Заздрю іншим не тому, що вони краще самовиражаються, а тому, що вони подобаються мені більше, ніж подобаюся собі. Можу отримати задоволення від їхнього самовираження, розслабитися в ньому, порадіти за них, насолодитися унікальністю, яка для мене нова. Не виходить отримати такого ж задоволення від власної роботи. Питання: чи це нормально? Чи ті, кому вдається знайти себе в праці, люблять і отримують більше задоволення від своєї діяльності, ніж від роботи інших, чи все ж залишаються більш критичними до себе?
Чи варто ділитися своїми думками на теми, які здаються добре продуманими і зрозумілими у своїй сутності, коли відчувається, що співрозмовники не готові чи не мають бажання обговорювати або осмислювати своє ставлення до цих питань? Мабуть, ні.
Як бути з відчуттям того, що про тебе роблять поверхневі висновки, сприймають банально і не розуміють глибини думки?
Як реагувати, коли помічаєш очевидні етичні хиби у поведінці людей, але піднімання цієї теми може здаватися таким же неетичним чи гострим, або коли виникає певний соціальний бар’єр?
Не варто сліпо довіряти чужим доріканням чи критиці; вони не повинні формувати твоє уявлення про себе. Критику варто лише сухо аналізувати, намагаючись знайти в ній корисну інформацію. Якщо ж такої нема, слід відкинути пусті слова як прояв індивідуальних смаків і особистих упереджень.
А може, в цьому житті я ніколи і не матиму ідеальних стосунків із собою. Можливо, постійно шукаючи те ідеальне самосприйняття, я просто витрачаю час, не живучи рештою життя — зовнішнього життя.
Не асоціювати себе із партнером, це не абсолютно твоя відповідальність і точно вже не відображення тебе. Ваше співжиття - це комбінація певних умов оточення і ваших особистих потреб. Ви можете мати зовсім різний рівень розвитку, різні вміння, різні пробіли, різну обізнаність в тих чи інших сферах життя
Прояви власного існування як самовираження. Говорити проявляти себе як унікальну комбінацію досвіду і роздумів.
Сповільнюватись для поступового, доречного і природнього плину взаємодії.
Знати де ти, з ким, коли і в якому стані.
Знати чим ти можеш поділитись і що ти можеш взяти.
Мати ціль процесу, або спостерігати і аналізувати.
Таке враження, що вся моя особистість сформована аби адаптуватися, уникати небезпеки і не привертати увагу шляхом придушення власних схильностей, здібностей, властивостей.
Тривалий вплив високого рівня стресу може призводити до змін у функціонуванні мозку, таких як зниження здатності концентруватися, погіршення пам'яті та навіть втрата мотивації до улюблених занять. Іноді на відновлення гормонального балансу потрібні роки.
Іноді після вигорання людина підсвідомо боїться знову взятися за активну діяльність через страх повернення до минулого стану. Це може призвести до того, що будь-яка спроба взятися за щось нове сприймається як стрес. Виникає так званий "самозахист" — тенденція уникати напруження, навіть якщо це гальмує розвиток.
Якщо ти не впевнений, чи це лінь, чи дійсно потрібен відпочинок, спробуй зробити щось незначне або розпочати з малого завдання. Якщо це лінь, процес може пробудити мотивацію. Якщо ж це втома, тобі далі буде важко, і це знак, що потрібно більше відпочинку.
Людина може бути неймовірно обдарованою і без освіти, але саме освіта дає їй можливість виразити свою обдарованість, закомпонувати красиво для споглядання.
Ти віддзеркалюєш ті риси, які тобі не подобаються в людях. Так само ти віддзеркалюєш і те, що тебе приваблює в них. Словом, усе, що привертає нашу увагу, певним чином відображає нас самих.
Надмірний самоаналіз не має сенсу. У моєму випадку самоаналіз — це знання причинно-наслідкових зв’язків між станами й подіями, знання власних здібностей і схильностей, знання категорій, до яких можна віднести різні аспекти власного життя. Але варто пам’ятати про умовність створених категорій та ярликів. Багато спогадів і думок викривлюються під дією різноманітних психічних механізмів, які інтерпретують події, спираючись на суб’єктивний досвід, рефлекси, травми, а часом і неосвіченість. Тоді результати самоаналізу можуть перетворюватися на надуманий деталізований образ, створений для синтезу "свого" місця у світі та зниження тривоги. Це фантазія, прийнята за реальність, яка ціною умовного відчуття безпеки позбавляє тебе багатьох можливостей у тобі і твоєму житті.
Нехай мізерність стане стимулом до покращення, а не приводом для страждань.
Є речі, які, як я розумію, я не зможу змінити. Але тепер вони перестали сперечатися між собою і життям як таким.
Складно не через обдарованість, а через нерозуміння й заздрість точуючих.
Завдяки доступності інформації й можливості здобувати досвід чужих життів стирається межа між тим, ким я є насправді, та різними ідібраними образами з інформаційного простору.
