонарні росіяни - це як раз ті, хто підтримує війну проти нас або самі воюють. Тим не менш наслідки в когнітивній війні поки що найбільші за весь час, не рахуючи можливо втечі певної кількості росіян з країни після першої хвилі мобілізації.
Також треба знати себе, наші слабкі місця. Демографія, уразливість перед балістикою, відсутність бажання і політичної волі працювати над мобілізацією. Тобто воля до спротиву все ще більше залежить від стану і готовності суспільства.
Управління очікуванням і емоційні гойдалки.
Ейфорія від зміни командування ЗСУ на людину, щодо якої є консенсус у суспільстві, скоро мине. Очікувано політичне керівництво не могло не використати це, як привід, в тому числі, дещо скинути з себе відповідальність.
Так, ми чуємо, що від нового командування очікують прогресу з мобілізацією та у захисті неба. Якщо пояснювати, що Збройні сили і ГШ не займаються виробництво протиракет PAC3, не потрібно, то щодо мобілізації варто дещо зауважити. Власне зауваження ці будуть дуже нудні й не сподобаються багатьом, проте від того вони не будуть менш важливі.
Процес поповнення армії багаторівневий. Він потребує участі всіх органів влади і повного консенсусу щодо цього питання і в державних органах і в суспільстві. Найбільш загальний консенсус полягає в тому, що захист України - це справа всього суспільства, а не добровольців, багато з яких вже стерлися, і бідних, тих, хто не має бронювання. З бронюванням теж питання. Воно має здійснювати виключно з реальної необхідності. А так, в цілому, кожен придатний чоловік повинен внести свій внесок у оборону.
Саме з цього має виходити будь яке рішення. ЗСУ на своєму рівні можуть щось змінювати в процедурах, підходах (наприклад припинити діяти за приципом норм у вигляді чисел, а займатися залученням реально придатних чоловіків). Проте без ряду змін в законодавство, вольового припинення будь якого натяку на політичну демагогію щодо цього питання для всіх політиків, від президента до депутата сільради чи міського божевільного антиваксера. Протидія поповненню армії у війні виживання слід прирівняти до знищення озброєння чи іншого військового майна. Покарання має бути невідворотним.
Те ж саме стосується будь яких законодавчих ініціатив, підзаконних актів Кабміну чи МО. Вони мають виходити з реальної необхідності, а не страху когось образити. Ми все ще знаходимиося в тій точці, коли може не стати країни, в якій політики розраховують іти на вибори.
Тобто спроба ще на вході повісити повну відповідальність за провал в подальшій мобілізації на командування, яке не володіє всіма необхідними можливостями, без ухвалення законодавчих змін, запуску певних механізмів, невідворотності відповідальності для тих, хто ігнорує свій конституційний обов'язок - це завідомо провальна стратегія. Чи точніше навіть її відсутність.
Щодо керування очікуваннями та зв'язку між успіхами/провалами та певними прізвищами. Ймовірно з часом ви можете прочитати дуже неприємні новини з Донбасу і поставити питання як так, адже зараз поширюється наратив про те, що фронт у відносно непоганому стані, а якісь негативні новини здебільшого губляться на фоні успішних ударів углиб території ворога.
Навколо цього, скоріш за все, буде багато маніпуляцій. Так от варто одразу розуміти, що прямо зараз ситуація в Костянтинівці і під Добропіллям відверто не дуже хороша. Та й на захід від Слов'янська також. Тож нехай ні для кого не буде сюрпризом те, що може статися в найближчі місяці.
Ще раз про людський потенціал.
Останні кілька місяців росіянам, схоже вдалося вирівняти баланс втрат і поповнення особового складу. Принаймні згідно з інформацією, яку нещодавно озвучила українська розвідка, за неповні 7 місяців росіяни залучили в армію 221 тисячу чоловік, а втратили вбитими та пораненим 225. Ми звісно маємо готуватися до того, що Кремль таки піде на відкриту мобілізацію кількох сотень тисяч чоловік щоб розширити бойові дії на нові напрямки і поповнити діючі частини достатньою кількістю людей. Як штурмовиків, так і пілотів.
На це можуть штовхнути наступні фактори:
додаткові втрати на фоні нинішньої активізації наступальних дій;
провал в комплектуванні Військ безпілотних систем (за перше півріччя 2026 року набрали в 4-5 разів менше від плану);
неможливість вийти з повзучого наступу з тим ресурсом, який є, і відповідно спроба пришвидшити процес просування;
наростаюча деградація нафтопереробної інфраструктури і логістики через удари вглиб території рф (якщо вони будуть успішно тривати) та відповідно зусилля щодо мінімізації шкоди від цих ударів;
можливе усвідомлення збільшення розриву між тим, яку територію контролюють росіяни насправді і яку по доповідях, що потребуватиме відповідно швидкого коригування необхідних ресурсів для компенсації розриву в реальності, тощо.
Опосередковано свідчить про те, що мобілізація вже питання вирішене - це те, як російська система гальмує процеси видачі документів для виїзду за кордон. Імовірніше за все, потенційний мобресурс ніхто вже не хоче випускати. Найрозумніші та найактивніші виїхали ще в під час першої хвилі "часткової мобілізації".
Для нас це нічого хорошого не передбачає. Адже це сотні тисяч не лише нових штурмовиків, але й пілотів. Крім того, завжди можна очікувати, що північно-корейський диктатор відправить своїх солдатів воювати за рф за валюту. Знову.
***
Отже, ми входимо в осінню кампанію з наступними невирішеними проблемами:
дефіцит протибалістики на фоні й так вже здеградованої енергетичної інфраструктури;
відсутність відповіді на російську мобілізацію, перекидання проблеми власної мобілізації між державними інститутами та суспільством як гарячої картоплі;
поки ще триваючий політичний шторм через ситуацію в МО;
все ще триваючої паливної кризи, яка сприяє росіянам.
Тепер моя суб'єктивна оцінка.
Вирішення з протидією балістиці - дуже довго, будемо відбиватися тим, що можемо дістати, можливо будемо більш активно полювати на пускові та виробництво.
У здатність прийняти необхідні рішення щодо мобілізації (саме необхідні) я не вірю давно. Тож єдина надія - це те, що ГШ зробить ті зміни у системі, які є виключно в компетенції армії. Від повідно МО також зробить якісь косметичні зміни.
Політичні шторми та світова паливна криза - прогнозу взагалі не піддається. Надто багато суб'єктивних факторів.
Будуть боротися ті, хто є. Тим, що є. Будемо намагатися втримати Донецьку область і сподіватися, що москаль все ж потягне з мобілізацією в надії на те, що вже діючі інструменти затягування штурмовиків на контракти будуть виглядати для них все ще достатніми.
***
Дякую за увагу.
Підпишіться на мій телеграм: Telegram: View @silukr
подякувати за матеріал тут:
http://send.monobank.ua/jar/4mxJwUTytv
PayPal - solonko1648@gmail.com
