Дональд Трамп не мислить стратегічно. Він також не мислить історично, географічно чи навіть раціонально. Він не пов’язує дії, які здійснює в один день, із подіями, що відбуваються за кілька тижнів. Він не замислюється над тим, як його поведінка в одному місці змінить поведінку інших людей в інших місцях.
Він не враховує ширші наслідки своїх рішень. Він не бере на себе відповідальність, коли ці рішення призводять до негативних результатів. Натомість він діє імпульсивно та під впливом миттєвих бажань, а коли змінює свою думку — коли з’являються нові імпульси чи забаганки — просто бреше про те, що казав або робив раніше.
Протягом 14 місяців мало хто з іноземних лідерів готовий був визнати, що США очолює людина без стратегії.
«Безперечно, — шепотіли аналітики зовнішньої політики, — Трамп мислить ширше, ніж просто поточним моментом».
«Безперечно, — перешіптувалися іноземні лідери, — він дотримується якоїсь ідеології, певної схеми, плану».
В хід пішли слова — «ізоляціонізм», «імперіалізм», — у спробах вписати дії Трампа в історичний контекст. Писалися серйозні статті про нібито важливе значення Ґренландії, наприклад, хоча насправді інтерес Трампа до арктичного острова виник лише тому, що той здається дуже великим на проєкції Меркатора.
Цього тижня щось надломилося. Можливо, Трамп не розуміє зв’язку між минулим і сьогоденням, але інші — розуміють. Вони бачать, що внаслідок рішень Трампа, які він не може пояснити, Ормузька протока заблокована іранськими мінами та безпілотниками. Вони бачать зростання цін на нафту в усьому світі й розуміють, що ВМС США важко вирішити цю проблему. Вони також чують, як президент знову перекладає відповідальність на інших, погрожуючи їм, якщо вони не послухаються. НАТО чекає «дуже погане» майбутнє, якщо воно не допоможе розблокувати протоку, сказав Трамп Financial Times, очевидно, забувши, що США заснували Альянс і керують ним з 1949 року. Він також заявив, що не просить, а наказує семи країнам допомогти, не уточнивши яких саме.
«Я вимагаю, щоб ці країни включилися й захищали власну територію, бо це їхня територія», — сказав Трамп журналістам на борту Air Force One дорогою з Флориди до Вашингтона.
«Звідти вони отримують свою енергію».
Насправді це не їхня територія, а блокування енергоресурсів — його провина.
Але у свідомості Трампа ці погрози виправдані: у нього зараз є проблема, тож він хоче, щоб її вирішували інші країни. Йому байдуже, що він казав їхнім лідерам місяць чи рік тому, і він не розуміє, як його попередні рішення вплинули на громадську думку в цих країнах чи зашкодили їхнім інтересам. Але вони пам’ятають, їм не байдуже, і вони все знають.
Зокрема, вони пам’ятають, що протягом 14 місяців американський президент запроваджував тарифи, глузував з їхніх безпекових занепокоєнь, неодноразово їх ображав. Ще у січні 2020 року Трамп заявив кільком європейським посадовцям:
«Якщо на Європу нападуть, ми ніколи не прийдемо вам на допомогу».
У лютому 2025 року він сказав президенту України Володимиру Зеленському, що той також не має права розраховувати на підтримку:
«У вас немає жодних козирів».
Трамп висміював Канаду, називаючи її «51-м штатом», а чинного й попереднього прем’єр-міністрів країни — «губернатором». Він хибно стверджував, що війська союзників в Афганістані «трималися осторонь передової», чим глибоко образив родини загиблих солдатів, які воювали після того, як НАТО вперше й востаннє за всю історію Альянсу застосувало статтю 5 на користь США. Британців він назвав «нашими колись великими союзниками» після їхньої відмови брати участь у початковому нападі на Іран; коли на початку цього місяця вони обговорювали можливість відправити авіаносці до Перської затоки, Трамп висміяв це у соцмережах:
«Нам не потрібні ті, хто приєднується до війни, коли ми вже перемогли!»
Іноді некоректна риторика переходила у щось гірше. Перед другою інавгурацією Трамп почав натякати, що не виключає застосування сили для анексії Ґренландії, території Данії, близького союзника по НАТО. Спочатку це сприймалося як тролінг чи жарт; проте до січня 2026 року його публічні та приватні заяви змусили данців готуватися до американського вторгнення. Данське керівництво було змушене думати, чи обстрілювати американські літаки, чи вбивати американських солдатів і бути вбитими ними — це було настільки травматичним досвідом, що деякі досі не оговталися. У Копенгагені кілька тижнів тому мені показали данський застосунок, який підказує, які товари є американськими, щоб їх не купувати. На той момент це був найпопулярніший застосунок у країні.
Економічна шкода також не є жартом. Протягом 2025 року Трамп запроваджував мита проти Європи, Великої Британії, Японії та Південної Кореї — часто довільно, знову ж таки імпульсивно, без жодних розрахунків щодо наслідків. Він підвищив мита на Швейцарію, бо йому не сподобався швейцарський президент, а потім знизив їх після того, як бізнес-делегація зі Швейцарії вручила йому подарунки, серед яких були зливок золота та годинник Rolex. Він погрожував стовідсотковими митами Канаді, якщо вона наважиться укласти торговельну угоду з Китаєм. Не зважаючи на потенційний конфлікт інтересів, він вів торговельні переговори з В’єтнамом, поки його син Ерік Трамп укладав угоду на $1,5 млрд щодо будівництва гольф-клубу у цій країні.
Європейці, можливо, стерпили б і риторику, і навіть економічні втрати, якби не реальна загроза, яку Трамп зараз створює їхній безпеці. За 14 місяців, попри розмови про мир, він заохочував агресію Росії. Він припинив надання військової та фінансової допомоги Україні, давши Володимиру Путіну нову надію на перемогу. Його емісар Стів Віткофф відкрито веде бізнес-переговори між США та Росією, хоча війна не закінчена й росіяни жодного разу не погоджувалися на перемир’я. Віткофф представляє себе перед європейськими лідерами як нейтральна фігура, десь між НАТО і Росією — ніби США не є засновником і лідером Альянсу, і ніби європейська безпека не має для американців особливого значення. Сам Трамп продовжує нападати на Зеленського та брехати про американську підтримку України, яку він неодноразово оцінює у понад $300 млрд. Насправді сума ближча до $50 млрд за три роки. За нинішніми темпами, Трамп витратить таку ж суму на Близькому Сході за три місяці, розпочавши війну замість того, щоб її зупинити.
Результат: прем’єр-міністр Канади Марк Карні заявив, що Канада не братиме участі в «наступальних операціях Ізраїлю та США». Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус каже:
«Це не наша війна, і ми її не починали».
Прем’єр-міністр Іспанії відмовив США у використанні баз для початку війни. Велика Британія та Франція, можливо, відправлять кораблі для захисту власних баз чи союзників у Перській затоці, але жодна з країн не відправить своїх військових у наступальні операції, розпочаті без їхньої згоди.
Це не боягузтво. Це розрахунок: якби лідери союзників вважали, що їхня жертва буде оцінена у Вашингтоні, вони могли б діяти інакше. Але більшість із них уже не намагаються знайти прихований сенс у діях Трампа й розуміють, що будь-який їхній внесок нічого не означатиме. Через кілька днів чи тижнів Трамп навіть не пригадає, що це сталося.
Джерело — The Atlantic