Тривалий час сприймала людей як єдиний злагоджений механізм, у якому кожен окремо не має значення. І скільки б ми не захоплювалися найкращими й найсильнішими, усі ми, а ті найкращі насамперед, є результатом діяльності саме загального явища - людства. Це факт, який, якщо озвучити, кожен сприймає як очевидність. Але цікавинка в тому, що, незважаючи на цю правду, усі ми живемо так, ніби сліпі до неї. Усе одно кожен живе у власному вимірі для власних інтересів.
Вік поза привабливістю молодості має багато переваг. Ти перестаєш привертати непотрібну увагу, не піддаєшся впливу чужої оцінки, не відволікаєшся на дрібниці чи інтенсивні імпульсивні емоційні закиди. Ти можеш із повною віддачею закохатися в діяльність, справу, ідею - з таким палаючим полум'ям, яке не зрівняється з жодною іскрою кокетливого погляду, якими переповнена юність.
Відчуття щастя має індивідуальний характер незалежно від зовнішніх чинників. Воно є відносним і залежить від досвіду й очікувань.
Концепція самодостатності є біологічно некоректною.
Сміливість - це прийняття рішення, яке вважаєш правильним, незважаючи на відчуття та емоції.
Кожна окрема людина не здатна осягнути сутності всього існуючого, ані хоча б сутності когось іншого свого виду (яка різниця в масштабах). Кожна людина обмежена спроможністю осягнути лише власне життя. Світ вона пізнає лише до тієї міри, до якої занурюється її існування.
Дії формують враження про себе. Враження формують образ. Образи формують особистість.
Абсолютно все, що ти любиш, було створене людиною, стало тобі доступним завдяки людині або потребує середовища, створеного людиною. Дивно, як сильно ми насправді переплітаємося. Подивись навколо себе, скільки рук торкалося речей довкола, створюючи їх і готуючи
для подорожі до тебе.
Природа працює на основі процесу виникнення помилки. Точніше, на основі процесу взаємодії, неважливо, який результат вона дасть - головне рух, динаміка, подальший розвиток взаємодій. Досконалість, відсутність помилок - це людське збочення.
Дратують зайві речі, неприбрані речі, речі, що не пасують середовищу, речі, що не мають свого місця.
Люди маніпулюють для того, щоб узяти в інших те, чим самі себе забезпечити не можуть.
Страх - одна з найстарших та найпотужніших емоцій.
Сформований образ - лише погляд у бік бажаного. Попереду довга дорога.
Важлива ознака зрілості - прийняття нестабільності та різноманітності світу й людей.
Цінність записів - не у них самих, а в процесі їх створення.
"Буття" - бути поміж когось, у певному місці, у певний час.
•Люди віками прагнули побудувати суспільство, в якому кожному буде час і можливість бути освіченим, мати час на задоволення життям та творчістю.
Життя вимірюється не цифрами, а станами його проживаючого.
Прийняти власне походження, яким би воно не було, заспокоїтись. Зустріч з рідними місцями після тривалої розлуки висвітлює зміни, що в тобі відбулися.
Люди шанують один одного за здобутки, часом за створення образу і враження, але ніколи за просто так, саме існування.
Своє теперішнє варто цінувати заради того, щоб воно перетворилося на хороші спогади та ментальну міць у майбутньому.
В природі можна віднайти стабільність і силу, яких не можна знайти в собі чи в метушливому людському світі. Просто спостерігай.
Ніякі життєві труднощі так не ламають, як власні помилки і поразки.
Хтось старається щиро любити, прагнучи до гармонійних стосунків та реалістичного сприйняття як себе, так і об'єкту своєї любові. А хтось скидає на тебе вагу власної мізерності і фамільярності, гадаючи, що ти життям зобов'язаний їм за інтерес до тебе.
Сумно трошки, як люди пропускають історії навколо, потонувши у побутових клопотах. Не цікаво їм, старе не приваблює, навіть уникають його, як одяг, що вийшов з моди.
Дисципліна - це турбота про себе, сприяння реалізації власного потенціалу, процвітанню власного життя, розкриттю себе світові.
• Ідеї абсолютні, а матерія лише прагне до їх абсолюту, але сама такою не є і бути не може.
• Реальність одна, і кожного моменту реалізується один єдиний варіант подій. Лише над
цими подіями потрібно тримати контроль.
• Ідеї - концепції, що можуть існувати одночасно. Одночасне існування довільного числа ймовірних
реальностей. Контролювати усі, або надто багато ймовірностей реальності неможливо. Розум відчуває
себе безсилим, вразливим. Зароджуються тривоги і страх.
Позбиравши переживання, роздивляєшся їх під мікроскопом, занотовуєш висновки. Створюєш концепти щодо будови світу і людей.
Суспільство складається з індивідів. Воно не має окремої суспільної свідомості. Немов нервові клітини в нервовій системі.
Я завжди буду схожа на решту людей, як і вони на мене як і всі ми між собою. Ми всі одного виду.
Часом здається, що найбільш продуктивні стани - депресивні стани. Не розриваєшся між бажаннями займатися різним.
Якщо життя це річка, а люди в ній пливуть хто за течією, хто проти, то я сиджу на березі, гріюся на теплому піску під сонцем і читаю “плавання для чайників”, намагаючись при цьому зрозуміти навіщо мені взагалі занурюватися у ту брудну холодну воду.
